Яворський І.В.

Науковий керівник: Миськова Н.В.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Інвестиції як чинник економічного зростання

      Актуальність теми визначається необхідністю пошуку шляхів ефективного регулювання відтворення капіталу на Україні, взаємодії реального та фінансового секторів з метою активізації інвестиційної сфери та економічного зростання держави. Інвестиції – невід’ємна складова процесу відтворення капіталу. Якщо в країні не створено умови для накопичення і реалізації інвестиційних ресурсів, національний капітал приходить у занепад, йде з країни, поступається місцем капіталу іноземному. Врешті-решт втрачаються економічна незалежність і економічна безпека країни.

Залучення іноземних інвестицій стає дієвим важелем підвищення конкурентоспроможності української економіки. Це підтверджується й пріоритетами діяльності уряду, і висновками багатьох політиків, науковців, представників громадськості. Зокрема, зазначеній темі присвячено численні публікації українських вчених - фахівців у галузі міжнародної та регіональної економік А. Філіпенка. В. Андрійчука. Ю. Макогона, А. Мокія, М. Козоріза,             П. Бєлєнького. 3. Луцишина, А.Г. Гайдуцький, П.В. Довганюк, С.В. Захарін. В.І. Чижова, Л.Л.Кот та інших. У їхніх працях досліджуються проблеми адаптації фінансових систем постсоціалістичних країн та їхніх регіональних складових до умов глобалізації та диверсифікації світового господарства.

Метою дослідження інвестиційної діяльності як чинника економічного зростання держави.

Інвестиційна діяльність являє со­бою сукупність практичних дій юридич­них осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність [3, c. 21].

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги

інвести­цій; залучають для їх реалізації на дого­вірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Формування ринкової економіки в Україні неможливе без розвитку

підпри­ємництва, що являє собою багатосторонню економічну діяльність підприємств, фірм, окремих громадян та груп, спрямо­вану на отримання прибутку (доходу) [1,c. 56].

Аналіз зарубіжного досвіду гово­рить про те, що в умовах ринку

самоуправління на рівні господарчих суб'єк­тів стосовно підприємницької діяльності є необхідною умовою розвитку економі­ки підприємства або фірми. Цього можна досягти шляхом розробки інвестиційних проектів та програм.

Інвестиційний проект визначає ме­ту, якої фірма прагне, стратегію       підпри­ємницької діяльності в поєднанні зі стро­ками досягнення мети. Цей проект як реалістична оцінка фірми та її можливос­тей має бути керівництвом у діяльності, інструментом оцінки ефективності управління фірмою, підприємством.

Для підприємства найбільш харак­терні плани та заходи реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Якщо реалізуються кілька проектів, пов'язаних або залежних один від одного, то, плану­ючи їх взаємодію, підприємці мають справу з проектуванням як безперерв­ним процесом — функцією управління підприємницькою діяльністю. Стосовно великих та довгочасних проектів не­від'ємною умовою їх розробки є обґрунтування ідеї та надійності очікуваного результату. У світовій практиці плани реалізації інвестиційних проектів здобули назву бізнес-планів. Проте не можна інвестиційний проект ототожнювати з бізнес-планом. У нашій практиці інвести­ційний проект являє собою комплексний план розвитку підприємства та слугує головним обґрунтуванням інвестицій, тоді як бізнес-план розробляється голов­ним чином з метою отримання макси­мального прибутку [2, c. 37].

Іноземний капітал сьогодні особли­во необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче    соці­альне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів   хар­чування, товарів широкого попиту та по­слуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного спо­живання або сировини для їх виробни­цтва.

Через технологічну відсталість у аг­ропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько   по­ловини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціональ­но використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження втрат сільськогосподарсь­кої сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іно­земного капіталу можна в короткі стро­ки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно не­великих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швид­ку окупність початкових затрат при неви­сокому ступені ризику для іноземних ін­весторів. Бажана участь іноземного капі­талу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну ба­зу, в тому числі з використанням потуж­ного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підля­гають конверсії [4, c. 17].

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру  по­требу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть   вели­чезне навантаження не тільки щодо енер­гопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експор­ту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них:

-       активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути від хорошу віддачу вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комп­лексу заходів щодо введення в експлуа­тацію великого масиву сьогодні недію­чих вугільних шахт Донецького, Придні­провського та Львівсько-Волинського ба­сейнів з покриттям видатків за рахунок виручки від продажу додатково     видобу­того вугілля;

-       різке зниження питомих видатків пали­ва та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;

-       комплексна модернізація діючих і ство­рення нових виробничих фондів і проце­сів на базі сучасної техніки та прогресив­них технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки ви­робництва, а також докорінне поліпшен­ня умов праці;

-       зниження негативного впливу металур­гійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі засто­сування екологічно чистих технологіч­них процесів у виробництві,            транспор­туванні та сферах споживання енергоре­сурсів.

Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію         вій­ськового виробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все,     осво­єння на конверсованих підприємствах виробництва товарів народного     спо­живання, машин та обладнання для агро­промислового комплексу та легкої про­мисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового об­ладнання, приладів медичного та еколо­гічного призначення та багато іншого, Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки, вироб­ництва засобів та систем зв'язку [1, c. 57].

До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфра­структури, включаючи транспорт, тех­нічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри, банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично неможливі перехід до повно­цінного ринку та широкий розвиток між­народної інвестиційної діяльності. Розви­ток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюєть­ся сприятлива матеріальна основа для по­дальшої ділової активності іноземного ка­піталу. Акцент на коротких строках окуп­ності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування              про­диктований відомими причинами. Сьогод­ні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максималь­но сприяти найшвидшому виходу еко­номіки з кризового стану. У той же час це буде піднімати авторитет міжнарод­ної інвестиційної співпраці на території СНД. Поруч із зазначеними сферами, зо­нами та об'єктами для пріоритетного за­лучення іноземного капіталу все більшо­го значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, ре­гіонального та глобального характеру. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на сві­тових ринках. При цьому далеко не ос­танню роль для багатьох держав, особли­во тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів [3, c. 26].

Однак, незважаючи на всі зусилля (або, швидше, заклики) державних     орга­нів, притік підприємницького капіталу в Україну невеликий.

Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного    капіта­лу. У зв'язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід насамперед його залу­чати.

Україна дуже зацікавлена у прито­ці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну ін­теграцію національної економіки у  світо­ву завдяки виробничій та науково-тех­нічній кооперації, слугують джерелом ка­піталовкладень, причому у формі сучас­них засобів виробництва, залучають віт­чизняних підприємців до передового гос­подарчого досвіду. На наш погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у дер­жавній монополії) без шкоди для націо­нальних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією націо­нальних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбан­ня у власність землі), у виробничу інфра­структуру (енергомережі, дороги і т.ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок, галузі ВПК [1,c. 60].

Отже, інвестори розраховують, що їх необхідно інформувати про стратегію підприємства та його задачі, про тактику керівництва, про результати фінансової діяльності, про фінансову політику та розміри очікуваного прибутку, щоб запобігти неприємних сюрпризів.

Потенційно Україна може бути од­нією з провідних країн прикладення    пря­мих та портфельних іноземних інвести­цій. Цьому сприяє її величезний внутріш­ній ринок, порівняно кваліфікована й вод­ночас дешева робоча сила, значний нау­ково-технічний потенціал, великі природ­ні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої. Проте притоку в інвестиційну сфе­ру приватного національного та іноземно­го капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробни­чої та соціальної інфраструктури, недо­статнє інформаційне забезпечення.

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1.     Гайдуцький А.Г. Основні тенденції міжнародних інвестиційних процесів // Статистика України – 2009 - № 1. – 56 – 62.

2.     Довганюк П.В. Інвестиційна діяльність України та напрямки її активізації // Формування ринкових відносин в Україні – 2010 - № 11. – 35 – 41.

3.     Захарін С.В. Стратегія підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземного капіталу // Фінанси України – 2011 - № 12. – С. 21 – 28.

4.     Кот Л.Л. Інвестиційна діяльність в Україні: шлях активізації кредитних установ // Актуальні проблеми економіки – 2009 - № 2. – С. 14 – 19.

5.     Чижова В.І. Інвестиційна діяльність у процесі приватизації //Фінанси України – 2008 - № 1. – С. 51 - 53