Педагогические
науки / 3. Методические основы воспитательного процесса
Ст. викл. Год Н.В.
Еразм Роттердамський про гру як засіб виховання дитячої соціальності
Досліджуючи методичну складову морально-виховного вчення нідерландського мислителя Еразма Роттердамського (1467 — 1536 роки життя), варто нагадати, що педагогічний процес він, як і всі європейські гуманісти XV — XVI cтоліть, уявляв у дусі відомої формули Псевдо-Плутарха “природа —дисципліна — вправи”. Її головний зміст розкривається у еразмівському заклику, зверненому до педагога: “Сплести в одну ці три нитки, щоб і природу вела наука, і науку вдосконалювало вправляння” [2, с. 262].
Для успішного впровадження цього завдання Еразм Роттердамський радив у ході навчально-виховного процесу створювати атмосферу невимушеності, доброзичливості, навіть веселості та задоволення для дитини. Він пропонував надавати навчанню ігровий характер або форму змагання. Труднощі граматики, — писав він, — необхідно “лікувати мистецтвом”, тобто прийомами, що приваблюють дітей. У давнину, згадував гуманіст, одні педагоги зображували літери у вигляді сухариків, а діти поїдали їх, і з тим — навчалися. Інші — виготовляли літери з кістки для того, щоб дитина могла ними гратися (порівняємо з нашими абетками-кубиками).
У досліджуваний період дитячі ігри майже не відрізнялися від ігор дорослих. На полотнах багатьох тогочасних художників, старовинних гравюрах можна побачити дітей з колодою карт у руках, малолітніх гравців у кості тощо. Проте, відомо, що церковні діячі XV — XVI століть категорично засуджували будь-які форми ігор. Наприклад, азартні ігри ними були оголошені аморальними, групові ігри та ігри-вистави — непристойними, а рухливі розваги, схожі на боротьбу, — грубими. Священнослужителям, клірикам узагалі заборонялося брати участь у будь-якій грі. Вона часто прирівнювалася до ненажерства, смертного гріха [1, с. 95-96]. Вороги ігор шукали будь-які підстави для їх заборони: бійки, порушення громадського порядку, що траплялися в їх ході.
Існувала й інша тенденція. Просвічена та педагогічно налаштована меншість, серед них і ренесансні мислителі, намагалася оберігати дитинство від грубих і азартних ігор, наголошуючи на їх аморальному характері. Разом із тим простежувалося прагнення диференціювати ігри на дорослі й дитячі. Обговорювалася доцільність їх застосування у виховній практиці. Гуманісти були першими, хто сприяв цій еволюції поглядів. Так, Еразм Роттердамський вважав ігри, особливо рухливі, на свіжому повітрі не лише корисними для здоров’я, не лише активною формою відпочинку від розумової праці, а й засобом морально-соціального виховання, розвитку основ “дитячої соціальності”.
У трактаті мислителя “Про пристойність дитячих звичаїв” (1530 рік видання) є розділ “Про гру”. І вже той факт, що автор загалом невеличкої праці (“книжиці”) виділив гру в окремий аспект дитячого виховання, сам по собі цікавий. Він називає її засобом формування “дитячої соціальності”. “Що ж вимагається у благородних іграх? — запитував гуманіст. — Веселість і благопристойність, не хитрість, не обман, не впертість — мати всіх чвар, а злагода — колиска всіх справ” [3, с. 93]. На думку гуманіста-педагога, дітям корисно (і вкрай необхідно!) грати в м’яча, кульки, обруча, бігати, стрибати, займатися гімнастикою. Азартні ігри (кості, карти), переконаний Еразм, не ефективні. Вони розбещують дітей. Він радить грати для насолоди, розваги та навчання, а не задля наживи, бо остання часто штовхає на крадіжки, а це вже на межі зі злочином.
Розмежувавши дитячі ігри за моральним принципом, Еразм Роттердамський висловив важливу з педагогічної точки зору думку: гра дає можливість вихователю спостерігати за дітьми, бо “природжені властивості зазвичай найбільшою мірою проявляються саме в ній”. Ігрова ситуація допомагає педагогові своєчасно розпізнати природні нахили дитини, позитивне й негативне в її характері для того, щоб знати, якими методами діяти. “Адже у кого в природі є схильність до хитрощів, обману, чвар, гніву, жорстокості, пихатості, у того ця природна вада виявиться” [3, с. 93]. З іншого боку, потрібно всіма засобами спрямовувати дітей у грі на виконання певного морального кодексу, зміст якого Еразм бачив таким: ні з ким не сперечатися; краще поступитися перемогою, ніж сваритися; граючи з менш досвідченим, інколи дати себе перемогти; не скаженіти від азарту та пам’ятати, що “найславетніша перемога — це перемога над собою. Тому краще поступитися, ніж здобути перемогу” [3, с. 93]. Як бачимо, моральний аспект гри Еразм Роттердамський трактував у християнсько-гуманістичному дусі. Він також нагадував, що гра нікого не повинна образити, не завдати матеріальної шкоди. Її учасникам необхідно “відкинути прикрість, крик, лайку” (слова апостола Павла), завжди пам’ятати, що гру прикрашає “гідність, благородна веселість, жвавість, сила духу, рухливість, взаємна повага, а також гра чесна й за правилами. Перемога повинна бути заслуженою, а не подарованою” [3, с. 93].
В іншому творі, оповіданні “Хлопчачі розваги”, що входить до великої праці гуманіста “Розмови запросто” (1518 рік видання), Еразм Роттердамський із дидактичною метою описав ігри трьох школярів, які прагнули дотримуватися сформульованих вище моральних правил. Але тут наголос ним зроблений на античній спортивній традиції, підкреслено прагнення особистості до першості, слави, пошани. Хлопчики Адольф і Бернард віддають перевагу єдиноборству (“аби ні з ким не ділитися перемогою”, “аби слава моя була повною”). Вони обирають нагородою “похвалу своєму народові” (один із них — німець, інший — француз), а всі спірні питання щодо гри вирішують за допомогою арбітра, рішенню якого безумовно підкоряються. Здається, Еразмові належить важливе місце у формуванні етичної традиції сучасного спорту, а контури її вимальовуються саме в контексті морально-виховної доктрини. Хлопчики, на його думку, досить добре усвідомлюють свою гру як “зустріч двох великих народів”. У ній не повинно бути хитрощів та обману. “Хочу перемогти доблестю... адже б’ємося ми заради слави,” — заявляє француз Адольф [4, с. 52]. Таким чином, цінність дитячих ігор розумілася гуманістом не лише з точки зору виховання колективістських почуттів, притаманних християнській ідеології, але й з огляду на їх змагальний характер, що сприяє розвитку індивідуальної ініціативи, спритності, волі до перемоги, особистої слави, пошани. А відголос античності відчувався і у посиланнях Еразма на Квінтіліана (“помірною грою збуджується жвавість розуму”), і у виборі хлопчачих ігор (щоправда, там відсутнє плавання, яке мислитель чомусь уважав особливо небезпечним для дітей), і у формах ушанування переможців, і у згадках про Геракла, Енея, інших стародавніх героїв. Не обійдена увагою і така старовина гра, як “бабки” — її історію автор яскраво виклав у іншому оповіданні (“Гра в бабки”), залучивши до цього величезний античний матеріал — твори Гесіода, Лукіана, Марціала, Горація, Овідія та інших авторів [4, с. 502-510].
Підсумовуючи сказане, відзначимо велику роль Еразма Роттердамського в розробці методів освіти та виховання (нагадаємо, що останні сприймалися гуманістом у нерозривній єдності, оскільки йшлося про “виховуючу освіту”). Він виступав проти догматизму і схоластики, обстоював право та обов’язок наставника їх урізноманітнювати, творчо застосовувати. Креативність позиції гуманіста виявилася в підході до дитячих ігор. Долаючи упередженість церковників, він обґрунтував значення гри для всебічного розвитку особистості, зокрема, процесу соціалізації молодої людини.
Література:
1. Арьес Ф. Ребенок и
семейная жизнь при Старом порядке. — Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1999. —
416 с.
2. Эразм Роттердамский. О
воспитании детей // Образ человека в зеркале гуманизма: мыслители и
педагоги эпохи Возрождения о формировании личности
(XIV —XVII вв.). — М.: Изд-во УРАО,
1999. — С. 246-296.
3. Эразм Роттердамский. О
приличии детских нравов // Педагогика. —
1995. — №4. — С. 82-94.
4. Эразм Роттердамский. Разговоры
запросто. — М.: Худож. лит., 1969. — 703 с.
Сведения об авторе:
Год Наталья Владимировна — старший
преподаватель кафедры всемирной истории и методики преподавания истории
Полтавского государственного педагогического университета имени
В.Г. Короленко.
Домашний адрес:
Год Наталья Владимировна,
бульвар Богдана Хмельницкого, 5, корпус 2,
квартира 27,
г. Полтава, Украина.
36004