Дмитрієнко Ю.М.

член-кореспондент Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, доктор філософії, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Дмитрієнко І.В.

НОВІТНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІДЕОЛОГІЇ.

I. Вступ.

Сучасна ідеологічна функція держави – є однією з найважливіших. У своїй реалізації, головним чином, стійко наслідує логіку правової та політичної свідомості та, відповідно, випробовує сильну дію з боку даних форм суспільної свідомості. З іншого боку, необхідно відзначити й той факт, що за допомогою здійснення своєї ідеологічної функції держава також істотним чином впливає на всі форми суспільної свідомості, зокрема - на правову і політичну. Заперечення державної ідеології, зокрема, в Україні та в інших сучасних демократичних країнах, призвело до своєрідного заперечення ідеологічної функції держави при наявному її збереженні, що виявилося певною неадекватною реакцією на соціальну реальність, сприяючи ціннісній дезорієнтації суспільства. Важливо розглянути, яким чином дана функція здійснюється та як вона повинна здійснюватися задля того, щоб бути ефективною, яку роль грає правова і політична свідомість в механізмі ідеологічної дії держави. У даному аспекті дана проблема практично не вивчалася. Серед учених, що вивчають проблематику, пов'язану з темою статті, хотілося б особливо виділити наступних вітчизняних дослідників: С.Г. Кара-Мурзу, В.М. Куріцина, О.Є. Лейста, В.П. Малахова, А.І. Овчинникова, A.C. Піголкина, Т.Н. Радька, В.М. Розіна, В.П. Сальникова, Р. Арона, А. Арата, 3. Баумана, Д. Белла, К. Поппера та ін. [9].

II. Постановка завдання.

Теоретичною метою дослідження є вивчення підходів до визначення специфіки змісту і логіки правової і політичної свідомості, виявлення їх ідеологічного потенціалу. Основним завданням є виявлення різних точок зору до теоретичного формування актуальної змістовності ідейних засобів забезпечення правової теорії і практики ідеологічного підґрунтя діяльності української держави, способів їх актуалізації.

III. Результати.

Зазначаємо, що кожній державі властива ідеологічна функція, яку вона здійснює як наявно, так й приховано. У систему ідеології держави найважливішими складовими частинами входять ідеї правової і політичної свідомості, а також комплексні ідеї та механізм їх інтерпретації. У позитивному праві легалізувалися установки правової, а через них і політичній ідеології держави, встановлюються правові процедури, що легітимізують владні відносини. Можна виділити дві моделі здійснення ідеологічної функції держави: ідеократичну та маніпулятивну. Перша модель характеризується опорою на відкриту форму використання методів здійснення ідеологічної функції держави, а друга характеризується розмитою, не чітко артикулюючою (або що взагалі офіційно не визнається) державною ідеологією і опорою на приховану форму використання методів здійснення ідеологічної функції держави. Політична і правова свідомість мають характерні властивості, а також містять специфічні ідеї, які визначаються цими властивостями. Взаємозв'язок правової і політичної свідомості виявляється у взаємозв'язку цих ідей в системі ідеології держави, в позитивному праві, що відображає її зміст, а також в політичних документах, що відображають елементи політичної ідеології.

Правова свідомість інтерпретує ідеї, що входять в систему державної ідеології, формально, за допомогою їх підміни процедурою. Політична свідомість інтерпретує ці ідеї змістовно та телеологічно. Відмінності між правовою і політичною інтерпретацією елементів державної ідеології складають найважливіший аспект здійснення ідеологічної функції держави. За допомогою своєї ідеологічної функції держава визначає формування правової і політичної свідомості громадян, що сприяє зміцненню суспільної системи цінностей, досягненню соціально корисних цілей.

При ідеологічній дії на громадян шляхом політико-правового виховання акцент повинен ставитися саме на правовому вихованні. Щоб визначити суть ідеологічної функції держави потрібно, перш за все, зрозуміти, що таке ідеологія, що є ідеологія держави.

Звертаючись до цієї проблеми, необхідно констатувати, що за складних соціальних і політико-правових умов, за яких знаходяться багато країн світової спільноти в сучаний період, вкрай істотним є виявлення місця і ролі ідеологічного чинника в процесі соціального розвитку. Проблема ідейної роз'єднаності сучасного суспільства, його ціннісній неоднорідності й розмитості суспільно-значущих ціннісних установок виходить на перший план в процесі затвердження і розвитку нових тенденцій, що характеризують нинішні суспільні відносини. Результатом подібної роз'єднаності є виникнення різних політичних радикальних груп з власною ідеологією і специфічною правовою субкультурою, які представляють серйозну небезпеку для держави і суспільства в цілому. Сама ж ця роз'єднаність багато в чому викликана неефективністю виконання державою своєї ідеологічної функції. Офіційне невизнання наявності ідеології держави, зокрема, в сучасній Україні, призвело до своєрідного заперечення ідеологічної функції української держави, що виявилося сучасним правовим неправильним віддзеркаленням об'єктивної соціальної реальності [10] і сприяло ціннісній дезорієнтації українського суспільства. У зв'язку з цим багато дослідників сьогодні звертають пильну увагу на необхідність пошуку національної ідеї [1, с. 467]. А.І. Яковлєв, як і багато інших дослідників сучасних соціальних процесів, стверджує, що сьогодні об'єктивно існує потреба в державно-правовій ідеології України [2, с. 27]. Проте ця ідея далеко не нова. Звертаючись до історії XIX століття, пригадаємо, що відомий російський мислитель B.C. Солов'їв розглядав право і державу як засіб реалізації «абсолютної ідеї». У своїх працях він пише про необхідність існування «єдиного духовного початку, який би, як душа в тілі, внутрішньо управляв би усім життям» [3, с. 43]. Важливо в зв'язку з цим відзначити, що така ідея може існувати тільки в складній ідеологічній системі. Вважається, що першим ввів поняття «ідеологія» в науковий обіг в значенні близькому до сучасного Дестют де Трасі в роботі «Елементи ідеології». Він розглядав ідеологію як вчення про ідеї, як науку про закони походження ідей з досвідчених знань. Згодом розуміння феномена ідеології і ролі ідеології в суспільстві зазнало істотні зміни. У так званий «сталінський час» ідеологія трактувалася з чисто класових позицій. Зокрема, перше видання Великої радянської енциклопедії визначає ідеологію як «систему політичних, правових, етичних, художніх, філософських і інших поглядів, що виражають інтереси і потреби певних соціальних груп» [4, с. 333].

Політичні і правові зміни, що відбулися за десятиліття в житті країни вплинули й на трактування поняття «ідеологія». У 80-і роки ХХ ст..ідеологія розумілася як система політичних, правових, етичних, релігійних, природних і філософських поглядів та ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності. Або як «система поглядів та ідей, за яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності, один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, намічені на закріплення або зміну (розвиток) даних суспільних відносин» [5, с. 199].

Сучасні вчені (юристи, філософи, соціологи, політологи) висвітлюють різні, але в принципі близькі поняття ідеології і демонструють подібне розуміння її місця в суспільстві. Відомий дослідник С. Г. Кара-Мурза визначає ідеологію як «комплекс ідей і концепцій, за допомогою яких людина розуміє суспільство, соціальний порядок і самого себе в цьому суспільстві» [6, с. 5].

А.І. Яковлєв у монографії «Державна ідеологія» стверджує, що «... ідеологію можна визначити як духовно-практичне утворення, як сукупність світоглядних поглядів і практичних дій, націлених на реалізацію в житті інтересів і потреб різних класів і соціальних груп» [2, с. 25]. Враховуючи визначення, приведені вище, а також те, що ідеологію розглядають ще як рівень суспільної свідомості разом з психологією, уявляється за можливе запропонувати розуміння ідеології в двох сенсах. Якщо розглядати ідеологію як рівень суспільної свідомості, то можна визначити її як систему ідей, що виражають відношення до навколишньої дійсності. Проте, якщо говорити про ідеологію класу, групи, старти, партії, держави, тобто про ідеологію активної соціальної інститузованої спільності, яка може виступати самостійним суб'єктом суспільних відносин, намагаючись перенести свої правові погляди, ідеї, на суспільство в цілому, те визначення ідеології лише як системи ідей виявляється неточним. Відомий вчений A.A. Зіновьєв справедливо відзначає, що ідеї не самі по собі, але через свій зміст впроваджуються в суспільну свідомість, існує особливий механізм їх вироблення та впровадження. Таким чином, в другому значенні ідеологію слід визначити як систему, що втілює дві підсистеми, при цьому перша - це ієрархічно збудований зміст ідеології: ідеї мають безпосереднє ціннісне діяльнісно-настановне значення, а друга - механізм актуалізації (інтерпретації) цього змісту - ідеологічний механізм, за допомогою якого носій-транслятор ідеології впроваджує положення своєї ідеології в суспільну свідомість та здійснює суттєвий вплив не тільки на ідеологію (у першому сенсі), але й на психологію на рівні суспільної свідомості. Необхідно також відрізняти ідеологію від світогляду. Ідеологія на відміну від світогляду, як в першому, так і в другому сенсі не існує на індивідуальному рівні. У першому з позначених нами сенсів правова ідеологія, що розглядається як рівень суспільної свідомості, за визначенням може існувати лише на колективному рівні. У другому сенсі про ідеологію можна говорити також тільки на суспільному рівні, оскільки її носієм і транслятором виступає, як вказано вище, колективний інституалізований суб'єкт суспільного життя, і сама ця ідеологія передбачає ідеологічний механізм впливу на суспільну свідомість. Окрім того, ідеологія в другому сенсі, і зокрема правова ідеологія держави, не є лише системою правових ідей, що ідентифікують розуміння навколишньої дійсності і відношення до неї, яким є світогляд. Ідеологія - це система ідей, що мають безпосередньо ціннісний діяльнісно-настановний характер, а також механізм їх впровадження в суспільну свідомість. Питання про застосування такого поняття як ідеологія держави є дискусійним. Конституція України прямо говорить про те, що жодна ідеологія не може встановлюватися як державна або обов'язкова [7, с. 244]. Дану норму Конституції можна тлумачити різно. Можна вбачати в ній конституційну заборону на державою ідеологію у принципі. Але тоді ми будемо змушені юридично заперечувати те, що фактично існує і не може не існувати, оскільки ідеологічний вакуум взагалі неможливий, а інтелектуальне припущення його існування є неадекватним віддзеркаленням соціальної реальності. Із цього приводу можна приєднатися до думки про те, що: «Здійснювана державою ідеологічна діяльність не суперечить тим статтям конституційних актів різних країн, які проголошують ідеологічне різноманіття або, свідчать, що жодна ідеологія не може встановлюватися як державна або обов'язкова. Витікаючі від дійсно демократичної держави ідеологеми не авторитарні та тим більш не репресивні. Претендуючи на універсальність, вони цілком толерантні відносно інших існуючих в даному соціокультурному та геополітичному просторі ціннісних систем» [8, с. 121]. Таким чином, норму, що міститься в Конституції України слід розуміти як заборону лише на ініціативне встановлення державою загальнообов'язкової, не толерантної державної ідеології. У такому разі немає жодних формально юридичних перешкод для визнання існування державної ідеології як такої. Можна в зв'язку з цим констатувати, що саме підтримка певної ідеології є завданням і сенсом ідеологічної функції держави. Ми пропонуємо, вносячи зміни у Конституцію України, обов’язково включити у її зміст положення про визнання державної ідеології основним напрямком здійснення чинної Конституції, а самої державної ідеології визнання чинною правовою доктриною України або правовою ідеологією. Думаємо, що така правова процедура значно спростила б ідентифікацію деяких політичних актів як типово правових та навпаки.

IV. Висновки.

Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній зроблена спроба відрізнити за властивостями і змістом, а не традиційно - за об'єктом віддзеркалення - правову та політичну свідомість в межах ідеологічного механізму. Підстави даної відмінності дозволяють сформувати думку про те, що те або інше рішення, думка та ін. мають в своїй основі правову, або політичну ідеологічну основу. Також, при розгляді ідеологічної функції, значна увага приділяється саме формуючому впливу ідейного рівня правової та політичної свідомості на ідеологічний процес. У основу ідеології держави покладаються комплексні правові ідеї, похідні від ідей правової і політичної свідомості, а деякі з останніх розглядаються, відповідно, як системоутворюючі ідеї правової і політичної ідеології держави. У науковій статті значна увага приділяється дослідженню процеса правової і політичної інтерпретації змісту державної ідеології, проводиться принципова відмінність між правовою і політичною інтерпретацією. Правова і політична інтерпретація комплексних ідей, що входять в зміст державної ідеології, розглядається як істотний елемент механізму ідеологічного впливу держави на суспільну свідомість. Дослідження питання єдності і відмінності правової і політичної свідомості в здійсненні ідеологічної функції держави має як теоретичну, так і практичну значущість.

Теоретичне значення вивчення даної проблематики полягає в тому, що воно дозволяє виявити суть, історичні і культурні особливості здійснення ідеологічної функції держави, її цілі, завдання, методи і форми. Також велике теоретичне значення має визначення специфіки змісту і логіки правової та політичної свідомості, специфіки взаємозв'язку цих форм суспільної свідомості в здійсненні державної політики і формуванні правової ідеології. Дане дослідження також зумовлює перспективу виявлення в наступних дослідженнях ролі правової і політичної свідомості в самому механізмі ідеологічної дії, специфіки правової і політичної інтерпретації як елементів державної ідеології (ідей), так й елементів системи позитивного права (правових норм), що виражають ці ідеї. Практичне значення розробки даної проблематики полягає в тому, що вона дозволяє застосовувати виявлену методику аналізу нормативних правових актів, у тому числі відомчих й політичних документів, на практиці для визначення їх реальних цілей, з'ясування їх змісту. При цьому останнє вкрай важливе для суб'єкта правозастосування. Практична значущість також полягає в можливості підготовки рекомендацій з аналізу та з'ясування змісту документів з погляду логіки правової і політичної свідомості. Окрім того, практична значущість даної статті для наступних досліджень полягає ще й в тому, що вивчення взаємозв'язку правової і політичної свідомості в ідеологічній діяльності дозволяє розкрити механізм ідеологічної дії з боку держави, виробити деякі рекомендації з його вдосконалення. Дане дослідження припускає також пропозицію деяких принципів поєднання правових і політичних підстав, якими повинні керуватися, головним чином, посадовці при ухваленні політико-правових рішень в процесі здійснення право застосовної діяльності і політичної діяльності не пов'язаною з правозастосуванням. Пропонуємо, вносячи зміни у Конституцію України, обов’язково включити у її зміст положення про визнання державної ідеології основним напрямком здійснення чинної Конституції, а самої державної ідеології визнання чинною правовою доктриною України або правовою ідеологією. Думаємо, що подальше вивчення правової свідомості в позначеному нами контексті істотно допоможе дослідити різні якості української правової свідомості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Национальная доктрина России. Проблемы и приоритеты. - М, 1994

2. Яковлев А.И. Государственная идеология. - Калуга, 2001. С. 27.

3. Кара-Мурза С.Г. Идеология и мать её наука. - М, 2002. С. 5.

4. Соловьев B.C. Философская публицистика. Т. 1. - М, 1989

5. Большая Советская Энциклопедия. Издание второе Т. 17. - М., 1952

6. Кара-Мурза С.Г. Идеология и мать её наука. - М, 2002

7. Зиновьев A.A. На пути к сверхобществу. - СПб, 2004

8. Сальников В.П., Степашин СВ., Хабибулин А.Г. Государственность как феномен и объект типологии: теоретико-методологический анализ. - СПб, 2001

9. Гранат Н.Л. Общая теория государства и права: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - М., 1996; Малахов В.П. Правосознание: природа, содержание, логика. - М., 2001. - С. 28-30

10. Дмитрієнко Ю.М. Проблема неправильного правового віддзеркалення правосвідомістю дійсності як біла пляма українського правознавства: теорія правової ідеології як збоченої правосвідомості (джерела, історія, реальність). Частина 1 // Форум права. – 2005. – N 1. – С. 9-28 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2005-1/05dumrco.pdf; Дмитрієнко Ю.М. Проблема неправильного правового віддзеркалення правосвідомістю дійсності як біла пляма українського правознавства: теорія правової ідеології як збоченої правосвідомості (джерела, історія, реальність). Частина 2 // Форум права. – 2006. – N 1. – С. 25-44 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2006-1/06dumrco.pdf; Дмитрієнко Ю.М. Проблема неправильного правового віддзеркалення правосвідомістю дійсності як біла пляма українського правознавства: теорія правової ідеології як збоченої правосвідомості (джерела, історія, реальність). Частина 3 // Форум права. – 2006. – N 2. – С. 34-52 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2006-2/06dumdir.pdf