Борозенцева Олена Миколаївна,

Іваненко Юлія Володимирівна

Коледж Сумського національного аграрного університету

До питання правового врегулювання діяльності господарських товариств.

Основним законодавчим актом, що регулює діяльність господарських товариств є Закон України «Про господарські товариства». Відповідні норми діяльності господарських товариств викладено у Цивільному та Господарському кодексах України. Існує також низка спеціальних законодавчих актів, що регулюють діяльність та особливості правового статусу акціонерних товариств – Закони України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» тощо.

Отже, одночасне набуття чинності Цивільним і Господарським кодексами призвело до конфлікту їх норм із нормами інших законів та навіть до конфлікту між самими кодексами, позаяк їх норми досить суперечливі і по-різному регулюють однакові питання.

Основними видами господарських товариств є повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство.

Новелою нового законодавства є те, що з 1 січня 2004 р. законодавство дозволило створювати господарські товариства з одним учасником (відповідна норма міститься у п. 2 ст. 114 ЦК України). Водночас, законодавець встановив певні обмеження щодо застосування даної норми, та встановив, що господарське товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (п. 2 ч. 1 ст. 141, п. 4 ч. 2 ст. 153 ЦК України). Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦК України

Значним внеском нового законодавства є те, що господарські товариства дозволено створювати на основі статуту без обов’язкового підписання установчого договору. Отже, законодавець вирішив тривалий спір щодо призначення та статусу установчого договору: чи є цей договір установчим документом, або лише внутрішнім документом засновників, яким урегульовано їх взаємні права та обов’язки стосовно товариства.

Змінено порядок формування статутного фонду – на момент реєстрації товариства учасники повинні зробити внески у розмірі не менш ніж 50% загальної суми їх внесків. За нормами Закону України «Про господарські товариства» учасники мали внести на момент реєстрації не менш ніж 30% їх внесків.

Ці зміни суттєво вплинули на питання компетенції органів управління господарських товариств, та порядок прийняття рішень даними органами. Так, згідно із абзацом 1 п. 2 ст. 98 ЦК України рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Таким чином, законодавець надав можливість зацікавленим особам самостійно встановлювати кворум товариства та визначати питання, стосовно яких рішення має прийматися певною кількістю голосів.

Змінений перелік питань, щодо яких рішення має прийматися кваліфікованою більшістю голосів: абзац 2 п. 2 ст. 98 ЦК України встановлює, що рішення про внесення змін до статуту, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у ¾ голосів, якщо інше не встановлено законом.

Новою нормою є те, що учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами питання вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством.

На особливу увагу заслуговують положення ст. 144 ЦК України, які стосуються питання формування статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю. Так, до набуття чинності ЦК України питання збереження розміру статутного фонду господарського товариства взагалі не було врегульовано законодавством України, що фактично не давало можливості кредиторам товариства реалізувати свої вимоги до товариств.

Так, законодавство України містило та містить норми щодо порядку формування статутного фонду при первинному розміщенні, які зобов’язують учасників здійснити формування статутного фонду протягом року з моменту створення товариства. Однак норми законодавства України не містили зобов’язань товариства щодо збереження розміру статутного фонду, а також не встановлювали строк, протягом якого має здійснюватися формування статутного фонду товариства у випадку прийняття рішення про його збільшення. Стаття 144 ЦК України вирішила це питання: згідно п. 3 у випадку, якщо учасник протягом першого року діяльності товариства не сплатить повністю суму своїх вкладів, товариство має оголосити про зменшення статутного капіталу або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації. Аналогічні положення встановлені і щодо акціонерних товариств (п. 3 ст. 155 ЦК України). Таким чином, законодавець вжив відповідних заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.

Слід звернути увагу на новий підхід до контролюючого органу товариства з обмеженою відповідальністю. Стаття 146 ЦК України передбачає створення органу, що здійснює постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу. При цьому, згідно змісту статті, створення такого органу не є обов’язковим - законодавець надав можливість учасникам товариства вільно обирати засіб контролю за діяльністю товариства та його виконавчого органу.

Зміни торкнулись також питання відчуження учасником ТОВ належної йому частки у статутному фонді товариства: на відміну від норм ЗУ «Про господарські товариства», ЦК встановив строк - 1 місяць, впродовж якого учасники товариства мають право реалізувати своє право на пріоритетне придбання частки, що відчужується учасником товариства. При цьому законодавець надає можливість змінити цей строк за домовленістю сторін. Що стосується виходу учасника із товариства – п. 1 ст. 148 ЦК встановив, що учасник має право вийти з товариства за умови повідомлення товариства про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Суттєвих змін зазнало законодавство України про акціонерні товариства. Так, остаточно вирішено спір щодо статусу закритих акціонерних товариств та порядку обігу їх акцій. Адже існувала досить суперечлива судова практика з питання статусу акцій закритого акціонерного товариства. Як приклад, можна навести відомий спір на пивному ринку України (конфлікт між пивзаводами "Оболонь" та "Сармат"). Пункт 3 ст. 81 ГК України прямо визначив, що акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або з-поміж заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами.

Відомо, що чинна редакція Закону України «Про господарські товариства» надає досить великі можливості акціонерам товариства вільно встановлювати компетенцію органів управління, зокрема спостережної ради, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції зборів акціонерів. Пункт 2 ст. 159 ЦК України значно розширив коло питань, що належать до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів, встановивши, що до цього кола питань належить питання утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства. Раніше дане питання не належало до кола виняткових питань загальних зборів, що дозволяло передавати його до повноважень спостережної ради.

Таким чином, у випадку виникнення необхідності швидкої зміни виконавчого органу, слід чекати чергових або поза чергових зборів акціонерів, що не завжди відповідає інтересам акціонерів.

Пункт 2 ст. 160 ЦК України також надав право законодавцеві встановлювати виняткову компетенцію спостережної ради. Ці зміни значно знизили привабливість спостережної ради як органа товариства, який досить оперативно мав можливість вирішувати всі питання, віднесені до його компетенції акціонерами у період між зборами акціонерів.

Питання створення та функціонування господарських товариств вимагає подальшої розробки вітчизняними науковцями правого статусу організаційно-правових форм товариств з метою створення прозорої структури товариства, забезпечення гарантії прав акціонерів й кредиторів. Слід звернути увагу, що на розгляді у парламенті знаходяться низка спеціальних законодавчих актів, які стосуються правового статусу господарських, зокрема акціонерних товариств. Сподіваємося, що після прийняття спеціальних законів або адаптації чинних до нових кодексів, ситуація буде виправлена. Для цього потрібна політична воля законодавця.

Література та законодавство:

1. Конституція України від 26.06 1996.

2. Господарський Кодекс України від 16.01.2003р. // ГУ.-2003. -14 березня

3. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року

4. Закон України від 19.09.1991 р. "Про господарські товариства" // ВВР УРСР. № 38. ст..272

5. Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року.

6. Закон України " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15 травня 2003 року N 755-IV 

7. Проект Закону України «Про внесення змін до статті 144 Цивільного кодексу України (щодо вимоги ліквідації ТОВ залежно від вартості чистих активів)» Номер реєстрації: 5538 Дата реєстрації: 19 травня 2004 р.

8. Гук А.Органи господарських товариств з одним учасником.// Юридичний журнал. №8, 2006.Кибенко Е.Р. Научно-практический комментарий Закона Украины "О хозяйственных обществах". – Х. "Эспада", 2000.

9. Климчик Олег. Особливості державної реєстарції АТ// Юридичний журнал, №16(52) 31 серпня 2005 року.

10. Присяжнюк А. Цивільний та господарський Кодекси України: проблемні аспекти практичного застосування.// Право України, № 3, 2005, ст.. 103.

11. Сергійко О., Н. Задорожна. Науково-практична конференція з питань реалізації Цивільного та Господарського Кодексів України.// Право України, 2006, № 2.