УДК 159.922:316.64:165.242.2

E-maіl: nayіra@starnet.com.ua (0572) 336-65-09

Дмитрієнко Ю.М., член-кореспондент Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, доктор філософії, здобувач наукового ступеня доктори юридичних наук Київського національного університета імені Тараса Шевченка

ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПРАВОСВІДОМОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Правові процеси, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, відбивають його соціально-економічну нестабільність. У цьому зв'язку до правоохоронних органів, які призвані забезпечувати правову стабільність, пред'являються підвищені вимоги. Проблема забезпечення, захисту прав людини, громадянина правоохоронними органами стає в один ряд із проблемами соціально-економічного розвитку України, але цьому заважає, наприклад, застаріла чинна нормативно-правовая база, у якій є певна кілкість нормативно-правових актів колишнього Радянського Союзу, які істотно заважають загальноцивілізованому руху та розвитку українського права у контексті світових правових стандартів. Іншими словами говорячи, такий правовий стан нормативної бази характеризує наявний правовий стан загальної української правової свідомості, в першу чергу правосвідомості співробітників ОВС, який слід за допомогою нової правової мети трансформувати у цільовий стан української правової свідомості та правової культури, що має джерелами старі світові, загальновизнані світовою спільнотою правові традиції та розвиткові тенденції міжнародних стандартів правоохоронної діяльності, визначені у міжнародних правових актах з приводу забезпечення природних прав і свобод людини та громадянина у будь-якій країні. У цьом плані вимагає спеціального розгляду співвіднесення правових понять та категорій «правова мета», «наявний правовий стан української правосвідомості», «цільовий стан української правосвідомості». Оцінюючи загалом специфіку підходу до такого співвіднесення правового поняття «правова мета» та правових категорій «наявний правовий стан української правової свідомості» та «цільовий правовий стан української правової свідомості», слід зазначити, що таке співвіднесення є де-юре співвіднесенням, начебто видового з родовими поняттям, хоча де-факто – ні. У площині де-юре за логікою суб’єктивно-правової (позитивно-правової) форми правосвідомості та правової культури правова мета вже є теоретико-практично опрацьованою, легітимізованою та нормативно верифікованою стержневою правовою формозмістовною одиницею процесуальної правової смислорефлексії «наявний правовий стан української правової свідомості». Остання має джерелами структурно-системні елементи домінантної форми правосвідомості її первиних суб’єктів як виробників масових форм правосвідомості (фактично, законосвідомості) інших її суб’єктів за власним первинним походженям у світі та Всесвіті, що начально цілепокладена у основу ідейно-світоґлядноґо архетипу правового мислення вторинних суб’єктів правосвідомості (юридичних осіб) як первинна (ближня), середня та дальня перспектива конкретно-історичного становлення та розвитку української правосвідомості та як остаточна мета «наявного правовоґо стану української правової свідомості». Найбільш близькою спорідненою правовою категорією до правової категорії «наявний правовий стан української правової свідомості» є категорія «становлення української правосвідомості», яке є процесуальною правовою процедурою історичноґо формування лінійних, позитивно визначених її властивостей, що трансформуються у еволюційні якості правосвідомості. Істотною специфікою лінійних властивостей української правосвідомості, що має, як правило, домінантну суб’єктивно-правову (позитивно-правову) форму правосвідомості, є та, що характеризує її як типову правову категорію позитивного права та правознавства. Істотною специфікою нелінійних властивостей української правосвідомості, що має, як правило, домінантну філософсько-правову (методолоічно-правову), об’єктивно-правову, традиційно-правову або нетрадиційно-правову форму (за конкретно-історичними формами (типами) правосвідомості), є та, що характеризує її як нетипову правову категорію позитивноґо права та правознавства або як типову правову категорію філософії права - актуальну правову методологію перехідного правотворення, нормореалізації та механізму перехідного регулювання суспільних відносин, яким є сама правосвідомість. У цьому відношенні філософія права набуває активного розвитку у філософії правосвідомості як актуальної її методології за перехідного правотворення. Найбільш пріоритетною перехідною формою правосвідомості за перехідного (постперехідного) правостановлення є філософсько-правова або методологічно-правова, яка генерує нові правові ідеї, традиції, атрибути, символи, що нормативно, еврістично та естетично розвиваються у нових правових ідеалах та цінностях (наприклад, кінофільми про нових українців, руських, комп’ютерні ігри на національну тематику та ін.). У цьому плані правове поняття «правова мета» набуває статусу певної підсистеми у правовій категорії «наявний правовий стан української правової свідомості», але вона не є такою ж підсистемою правової катеґорії «цільовий правовий стан української правової свідомості» Чому? Тому, що у останній правова мета ще не є процесуально здійсненою правовою реальністю, сутністю та реалізованою як нова права ідея, тобто не є тим проворефлексивно здійсненим правовим сущим, що цілепокладається завжди у основу конкретно-історчної природи правового статичного: вона є лише правовою належністю, яку треба здійснити, тобто ввести правове поняття «правова мета» у правове поле актуального нормотворення та правозастосування, підвищуючи тим самим його статус у площині функціонального набуття ним своєрідної операціональної властивості змінювати наявний правовий статус правової категорії «наявний правовий стан української правосвідомості» як такій, що належить до сфери правового сущого засобом нормативно-правового здійснення активних техніко-законодавчих процедур, та трансгресивно трансформується у нову його якість - «цільовий правовий стан української правової свідомості» [Уледов].

Аналогічних або подібних досліджень авторам у зазначеному контексті у вітчизняній та іноземній літературі знайти не вдалось. Завданням статті є формування нових підходів до вивчення правосвідомості співробітників ОВС, з використанням авторських досліджень, серед яких є активно тематичні [1-4].

Метою статті є формування нових векторів вивчення правосвідомості співробітників ОВС, виходячи з її аналізу у контексті наявного, цільового правового стану та правової мети.

Яким же чином це можна зробити зазначене вище співвіднесення? За проведеними дослідженнями [4] – засобами історичного та реального перенесення актуальних теоретико-практичних архетипів та артефактів найпридатніших форм правового усвідомлення (засобами перенесення потрібної правосвідомості, що має як україноментальне, так й неукраїноментальне походження або становлення), формуючих наявний правовий стан правоохоронної діяльності, презентований часто-густо у низькій правовій культурі співробітників органів внутрішніх справ, у сучасне нормативно-регулятивне поле української правосвідомості, візуалізоване у відповідних артефактах та архетипах української правової культури [5]. Слід зазначити, що основними актуальними архетипами та артефактами цілеперспективних форм правової свідомості співробітників ОВС є ті, що мають джерелами критерії стійкого та усталеного створення найвищого та високого циклу соціальної активності будь-якої національної правосвідомості або наявність у формулі української правової ідіоми найвищих показників відсоткової національно-ментальної щільності україноцентричної складової пропорції (чи-то високих показників європейськоцентричної складової пропорції формули української правової ідіоми), або наявність робочих тенденцій до формування автентичних тенденцій чи з’явлення такої можливості до їх різноджерельної генерації, виходячи також з тієї іншої додаткової пріоритетної розвиткової тенденції історичної та наявної розвиткової динаміки складової пропорцій формули української правової ідіоми-норми права, що на даний час домінують. Фактично ж найголовнішою метою перенесення як україноментальної, так й неукраїноментальної – історичної та сучасної правосвідомості є створення та реалізація нової правової мети – конкретно-історичне формування, інтерпретація, верифікація та, врешті-решт, здійснення принципу відповідності наявного правового стану української правосвідомості співробітників ОВС її цільовому, що цілепокладено у основу винаходження (створення, пригадування та модернізація) того нового ідейно-світоґлядноґо архетипу правового мислення актуальних суб’єктів правосвідомості (юридичних осіб) ОВС у законотворчих мірилах реальної зміни соціальної активності правової свідомості, що реалізується через конкретне створення та законодавчу адаптацію первинної (ближньої), середньої та дальної перспективи належної правової мети, генеруючи у якості пріоритетної істотну правову мету певного конкретно-історичного розвитку сущої української правосвідомості. Остання презентує у даному контексті «наявний правовий стан української правової свідомості» співробітників ОВС, що трансгресивно трансформується у «цільовий правовий стан української правової свідомості». Зазначаємо, що коли внаслідок подібної трансформації національно-ментальна щільність україноцентричної складової пропорції зменшує відоток щільності – відбувається формування такого цільового правового стану української правової свідомості, що розвивається регресивно, тобто правосвідомість деградує у напрямку її тотальної маргіналізації та делінвентизації (набуття форм злочинної правосвідомості). Висока потреба у появі такої маргінальної або девіантної форми перехідної та постперехідної української правосвідомості пояснюється крайньою необхідністю визволення (навіть неправомірним шляхом) від зайвих ідейно-світоглядних детермінант старого правоусвідомлення, побудованого на старих правових ідеях, ідеалах, цінностях та перспективах, котрі, остаточно тотально структуровані на тоталітарній основі колишньої радянської та соціалістичної суб’єктивно-правової (позитивно-правової) правосвідомості, продовжують залишатися суцільно ідеологічно структурованими та перспективізованими зараз, хоча давно загубили актуальність, заважають руху вперед українському правознавству та правовій науці, у тому числі завдяки тому, що у правовій еліті та науковому світі, поруч з прогресивно сформованими функціонерами та відомими вченими за радянську правову добу, «працює» досить багато таких реакційних функціонерів і старих фахівців, які ще досі не усвідомили та принципово не хочуть усвідомлювати того, що колишній радянський час давно скінчився, соціалістична модель праворозуміння у її радянському варіанті не ствердилась, та що треба швидче змінювати свої старі «радянські правові ідеї та ідеали» на нові цивілізовані європейські. Говорячи іншими словами формування «цільового стану української правової свідомості» - це реальне формування дійсного та моделювання такого її конкретно-історичного циклу соціальної активності, який за всіма істотними ознаками є станом перехідної трансформації такої пріоритетної (як правило, суспільної) та домінантної (як правило, державної) форми правової свідомості, але що не співпадають у власних функціях первинних і вторинних її суб’єктів, а це призводить до того, що починається подальше становлення та розвиток первинних і вторинних суб’ктів правосвідомості на різних антагоністичних, колізійних і протирічних ідейно-світоглядних основах: первинні суб’єкти правосвідомості як онтологічно, гносеологічно та аксіологічно маючи родову правову природу, структуровану за ментальними критеріями формування, продовжують розвиватися далі на цій основі, а вторинні утворюють нову штучну, ідеологічно опосередковану правову основу (недоторканність депутатів Верховної Ради, вищих чиновників, що закріплена у Конституції незалежної України), яка суттєво починає відрізнятися від ментальної. Внаслідок такого становлення та розвитку правосвідомості природні права, виклики, вимоги та потреби первинних суб’єктів поступово знову дискримінуються, на них знову зменшується уваги з боку владних вторинних суб’єктів правосвідомості, внаслідок чого виникає чергова соціальна напруга-революція-зміна владного режиму (Помаранчева революція). Така, як правило тотально позитивна форми структурних елементів (просторово-часова географічно-межева конфігурація правової свідомості, часо-просторві зв’язки правосвідомості з історичною та реальною правовою дійсністю, правові норми та ін.) правової свідомості перестає задовольняти функціонально її змістовну частину системних елементів (правова ідея, ідіома, традиція, системи правосвідомості-права-суспільства-держави завдяки сформованому новому правовому нігілізму, існуючій старій суб’єктивно-правовій (позитивно-правовій) формі колишній радянської соціалістичної української правосвідомості, що продовжує домінувати сьогодні в Україні серед інших (!) як домінантна форма державно-правової свідомості, позитивної правової науки, культури. За принципово нових правовідносин ринкової економіки за допомогою форми здійснюється розвиток, а змісту – становлення правосвідомості. Авжеж, процеси лінійного становлення правосвідомості невід’ємно пов'язуємо з історичними процесами руху її, як правило, лінійно визначеного у позитивній площині змісту та змістовного праворозуміння. Процеси, як правило, нелінійного розвитку правосвідомості, який виникає як феномен різнолінійно визначених векторів хаотично трансгресивних (вимагаючих розвиткового відхилення за межі лінійного правоусвідомлення) імпульсів прогресивних її трансформацій, але які не можуть різнолінійно далі прогресивно рухатись у межах однолінійного “продольного” (В.Подорога), історично обмеженого “коридиору” “старої” позитивної форми правосвідомості, у якому не вміщується нелінійно налаштований зміст, навіть у збільшених відсотках національно-ментальної щільності складових пропорцій української правової ідіоми, неприродно не спричиняють закономірного поширення структурно-системних елементів правосвідомості на інші часо-просторові межі, тобто не відбувається розвитку правосвідомості. Обмежється старою “зовнішньо вузькою” (Г. Гегель) та “правовою, але неправильною” (К.Маркс, Ф. Енгельс, Г. Плеханов) просторовою формою правосвідомості (правовою ідеологією) її новий “внутрішньо перерозвитковий” часового зміст (І.О. Ільїн). У цьому відношенні часові змістовні властивості правової свідомості, що історично формуються у межах перехідної просторової конфігурації георафічних суспільних і державних “кордонів” української правосвідомості як національної та як видової правової за законодавчою її детермінацією, визначаючи її нелінійні форми як належність родової правової природи, водночас стримають нелінійний її розвиток, детермінуючи негативні наслідки у подальшому від такого стримання: правовий нигілізм, колізії, конфлікті та патології, котрі за несвоєчасного їх розв’язання призводять до зміни одного конкретно-історичного циклу соціальної активності правосвідомості на інший (але не завжди за природною схемою ментального збільшення щільності складових пропорцій формули української правової ідіоми): у висхідній послідовності – за сприятливих, ментально структурованих, умов, у нисхідній – за несприятливих, тотально ідеологічно опосередкованих, які у історичних формах правосвідомості визначаємо за зміною динаміки формування складу складових пропорцій формули української правової ідіоми, у сучасних формах правосвідомості – за соціологічними та статистичними методами та методологіями виявлення кількісно-якісного складу форми правової свідомості.

Нормативно реалізуючись у феномені неправильного правовового віддзеркалення правовою свідомістю дійсності [6], про що з давнини зазначало багато таких дослідників як Г. Гегель, К. Макрс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін, Г.Плеханов та ін. і про що не могли не знати (!), але жодного разу (!) не згадали будь-хто за колишніх радянських часів з радянських і пострадянських правознавців, неприродна, побудована на тотально ідеологічному викривленні колишніх актуальних правових рефлексій, та чи інша девіація правосвідомості як чергова маргіналізація різногалузевої правової норми створювала слабку, маргінальну та нежиттєздатну спадкоємність правової свідомості, етнотрадиції та правової культури. Отже, виникає нагальна проблема перенесення цивілізаційних структурно-системних елементів світової правосвідомості у поле нормативного формотворення правосвідомості українських співробітників ОВС, які призвані захищати та охорняти українських громадян від порушень українських законів з метою оцивілізовування їх правосвідомості, вдосконалення та приведення до світових правових стандартів. У цьому плані міжнародно-правові стандарти правоохоронної діяльності можуть послугувати начальною основою формування такого цілового стану правосвідомості співробітників ОВС, до якого треба «підтянути» буденну та професійну правосвідомість всіх співробітників ОВС.

Які же можна використовувати сучасні засоби історичного та реального перенесення актуальних теоретико-практичних архетипів та артефактів найпридатніших форм світового правового усвідомлення (засобами перенесення потрібної правосвідомості, що має як україноментальне, так й неукраїноментальне походження) у сучасне нормативно-регулятивне поле української правосвідомості співробітників ОВС, візуалізованого у відповідних артефактах та архетипах української правової культури з метою швидкої зміни, як правило, системно-кризового циклу соціальної активності української правової свідомості за сучасного перехідного правостановлення та підвищення циклу соціальної активності до високого та навищого?

Слідуючи за логіку наших останніх наукових статей, розміщених у фахових виданнях України, найбільш придатними для цього є така схема та такі засоби: 1) Підвищення циклу соціальної активності теоретико-практичної української правосвідомості у її первинних (фізичні особи) та вторинних (юридичні особи) суб’єктів; 2) Визначеня критерієв пріоритетності як критерієв оптимізації пріоритетності домінантних конкретно-історичних і неконкретно-історичних циклів соціальної активності правосвідомості у підвищенні циклу соціальної активності теоретичної української правосвідомості як у її первинних (фізичні особи) та вторинних (юридичні особи) суб’єктів разом та окремо; 3) Визначення серед конкретних пріоритетних домінантних форм історичної та сучасної правосвідомості тих належних пріоритетних форм української правової свідомості, які слід використовувати у якості належних оптимальних для розвитку наявних сущих; 4) Визначення серед численних звісних формул української правової ідіоми-правосвідомості-правової норми ті, які презентують здавна конкретно-історичні домінанти україноцентричної або європейськоцентричної складової пропорції серед інших складових і вивчити ретельно й скурпульозно ті умови, причини та обставини, зовнішні та внутрішні домінанти та детермінанти, які сприяли цьому за тих чи інших конкретно-історичних часів; 5) Змоделювати ці умови, причини та обставини у віртуальній та реальній правовій дійсності, селекціонуючи серед них ті, які можна використати за сучасної трансформації як україноментальної, так й неукраїноментальної правової свідомості під час її перенесення у площину теперішнього українського правового часо-простору; 6) Визначення серед численних звісних формул української правової ідіоми-правосвідомості-правової норми ті, які презентують здавна конкретно-історичні домінанти неукраїноцентричних складових пропорціїй, що здавна заважали та зараз заважають становленню сильної україноментальної правосвідомості, що має високу національно-ментальну щільність україноцентричної складової пропорції в формулі української правосвідомості, - міцного та сильного структурного елементу у механізмі правового регулювання суспільних відносин під час перехідного правостановлення, - серед інших складових і вивчити ретельно й скурпульозно ті умови, причини та обставини, зовнішні та внутрішні домінанти та детермінанти, які сприяли цьому та можуть сприяти зараз як прямо, так й опосередковано; 7) Змоделювати ці умови, причини та обставини у віртуальній та реальній правовій дійсності, селекціонуючи серед них ті, які можна використати за сучасної трансформації як україноментальної, так й неукраїноментальної правової свідомості під час її перенесення у площину теперішнього українського правового часо-простору, здійснюючи при цьому завдання ретельного вивчення тих неукраїноментальних умов, причин та обставин, які перешкоджали раніше, перешкоджають зараз та, цілком ймовірно, перешкоджатимуть далі прогресивному розвитку сучасної української правосвідомості; 8) Регулятивно інтерпретувати, адаптувати та аксіологічно верифікувати зазначені позитивні, негативні умови, причини, обставини історичного, реального становлення та розвитку української правової свідомості у найпрогресивніших комп’ютерних моделях і технологіях розвиткового виховання та навчання у середніх та вищих навчальних закладах, новітніх комп’ютерних програмах і механізах інтерактивного дослідження історичного та сучасного стану української правової дійсності, використовуючи при цьому інноваційну техніко-технологічну базу та методо-методологічний інструментацій сучасного актуального наукового дослідження.

Отже, правове поняття «правова мета» набуває статусу найактуальнішого правового концепту, за допомогою якого здійснюється еволюційний зв’язок, становлення, розвиток, нормативна верифікація та селекційна версифікація (знащення історично непридатних і формування потрібних правовому часу нових форм правосвідомості) найоптимальніших системно-структурних елементів правової свідомості спвробітників ОВС та українських громадян, що мають більш прогресивний характер за ознаками правової еволюційної нелінійності, у інноваційних засобах формування різноаспектних прогресивних перспектив затвердження нової правової мети за мірою законодавчої деверсифікації «старої» правової категорії «наявний правовий стан української правової свідомості» (що має у ідейно-світоглядній основі нормативно реалзовану стару правову мету за парадигмою старого правового ідеалу та старої правової ідеї) у зазначену вище правову категорію «цільовий правовий стан української правової свідомості», внаслідок чого формується нова правова парадигма актуальних праворефлексій - нова правова категорія «цільовий стан української правової свідомості» як така (що має у ідейно-світоглядній основі нормативну, але маргінально нереалзовану (як й реалізовану, відсотковий склад пропорцій якої збігається з відсотковою щільністю складових пропорцій форми української правової ідіоми-правосвідомості-правової норми). Ця нова правова мета, нормативно стверджена за парадигмою нового (або модернізованого старого) правового ідеалу та нової правової ідеї (або модернізованої старої правової ідеї за викликами, вимогами та поребами нового конкретно-історичного правового періоду), у свою чергу, паралельно набуває статусу аксіологічно усталеної правової категорії перехідного формозмістотворення маргінального змісту історичної та сучасної української правосвідомості за новими її властивостями, що тепер вже належать до родової правової природи нової маргінальної форми правосвідомості, що існує зі старими правовим нормами – належностями видової правової природи, та як типово кризова, містить й правові, і маргінально-правові норми та зміст різногалузевого українського права.

Таким чином, найбільш оптимальним співвіднесенням «наявного стану української правової свідомості» та «цільового стану української правової свідомості» співробітників ОВС, як співвіднесенням між цілим та його якістю, є таке співвіднесення, коли за допомогою затвердження у наявному правовому стані української правової свідомості нової правової мети формуються нові правовї ідеї, ідеали та цінності, що мають першоджерелами міжнародні стандарти правовохоронної діяльності при особистісному сперсоніфікованому ствердженні котрих у первинних і вторинних суб’ктів правової свідомості виникає необхідність трансгресивно змінювати стару правову психологію та ідеологію як психологічне та ідеологічне ядро правосвідомості-правових рефлексій-правової дійсйності, що призводить до з’явлення власно розвиткового «цільового стану правової свідомості», котрий як типово маргінальний, слугує надійною основою для поступового позбавлення від такої маргінальності засобами поступового витіснення старих структурно-системних елементів наявної перехідної або девіантної правосвідомості, що створює відповідні маргінально-правові норми як власні поведінкові акти за перехідного правостановлення. Логічне та нормативне співвіднесення наявного та цільового правового стану української правової свідомості є, фактично, нормативним співвіднесеннем різнолінійних регулятивних і арегулятивних властивостей та перспктив лінійного змісту та нелінійної форми правової свідомості співробітників ОВС і українських громадян, які є парадигмальними характерстиками водночас механізму правового регулювання суспільних відносин за перехідного, системно кризового правостановлення.

Думаємо, що подальшому дослідженню зазначених питань сприятиме успішне комплексне вивчення змісту та форми української правової свідомості за різних часо-просторів її тривалого конкретно-історичного становлення та розвитку як світової, універсальної цінності міжнародних стандартів правоохоронної діяльності.

1. Дмитрієнко Ю.М. Українська правова свідомість: історико-правовий стан дослідження // Держава і право. Збірник наукових праць. Вип. 35. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2007. - С.20-28. 2. Дмитрієнко Ю.М. Проблема рівності та пріоритетності суб’єктів правосвідомості за перехідного правостановлення (1 частина) // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. N 1. – Донецьк: ДІВС, 2007. – С. 15-26. 3. Уледов А.К. Духовная жизнь общества: проблемы методологии исследования. – М: Юристъ, 2006. – С. 175. 4. Дмитрієнко Ю.М. Українська соціалістична правосвідомість як типово девіантна // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. Вип. XVII. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 3-9. 5. Дмитрієнко Ю.М. Дослідники про І.О. Ільїна – правознавця // Форум права. – 2006. – N 3. – С. 33-37 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2006-1/06dumrco.pdf. 6. Дмитрієнко Ю.М. Проблема неправильного правового віддзеркалення правосвідомістю дійсності як біла пляма українського правознавства: теорія правової ідеології як збоченої правосвідомості (джерела, історія, реальність). Частина 3 // Форум права. – 2006. – N 2. – С. 34-52 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2006-2/06dumdir.pdf.