Лопуга Т.В.

Науковий керівник: Федишин М.П.

БДФЕУ

Кредитні ризики та методи їх мінімізації в сучасних умовах господарювання.

Надання кредитів – найдохідніша стаття банківського бізнесу й вагома частка активів банку. Основна частка чистого прибутку, з якого формуються фонди банку, утворюється в результаті кредитної діяльності. Кредитні ризики – основні ризики, які виникають у процесі операційної діяльності, поява яких спричинена допущеними помилками при оцінці кредитоспроможності позичальника, несвоєчасним виявленням проблемних кредитів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках. Мінімізація кредитного ризику дає змогу не лише запобігти можливим втратам банку від кредитної діяльності, а й не допустити виникнення серйозних проблем із ліквідністю та платоспроможністю. Отже, проблема управління кредитними ризиками в сфері банківського бізнесу є актуальною.

Проблемі кредитних ризиків присвячені наукові праці А.М. Мороза, І.А. Бланка, В.М. Голуба, О.В., А.М. Герасимовича, Дзюблюка, Г.Т. Карчевої, Р.І.Тиркало, С.В. Мочерного, І.М. Парасій-Вергуненко, А.А. Пересади, О.В. Пернарівського, О.В.Васюренко та ін. Серед відомих західних авторів особливо значимі праці Л. Гітмана, Б. Едварда, Г. Марковіца, Дж.Маршалла, П. Роуза, Дж. Сінкі, У. Шарпа, П. Самуельсон,  та ін.

Під кредитним ризиком розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановлені договором строки. На таке розуміння кредитного ризику, визначаючи класифікаційні ознаки загального ризику, вказував Дж. Кейнс, підкреслюючи, що ризик «заємодавця» - це ризик неповернення кредиту [3,156].

У закордонній практиці кредитний ризик трактують як можливе зниження прибутку банку або втрату частини акціонерного капіталу внаслідок неспроможності позичальника відшкодовувати й обслуговувати отриманий кредит. Закордонні банки для оцінки кредитного ризику застосовують спеціальні методики кредитного рейтингу, що становлять сукупність оцінкових параметрів кредитоспроможності позичальника. Для них характерна комплексність і порівняльність усієї палітри факторів кредитного ризику.

Наявність ризику в банківській діяльності зумовлена об’єктивними, притаманними економічній, зокрема банківській, системі причинами – невизначеністю, відсутністю необхідного інформаційного забезпечення оцінювання і прийняття банківських рішень, конфліктними ситуаціями. А причинами виникнення ризику в банківській діяльності можуть стати: трансформаційні процеси в економічній системі; невизначеність цілей і критеріїв та необхідність урахування багатоваріантності у процесах оцінювання, прийняття рішень; нестача інформації, неповна, невичерпна інформація, приховування інформації; неоднозначність оцінок прогнозу розвитку соціально – економічної системи, конкретного банку, конкурентного середовища; зміна кон’юнктури ринку, смаків і уподобань споживачів тощо [2,13].

З метою захисту своїх інтересів, зменшення рівнів кредитних ризиків у процесі активної діяльності комерційний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими інструктивними документами, так і власними критеріями оцінки ймовірних ризиків, методами та заходами щодо їх зниження, які відображаються у кредитній політиці банків. Найпростішим методом захисту від ризику неповернення кредитів є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надійним та перевіреним позичальникам. Але повністю уникнути ризику у кредитній справі, виключити ймовірну появу втрат практично неможливо і головною метою постає мінімізація ризику. Банк не повинен ігнорувати ринок кредитних вкладень з відносно високим ступенем ризику, раціонально та виважено оперуючи капіталом у даному секторі активної діяльності. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї діяльності та бути гідним конкурентом у системі фінансових посередників.

Щодо управління кредитними ризиками з боку банківських установ, то найчастіше комерційні банки з метою їх мінімізації застосовують такі методи як диверсифікація, лімітування, резервування, сек'юритизація та страхування.

Резервування полягає в акумулюванні частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації можливих втрат за кредитними операціями. Проте формування значних обсягів резервів, зокрема в кризовий період, негативно впливає на фінансовий стан банківської системи в цілому. За сукупними даними комерційних банків України щодо обсягів сформованих резервів під активні операції, частка резервів в загальних активах станом на 01.01.2011 р. складає 13,65 %, що на 1,43 % більше в порівнянні з 2010 р. та на 8,68 % більше порівняно з 2009 р. Це в свою чергу негативно відобразилося на фінансовому результаті діяльності комерційних банків. Станом на 01.01.2011 р. збитки банківських установ України сягнули суми 13,027 млрд. грн. (у 2010 році - 38,45 млрд. грн.), натомість на початок 2009 року було одержано прибуток, який становив 7,3 млрд. грн. [5].

Підвищення сукупних резервів на початку 2011 року, у порівнянні з 2010 та 2009 роками призвело до зниження ризику діяльності банків та покращення управління їх платоспроможністю.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Хоча цей метод є простим, а також найменш затратним (оскільки не вимагає проведення детального аналізу ринку), однак у своєму позитивному арсеналі приховує небезпеку виникнення надмірної диверсифікованості, що може обумовити не зниження, а збільшення кредитного ризику й можливих збитків банку.

Установлення лімітів - це встановлення максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити кредитний ризик. Завдяки застосуванню цього методу, банку вдається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Зокрема Базельський комітет з банківському нагляду рекомендує максимальне значення ліміту на суму кредитів одному клієнтові рівне 25%, зі зниженням його до 10%, коли це доцільно.

Страхування відносять до методів передачі ризику шляхом укладення договору між банком і страховою компанією. Об'єктом, що підлягає страхуванню у такому випадку, є відповідальність усіх або окремих позичальників перед банком за своєчасне та повне погашення кредитів і процентів за користування кредитами протягом строку, встановленого у договорі страхування.

   Сек'юритизація - перерозподіл ризиків шляхом трансформації активів банку у цінні папери для продажу інвесторам. При застосуванні сек'юритизації банк отримує значні переваги: замість строкових активів одержує ліквідні кошти, які можна використовувати для подальшого розвитку; розширюється коло потенційних інвесторів; поліпшується виконання чинних нормативів тощо. Однак, зважаючи на те, що саме неконтрольований процес сек'юритизації банківських кредитів певною мірою став причиною нинішньої світової фінансової кризи, варто зазначити що сек'юритизація дає результат лише за умови ефективного застосування методів оцінки портфельного кредитного ризику.

Основними причинами припинення діяльності банків є неспроможність нейтралізації ризиків в банківському секторі, а також відповідати за своїми зобов’язаннями, що недостатністю ресурсної бази у фінансово – кредитних установах. Тому виникає актуальна проблема у дослідженні та реалізації завдань управління проблемним банками.

Слід зазначити, що нестабільним банк вважається, якщо ліквідність або платоспроможність не відповідають нормативним значенням або погіршуються, якщо не відбудеться значного збільшення його фінансових ресурсів, зменшення ризику стратегічного напрямку діяльності, поліпшення управління ризиками та якості управління.

Проблемним можна вважати банк, у якого спостерігається:

- зменшення абсолютної величини власних коштів до рівня, нижчого від розміру фактично сплаченого статутного капіталу;

- наявність на аналізовану дату неоплачених платіжних та інших розрахункових документів клієнтів та банку через відсутність коштів на кореспондентському рахунку понад три дні поспіль;

- недоліки в бухгалтерському обліку та звітності;

- несприятливі зміни в стані чи складі учасників і керівників банку.

Таким чином, зростання обсягів безнадійних активів, збиткова діяльність і втрата власного капіталу характеризують банк я к проблемний. З цього приводу доцільним є розгляд питання державного регулювання організації роботи з проблемними банками.

Отже, дане дослідження показує, що використання кожного з перелічених методів має як переваги, так і недоліки, тому найдоцільніше застосовувати комплексний підхід щодо управління кредитними ризиками через диверсифікацію методів та інструментів, які дають змогу мінімізувати збитки банків за будь-якого розвитку подій. Крім того, в Україні потрібно продовжувати роботу з мінімізації кредитного ризику як на рівні комерційних банків, так і на законодавчому рівні. Зокрема необхідні подальші дослідження щодо застосування комплексних систем кредитного ризик-менеджменту, які є життєво важливим елементом управління комерційними банками.

Список використаних джерел:

1. Васюренко О. В. Сучасні концепції управління кредитним ризиком як основні складові процесу управління кредитним ризиком банку / О. В. Васюренко, В. Ю. Подчесова // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №1. – С. 170-177

2. Квасницька, Р.С. Чубенко Ю.С. Кредитні ризики та управління ними в сучасних умовах господарювання / Р. С. Квасницька // Науковий вісник БДФА. Економічні науки : зб. наук. праць / Міністерство фінансів України, Буковинська державна фінансова академія; гол. ред. В.В. Прядко. – Чернівці : Технодрук, 2008. – Вип. 3. Ч. ІІ. – С. 238-245. – Бібліогр.: с.245

3. Николюк В. П. Методи управління кредитним ризиком в сучасних умовах розвитку / В. П. Николюк // Науковий вісник БДФА. Економічні науки : зб. наук. праць / Міністерство фінансів України, БДФА. – Чернівці : Технодрук, 2009. – Вип. 2. – С.155-161

4. Островська Н. С. Управління кредитними ризиками / Н. С. Островська, Л. І. Романюк // Фінансово-економічне, обліково-аналітичне та організаційно-правове забезпечення відтворювальних процесів на шляху до економіки знань : матеріали Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. (25.26 лист. 2010 р. , Чернівці) / МФУ, БДФА [та ін.]. – Чернівці : [БДФА], 2010. – С. 73-76

5.Основні показники діяльності банків України за даними НБУ. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.