Економічні науки/ 10. Економіка підприємства

Сентіщева В.П., Кореніцина Т.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Шляхи підвищення ефективності управління структурою капіталу на підприємстві

Діяльність будь-якого підприємства зводиться до отримання прибутку, тобто утворення грошової маси чи інших активів, що в подальшому використовуватимуться для забезпечення поточних потреб. При цьому виникає потраба у капіталі та, відповідно, джерелах його фінансування; як власних, так і позикових. Розвиток ринкових відносин сприяв значному збільшенню способів фінансування господарської діяльності. З одного боку, це добре, адже розвиваються ринок і конкуренція, покращується якість товару, збільшується зайнятість населення тощо. А з іншого — це змушує підприємства шукати нові способи управління та аналізу джерел фінансування, їм доводиться брати до уваги особливості кожного ресурсу, його вартість, часові рамки та ін.

Метою дослідження є аналіз методів визначення оптимального співвідношення власного та позикового капіталу.

Джерела фінансування прийнято розділяти на два види:

– власні (власний капітал) – це кошти, які належать підприємству на правах власності;

– запозичені (позиковий капітал) – це кредити, лізинг, позики тощо;

Безумовно, такий розподіл викликав появу численних думок щодо ефективності використання цих джерел. Деякі вчені економісти вважають, що за наявності своїх коштів, чужі краще не використовувати, а якщо своїх не вистачає, то проект взагалі не варто розпочинати. Також існує думка, що використання тільки своїх коштів призводить до обмеженості в розвитку та зниження ліквідності підприємства, адже навіть у найприбутковіших компаній не вистачає коштів на все. На основі висновків доктора економічних наук Бланка І.О. у таблиці 1 порівнюються джерела фінансування та зазначаються їх переваги і недоліки.

Таблиця 1

Переваги та недоліки власного та позикового капіталів

	Переваги	Недоліки
Власний капітал	1. Покращення фінансової стійкості 2. Простота залучення	1. Вилучення частки активів з обігу 2. Обмеженність залучення коштів 3. Ризик втрати бізнесу 4. Можливість виникнення «аритмії» виробничого процесу 5. Зниження ліквідності підприємства
Позиковий капітал	1. Можливість розвиватися без обмеження основної діяльності коштами	1. Потреба повернути кошти 2. Сплата відсотків за користування 3. Ризик втратити заставу 4. Обмеженність залучення коштів 5. Ризик втрати бізнесу

В процесі розробки стратегії фінансування, потрібно:

– визначити потребу в капіталі, як короткостроковому, так і довгостроковому;

– виявити можливі зміни у складі активів підприємства та його капіталі в найближчі кілька років;

– точно знати, як забезпечити фінансову стійкість підприємства та його платоспроможність;

– визначити шляхи ефективного використання джерел фінансування;

– зменшити витрати на обслуговування господарської діяльності;

– оцінити поточний фінансовий стан підприємства;

– з’ясувати напрямки використання капіталу та наслідки його залучення;

– виявити доступні джерела.

Головна мета вибору джерела фінансування полягає в тому, щоб віднайти такі з них, за яких витрати на повернення будуть мінімальними, а ефективність – максимальною.

Успішним залучення коштів може стати, якщо керівництво зважатиме на такі фактори:

– масштаб підприємства;

– етап життєвого циклу підприємства;

– тривалість обігу капіталу;

– сезонність діяльності.

На практиці управління джерелами фінансування виконують за допомогою методу середньозваженої вартості капіталу (ВКсз). Його застосовуюєть для аналізу поєднання власних та позикових коштів при підборі:

ВКсз = ∑ К ·Д,

де К – вартість окремого виду капіталу;

Д – його частка в загальному капіталі.

Проте цей спосіб не дає можливості підібрати співвідношення часток капіталу з мінімумом середньозваженої вартості. Теоретично підібрати оптимальне значення кожного з капіталів у сукупному, звісно, можна, просто треба лише по черзі підставити значення. Але чимала велика кількість таких значень робить цей метод надзвичайно трудомістким, навіть попри автоматизацію всього процесу.

Одним з найпоширініших методом визначення оптимальної структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу (ФЛ):

ФЛ = (1 – ПП) · (Роп – В) · (ПК : ВК), де

ПП – ставка податку на прибуток;

Роп – рентабельність операційної діяльності, яка розраховується від прибутку до оподаткування;

В – відсотки за кредитом;

ПК – позиковий капітал;

ВК – власний капітал.

Наведена формула розрахунку ефекту фінансового левериджу дозволяє виділити в ній три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджу (1 – ПП), який показує, в якій мірі виявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

2. Диференціал фінансового левериджу (Роп – В), який характеризує різницю між коефіцієнтом рентабельності інвестицій і середнім розміром відсотка за кредит.

3. Коефіцієнт фінансового левериджу (ПК : ВК), який характеризує суму позикового капіталу, використовуваного підприємством, з розрахунку на одиницю власного капіталу.

Знання механізму дії фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

Отже, проблема управління джерелами фінансування властива більшості вітчизняних підприємств. Проте, її розв’язанню не приділяється достатньо часу, хоча всі критерії оцінки джерел фінансування є важливими для розуміння поточної ситуації на підприємстві та отримання позитивних результатів. За допомогою визначення оптимального поєднання власного та позикового капіталу методом фінансового левериджу можна звести до мінімуму ризик банкрутства та створити сприятливі умови для розвитку компанії.

Література:

1. Бланк И.А. Финансовый менеджмент. Учебный курс.  – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. – 656 с. 

2. Новашина Т.С., Карпунин В.И., Волнин В.А. Финансовый менеджмент. / Под ред. доц. Т.С. Новашиной. – М.: Московская финансово-промышленная академия, 2005. – 255 c.