Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

УДК 636:338.439.4

Д.е.н. Вишневська О.М.

Миколаївський державний аграрний університет

концептуальний підхід оптимізації ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки

України за рівнем ресурсного потенціалу займає дев’яте місце у світі, що характеризується сукупністю природних і створених можливостей у розвитку національної економіки. Актуальним залишається питання щодо використання ресурсного потенціалу, екологізації виробництв, зниження негативного впливу на природні ресурси. Загальний індекс природоємності вітчизняного валового внутрішнього продукту становить більше 10 одиниць, індекс шкідливості – більше 15, що порівняно із іншими країнами перевищує середнє значення у 4 рази, середньосвітовий рівень – у 10 разів. За індексом сталого розвитку, який включає економічні, соціальні і екологічні критерії, вітчизняна економіка займає 45 місце у світі.

Актуальність проблеми зумовлена не тільки тенденцією поглиблення значних структурно-динамічних змін у використанні ресурсного потенціалу, але і галузевими особливостями національної економіки. Майже 40,0% бюджетного фінансування, або більше 4 млрд. гривень припадає на програми підтримки сільськогосподарських виробників, що сконцентровано переважно у двох напрямах – це бюджетна тваринницька дотація і фінансова підтримка виробників продукції рослинництва шляхом дотування на одиницю площі. Такий перерозподіл, відповідно до затвердженої Державної цільової програми розвитку українського села у період до 2015 року, не дозволяє вирішувати соціальні і екологічні питання, концентрувати зусилля товаровиробників у збереження ресурсного потенціалу. Загальні видатки на розвиток соціальної інфраструктури сільських територій за останні роки скорочено у 5 разів [1].

У зв’язку з цим потребує розробки концептуальний підхід щодо відтворення ресурсного потенціалу, забезпечення зростання соціально-економічного розвитку сільських територій і зрівноваженого розвитку аграрного сектора економіки.

Значний внесок у вирішення проблеми збереження і відтворення ресурсного потенціалу аграрного сектора і соціально-економічного розвитку села і сільських територій зробили вчені-економісти: В.В. Акіндінов, В.Я. Амбросов, О.Ю. Амосов, В.Г. Андрійчук, О.Ф. Балацький, В.А. Борисова, Ф.С. Зіятдінов, М.Й. Малік, В.Я. Месель-Веселяк, В.В. Россоха, П.П. Руснак, П.Т. Саблук, В.К. Савчук, В.О. Свободін, Б.І. Смагін, І.Н. Топіха, Є.В. Хлобистов, В.С. Шебанін, В.В. Юрчишин та інші науковці. Наукові розробки вчених надали можливість сформувати основу подальшої деталізації дослідження сутності і складових раціонального формування і ефективного використання ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки України.

Метою наукового дослідження є обґрунтування наукових засад і розробка концептуального підходу щодо відтворення ресурсного потенціалу через оптимізацію формування і використання з урахуванням впливу асиміляційного чинника, регіональних особливостей відтворення ресурсного потенціалу у напрямі забезпечення зрівноваженого розвитку галузі на інноваційно-інвестиційних засадах, соціально-економічного зростання, розвитку села і сільських територій, підвищення продовольчої безпеки країни і окремих її регіонів, зменшення негативного впливу глобалізації на національну економіку.

Отже, ресурсний потенціал можна охарактеризувати як матеріальну умову для відтворення просторових (земельних), трудових і матеріально-технічних ресурсів і як сукупність збалансованих факторів для ефективного функціонування підприємств з урахуванням організаційних, галузевих, виробничих і регіональних особливостей. На наш погляд, дослідження категорії ресурсного потенціалу необхідно проводити з урахуванням системності, яка дозволить розглядати складну сукупність за елементами формування і використання [1].

Саме тому ресурсний потенціал ми розглядаємо як сукупність взаємозалежних складових, а саме ресурсно-сировинного, виробничого, матеріально-ресурсного, природно-ресурсного (біологічного), асиміляційного потенціалів, які спрямовані на досягнення ефективного функціонування виробничо-господарської одиниці і які повинні розглядатися через процеси оптимізації, починаючи від просторового фактора, до факторів конкурентоспроможності.

Враховуючи вищезазначене, основним ресурсом в аграрному секторі є земельний, який потребує впровадження жорстких заходів щодо збереження біологічних особливостей і забезпечення можливостей нарощування обсягів екологічно чистого виробництва. В Україні до господарського використання залучено більше 90,0% території і тільки близько 8,0% (біля 5,0 млн. га) знаходиться у природному стані. За даними Національного наукового центру «Інституту аграрної економіки» до 2030 року площі сільськогосподарських угідь у користуванні і володінні сільськогосподарських підприємств усіх форм власності будуть становити до 35 млн.га, що лише на 3,0% менше існуючого рівня, що характеризує негативне навантаження на природні ресурси і у майбутньому [2].

За даними Державного Комітету статистики найбільша питома вага створеної продукції в аграрному секторі припадає на центральний і західний регіони країни. В середньому питома вага валової доданої вартості не перевищує 7,6%, а рівень зайнятості на сільських територіях не перевищує 30,0%, з них до 18,0% зайняті в інших галузях народного господарства, що характеризує необхідність впровадження концептуального підходу у збереженні і відтворенні ресурсного потенціалу.

Отже, реалізація концептуального підходу повинна враховувати посилення глобалізаційних процесів у системі міжнародного співробітництва щодо використання усіх видів природних ресурсів і охорони навколишнього середовища. У рамках реалізації запропонованих напрямів відтворення найбільш перспективними формами регулювання природоохоронної діяльності є елементно-структурні складові регулювання, які повинні ґрунтуватися на модернізації виробництв і активізації державної підтримки щодо створення сприятливих умов для сталого розвитку, мотивації до підвищення рівня соціальної відповідальності аграрного бізнесу, у тому числі у напрямі екологізації.

За проведеними нами розрахунками за останні десять років найбільша питома вага капітальних інвестицій на охорону навколишнього природного середовища в Україні припадає на заходи щодо очищення води – 38,6%, охорону і відновлення ґрунту, підземних і поверхневих вод – 23,9%, на заходи щодо зменшення відходів і шкідливих викидів припадає лише до 7,0% всіх інвестицій.

Відповідно до обґрунтованої нами позиції концептуальний підхід знижує активність ситуаційного реагування, де основним пріоритетом є концентрація зусиль і ресурсів для стабілізації аграрного сектора і соціально-економічного розвитку. І стимулює системне реформування, де основним пріоритетом є синергетичний ефект, підтримка зрівноваженого розвитку аграрного сектора. Концептуальна модель представлена на рисунку.

Обґрунтування концепції відтворення ресурсного потенціалу ґрунтується нами на просторовому ресурсі, який, як і інші види ресурсів, потребує залучення капіталу. Основними вимогами до реалізації Концепції є: пріоритетність розвитку аграрного сектора, підвищення питомої ваги непрямого фінансування; активізація у розвитку соціальної інфраструктури; вдосконалення земельного і екологічного законодавства.

З урахуванням розроблених позицій концентрація валової доданої вартості галузі за регіонами країни може зрости від 20,0% з фактичних 17,5% у центральному регіоні, до 7,0% з фактичних 5,1% у східному регіоні країни. Отже, орієнтація можливих напрямів розвитку повинна ґрунтуватися на опрацюванні комплексу факторів з метою побудови стратегічного плану використання, відновлення і охорони природних ресурсів, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів з мінімальною шкодою через впровадження інноваційних ресурсозберігаючих технологій, у тому числі інноваційних технології вирощування сільськогосподарських культур [2].

Рис. Концептуальна модель відтворення і збереження ресурсного потенціалу аграрного сектора за періодами реалізації Джерело: авторська розробка

Доведено, що розвиток аграрного сектора повинен проходити не лише з орієнтацією на активізацію інвестиційних потоків, а переважно через системне реформування і створення сприятливих умов для товаровиробників і їхніх партнерів у зовнішньому середовищі на основі розробки і впровадження Концепції, з урахуванням впливу асиміляційного потенціалу.

Враховуючи проведені нами дослідження проблема захищеності навколишнього природного середовища від антропогенного навантаження, яке постійно посилюється, набуває все більших масштабів. Методичний підхід до оцінки захищеності компонентів навколишнього середовища полягає в зіставленні показників кількісного і якісного складу речовин, які поступають на поверхню з атмосфери, з можливістю їхнього поглинання і самоочищення на окремих територіях, що характеризує їхню асиміляційну здатність.

Необхідність переходу розвитку економічних систем на принципи екологізації, в першу чергу, обумовлено тими історичними змінами, які відбуваються в усіх регіонах світу. Техногенне навантаження на окремі регіони вже сьогодні досягло критичних позначок, саме тому потрібно приділяти більше уваги тим факторам і ресурсам, які знищуються, без можливості відновлення, для досягнення добробуту суспільства. Спрямованість економіки лише на зростання, призводить до появи негативних екстерналій, а саме – зростання рівня забруднення навколишнього середовища і інтенсивного використання природних ресурсів, що, в свою чергу, призводить до зменшення асиміляційного природного потенціалу. Зрозуміло, що такі взаємовідносини між природною і економічними системами призводять до серйозних екологічних загроз [2].

Саме тому у своєму дослідженні ми поєднуємо біологічні, соціальні, економічні і екологічні аспекти ефективного використання ресурсного потенціалу аграрного сектора, який поряд з іншими галузями має найбільший вплив природних особливостей території і екологічної ситуації.

Враховуючи результати проведених розрахунків і рівень асиміляційного потенціалу нами обґрунтовано концептуальний підхід у оптимізації ресурсозабезпечення аграрного сектора регіону. Який включає соціо-екологічну безпеку прогресивних ресурсоощадних технологій; організацію ресурсоощадної діяльності на регіональному і локальному рівнях; дієвість управління ресурсоощадною діяльністю; оптимізацію у використанні окремих видів ресурсів (від земельних, до трудових, матеріальних, інформаційних і інвестиційних) направлених на нарощування виробничих потужностей, у тому числі щодо виробництва органічної сільськогосподарської продукції; забезпечення продовольчої безпеки і розширення експортних можливостей.

Результатом реалізації запропонованого концептуального підходу відтворення і збереження ресурсного потенціалу є забезпечення економічних, соціальних і екологічних вигод для зрівноваженого розвитку аграрного сектора, формування продовольчої безпеки країни, експортних можливостей з урахуванням вимог Світової Організації Торгівлі, геоекономічних змін і тенденцій.

Література:

1. Вишневська О.М. Ресурсний потенціал підприємств сільських територій / О.М. Вишневська : [монографія]. — Миколаїв, 2009. — 248 с.

2. Вишневська О.М. Ресурсний потенціал аграрного сектора економіки України: соціально-економічні і екологічні аспекти / О.М. Вишневська : [монографія]. — Миколаїв, 2011. — 487 с.