Економічні науки
Лебедь Д.А.
Науковий
керівник Мармуль Л.О.
Херсонський
державний аграрний університет
Соціально-економічна оцінка
продуктивності праці у сільському господарстві та напрями її підвищення
На сучасному етапі розвитку економіки та
в умовах посилення конкуренції між аграрними підприємствами великого значення
набуває проблема підвищення продуктивності праці й ефективності використання
трудоресурсного потенціалу. Продуктивність праці є однією з найважливіших
економічних категорій, в якій найбільш повно відображається ефективність
суспільного виробництва. Тут акумулюється в тісному поєднанні ефективність
використання робочої сили, земельних, матеріально-технічних і фінансових
ресурсів. Підвищення продуктивності праці належить до вирішальних умов розвитку
аграрного виробництва, і на цій основі забезпечення значного поліпшення
матеріального добробуту українського народу.
Значний
вклад у вивчення стану та розробку шляхів підвищення продуктивності праці в
сільському господарстві у різний час внесли відомі економісти-аграрники В. Андрійчук, О.А.Бугуцький, І.К.Бондар, Д.П.Богиня, В.В.Вітвіцький, В.С.Дієсперов,
О.І.Здоровцов, І.І.Лотоцький, І.І.Лукінов, І.Н.Романенко, О.В.Шкільов та інші
вчені.
Виробництво продукції в сільському
господарстві (як і в інших галузях економіки) супроводжується затратами живої
та уречевленої праці. Загальні затрати цих видів праці в економічній літературі
одержали назву сукупних. Продуктивність праці більш точно визначається саме за
сукупними її затратами. Але визначенню цих затрат перешкоджає складність
перерахування праці, уречевленої в будівлях, техніці, обладнанні, у живу працю.
Тому в усіх галузях, у тому числі і в сільському господарстві, продуктивність
праці вимірюється затратами лише живої праці.
Продуктивність праці розраховується як
співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в
людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках. У сільському
господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності
праці – трудомісткість одиниці
продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці
продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності
праці. Продуктивність праці виступає як інтенсивний фактор збільшення об’єму
продукції, а зміни маси витрат робочого часу являється екстенсивним фактором.
Раціональне використання трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці на
основі комплексної механізації,
електрифікації та автоматизації виробничих процесів у
сільськогосподарському виробництві є одним з найважливіших завдань
агропромислового комплексу.
Продуктивність праці є важливим трудовим
показником. Від її рівня і динаміки
залежить чисельність працівників, рівень і фонд оплати праці, обсяг випуску
продукції тощо. По території України сформовані неоднакові умови для
сільськогосподарського виробництва, що серйозно позначається на їх
ефективності, в тому числі й
продуктивності праці. Умови виробництва
мають переважно природний характер, як-то: родючість ґрунтів, розміри полів,
кліматичні фактори. Працівники підприємств кожної організаційно-правової
форми господарювання зацікавлені в підвищенні продуктивності праці, тому що :
- тією ж
самою (або меншою) кількістю працюючих надається можливість виробляти більше
сільськогосподарської продукції;
- це економічна основа зростання заробітної плати;
- зменшується (при інших однакових умовах) собівартість продукції, а разом
з тим збільшується сума прибутків.
Всі показники продуктивності сільськогосподарської праці за своїм
призначенням і особливостями обчислення поділяють на основні та додаткові, а основні, в свою чергу -
на натуральні і вартісні. Їх
класифікація зображена на рис.1 [3].
Рис.1. Класифікація
показників продуктивності праці
в сільському
господарстві
Фактично досягнутий рівень продуктивності
праці в кожному господарстві характеризує ефективність затрат робочого часу
конкретних працівників сільськогосподарського виробництва, а разом з тим і
ефективність використання трудових ресурсів. Ключовим моментом аналізу
продуктивності праці є дослідження впливу факторів. У сільському господарстві
найбільш доцільно їх класифікувати залежно від спрямованості дії на три групи.
До першої групи належать фактори, які зумовлюють збільшення обсягів валової
продукції, до другої – ті, що сприяють економії робочого часу та
вивільненню трудових ресурсів, і до третьої групи віднесено фактори
комплексного впливу. Запропонована класифікація сприятиме виявленню резервів
збільшення обсягів виробництва продукції на одиницю трудовитрат.
Кожне підприємство зацікавлено в підвищенні
продуктивності праці, тому що меншою кількістю працівників можна виробляти
більше продукції, забезпечувати більш високий рівень оплати праці, зменшувати
(при інших однакових умовах) собівартість продукції, а отже і збільшувати суму
прибутків.
При аналізі
стану, динаміки і рівня продуктивності праці вимагається враховувати складність
і багатоплановість цієї економічної категорії. Вона є результативним кінцевим
показником підприємницької діяльності суспільства та характеризує в кінцевому
результаті її ефективність. Продуктивність праці – це єдність різних але
нерозривно зв’язаних сторін – матеріально-речового змісту та суспільної форми.
З точки зору матеріально-речового змісту продуктивність праці відображає
ступінь результативності живої конкретної праці, яка виробляє за певний
проміжок часу кількість споживчих вартостей. З точки зору суспільної форми
праці – аналіз її продуктивності розглядає працю як економічну категорію, що
відображає відношення людей до праці з приводу досягнення тієї чи іншої
результативності праці. Сільськогосподарською працею формується майже три
чверті усіх предметів споживання людини. Природно, що таке визначальне місце
аграрної праці у формуванні економічного потенціалу держави викликає особливий
інтерес суспільства у забезпеченості її високої продуктивності та зумовлює
постійну увагу науки як до вивчення теоретичних проблем, так і розробки практичних
заходів щодо поліпшення праці.
Список використаної літератури:
1. Дієсперов В.С. Сільськогосподарська праця
в нових умовах / В.С. Дієсперов – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 186 с.
2. Збарський В.К.,
Мацибора В.І., Чалий A.A. Економіка сільського господарства: Навч. посібник /
За ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. - К.: Каравела, 2009. – 264 с.
3. Семенда Д.К., Здоровцов О.І., Котик П.С. та інші Аграрна економіка: Підручник / За
ред. Д.К. Семенди та О.І. Здоровцова. - Умань, 2005 - 318 с.