Педагогические науки/ 2.Проблемы подготовки специалистов

 

Чесніший Р.М.,  Коломієць Ю.В.

 

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна

 

Деякі особливості розвитку регіональних промислів українського народу.

Споконвіку народне декоративне мистецтво розвивалося у двох на­прямах: як домашні ремесла для потреб своєї родини і як організовані промисли, що створювали товари для продажу. Дуже часто вироби на­родного мистецтва виготовлялися спеціально на замовлення споживача. Організовані художні промисли виникали на основі домашніх ремесел.

У Київській Русі значного розвитку досягай художні ремесла в Києві, Чернігові, Львові, Галичі та інших містах. У XIX ст. в Україні створювали­ся ремісничі цехи, які згодом переросли в майстерні та мануфактури. Звичайно, промисли поділяють за ступенем художньо-творчої праці на кілька груп. Першу групу становлять ремесла, в яких перева­жає виробничо-реміснича майстерність. Це нерозписаний гончарний посуд та інші речі утилітарного призначення.

Друга група — ремесла, в яких творчий І виробничий процеси займають приблизно однакове місце: розписний та фігурний посуд, дитячі іграшки, ткацькі вироби, вишивка, Третя група - промисли, в яких творчий процес відіграє головну, вирішальну роль: декоративний посуд, виготовлення мис­тецьких сувенірних виробів: настінні художні розписи (мальовки) тощо.

Отже, народні художні промисли — це організоване виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу. Під декоративно-ужитковим мистецтвом розуміємо галузь художньої творчості, яка формує естетично-художнє середовище у побуті людини. До декоративно-ужиткового мистецтва відносимо такі предмети по­буту, як: меблі, тканини, кераміку, фарфор, художнє різьблення, декора­тивний розпис, вишивку, вибійку, художнє литво, карбування.

Ремесло — це дрібне виробництво ужиткових та мистецьких товарів, ос­новою якого є переважно ручна техніка без виробничого поділу праці. Тех­нологічні навички в народних ремеслах, як правило, передавалися від бать­ка до сина з покоління в покоління, тому саме в народному мистецтві збережені найдавніші традиції, художні стилі, віками нагромаджений ремісни­чий і художній досвід. Народне мистецтво протягом багатьох століть живи­ло національну культуру, давало наснагу професійним митцям. Розподіл між домашніми ремеслами і художніми промислами до­сить умовний: якщо гончарство належить до промислів, то вишивка і ткацтво можуть бути як хатніми ремеслами, так і промисловими, тобто виготовлятися спеціально на продаж.

Говорячи про народність художніх ремесел, не слід забувати про роль окремих творчих індивідуальностей, талановитих майстрів, які часто й формують традиції того чи іншого промислу, хоча в цілому його ху­дожнє обличчя визначається спільними стильовими особливостями, ха­рактерними для певного регіону чи осередку. Тому для «традиційних промислів природною є відсутність «авторського права» на стильові та сюжетно-тематичні новації (вони стають надбанням всього колективу); вироби створюються саме на продаж, безпосередньо - з рук у руки, або через посередництво художніх салонів.

Така суперечність між колективним та індивідуальним іноді призво­дить до занепаду промислу. Вихід бачиться тільки такий: підтримка тра­диційних народних промислів і сприяння творчим особистостям які пра­цюють у народному руслі. Адже саме вони творчо розвивають той чи інший вид мистецтва, і це цілком закономірно. Більша біда, напевно, в тому, що на­родне мистецтво, поставлене на промислову основу, тиражує вироби дале­ко не кращої художньої якості, тим самим спрощуючи мистецькі смаки по­купця, а іноді просто викликаючи байдужість до народного мистецтва.

Народні художні промисли — явище характерне майже для всіх об­ластей України. Найбільшої ж популярності в XX ст,- досягай такі ху­дожні центри, як: Опішня, Решетилівка (на Полтавщині); Ічня, Дігтярі (на Чернігівщині); Петриківка (на Дніпропетровщині); Кролевець (на Сумщині); Бубнівка, Клембівка (на Вінниччині); Яворів та Пистинь (на Івано-Франківщині); Вінниця (в Чернівецькій області).

 Велич нашого карпатського краю підносить народ на мудрість народний епос, який оточує нас навколо. Коли побуваєш на Косівському, Кутському чи Яремчанському базарах, назавжди залишиться в душі глибокий спогад про чудові твори народних умільців: різьблені з дерева тарелі, пудренички, зображення тварин (скульптурна різьба), побутові речі прикрашені різьбою, ворсисті ліжники, вишивані сорочки, рушники, як кольори райдуги виграють на сонці. А які чудові речі побуту прикрашені випалюванням! Це майстерно виготовлені бондарські вироби, цікавої форми, декоровані технікою випалювання. Тільки тут не можна не розуміти талановитого народу, який з давніх-давен заселив Карпати, навчився виживати у цьому краї, полюбив його, зумів використати дари гір для свого життя у пісні і праці творити чудові дерев'яні речі для вжитку, прикрашаючи їх чудовою різьбою, випалюванням, інкрустацією металом, бісером, різними породами деревини.