Экономические науки/4.Инвестиционная деятельность и фондовые рынки.

Викладач, Захарова А.П.

Деснянський економіко-правовий технікум

при Міжрегіональній академії управління персоналом, Київ, Україна

 
Фінансування інноваційної діяльності в Україні та за кордоном.
 
 

Наука та інновації в ХХІ столітті значною мірою визначають процес економічного розвитку держави.

Одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки у ринкових умовах є впровадження інновацій у виробництво. Створення та успішне застосування різноманітних нововведень дозволяє істотно змінити обсяги та якість виробництва і споживання, різко підвищити продуктивність праці, знизити сукупні витрати на виробництво, випускати конкурентоспроможну продукцію.

Обраний Україною шлях інтеграції до Євросоюзу вимагає зближення та інтеграцію національної економічної системи до систем країн ЄС. Це ставить Україну перед вибором запровадження тієї моделі розвитку, яка прийнята ЄС за базову, тобто моделі інноваційного розвитку.

Сучасний вітчизняний ринок інновацій передбачає створення реальних умов для переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку та «впровадження механізму диференційованого пільгового оподаткування підприємств залежно від рівня їх інноваційної активності, стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських установ і організацій до введення в господарський обіг нематеріальних активів, утворення галузевих інноваційних фондів».

Освоєння підприємствами нових технологій та інновацій потребує об'єктивної оцінки параметрів і характеристик їхнього потенціалу, які мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності шляхом розробки і реалізації нової інноваційної стратегії розвитку. Тому реалізація нової інноваційної стратегії розвитку і повноцінне використання інноваційного потенціалу в інтересах оновлення виробництва - реальний шанс для України досягти рівня високотехнологічної розвиненої держави. Незважаючи на це, інноваційна сфера з огляду на фінансове забезпечення функціонує в критичних умовах.

Метою статті є дослідження інноваційної політики України в напрямі її фінансування.

Згідно з чинним законодавством [1], інноваційний розвиток в Україні забезпечується за рахунок фінансування з різних джерел. Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

1)     кошти Державного бюджету України;

2)     кошти місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим;

3) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

4) власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;

5) кошти (інвестиції) фізичних і юридичних осіб;

6) інші джерела, не заборонені законодавством України.

За даними Державного комітету статистики України[2], протягом 2009–2011 рр. загальна сума витрат на фінансування наукових і науково-технічних робіт в Україні зростає (табл.1):
Таблиця 1

Джерела фінансування інноваційної діяльності

	Загальна сума витрат	У тому числі за рахунок коштів
		власних	державного бюджету		іноземних інвесторів	інші джерела
	млн.грн.
2009	7949,9	5169,4		127,0	1512,9		1140,6
2010	8045,5	4775,2		87,0	2411,4		771,9
2011	14333,9	7585,6		149,2	56,9		6542,2

Як видно з таблиці за останні роки у структурі джерел інвестиційної діяльності ключовим є власні кошти підприємств та організацій, частка яких у загальній структурі впродовж останніх років стабільно складає близько 50-65 %.

Власні джерела інвестицій підприємства у порівнянні з залученими та позиковими характеризуються простотою і швидкістю залучення, високою віддачею за критерієм норми прибутковості капіталу, оскільки не вимагають сплати позикового відсотка у будь-яких його формах. Використання власних ресурсів істотно знижує ризик неплатоспроможності й банкрутства підприємства і при цьому управління цілком зберігається в руках його власників. Разом з тим власні джерела обмежені, не дозволяють значно розширити інвестиційну діяльність за сприятливої кон’юнктури ринку. В 2011 році обсяги інвестування в основний капітал за рахунок власних коштів підприємств зросли у порівнянні з попереднім роком номінально у 1,59 рази. При цьому питома вага цього джерела фінансування залишилась майже незмінною – на рівні 53-59%.

Треба відмітити різке падіння іноземних інвестицій в інноваційну діяльність України в 2011 р. порівняно з 2010р.,а саме - з 2411,4 млн. грн. до 56,9 млн. грн.,тобто майже в 42 рази. Основним чинником, що гальмує процеси іноземного інвестування є несприятливий інвестиційний клімат країни, що робіть українські підприємства непривабливими для іноземних інвесторів.

Необхідно зазначити, що іноземні інвестиції для економіки країни мають велике значення, оскільки вони є джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарського досвіду, сприяють поширенню інновацій, збільшення продуктивності праці та підвищенню добробуту населення.

Аналізуючи період 2010-2011р.р. видно, що державне фінансування інноваційної діяльності зросло на 71 % , але частка у загальній структурі складає незмінні 10,5%.

Отже, проаналізувавши сучасний стан інноваційних процесів в Україні(табл.1) можна зробити наступні висновки: головним джерелом фінансування інновацій в Україні протягом останніх років залишаються власні кошти підприємств, на частку яких приходиться 53% загального обсягу витрат на інновації. Державна ж участь у фінансуванні інноваційної діяльності, включаючи місцеві бюджети, склала у 2011 р. лише 1%.

Аналізуючи статистичні дані з ВВП [2] видно,що за 3 роки питома вага витрат державного бюджету на інноваційну діяльність в структурі ВВП України складала не більше 0,014% (табл.2).

Таблиця 2

Розрахунок питомої ваги витрат державного бюджету на інноваційну діяльність в структурі ВВП України

Показник	2009	2010	2011
ВВП, млн. грн.	913345	1082569	1316600
Загальна сума витрат державного бюджету на інноваційну діяльність, млн. грн.	127,0	87,0	149,2
Питома вага витрат державного бюджету на інноваційну діяльність в структурі ВВП України,%	0,014	0,008	0,011

Дана ситуація обумовило зниження кількості організацій, які виконують наукові дослідження й розробки, а також чисельності науковців в даній сфері (табл.3)

Таблиця 3

Наукові кадри та кількість організацій

Роки	Кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки	Чисельність науковців, осіб
2005	1510	105512
2006	1452	100245
2007	1404	96820
2008	1378	94138
2009	1340	92403
2010	1303	89534
2011	1255	84969

З таблиці видно, що кількість організацій які виконують наукові дослідження й розробки в 2011 році впала порівняно з 2005 роком на 16,9%, а чисельність науковців на 19,5 %.

Необхідно зазначити, що успіх інноваційної діяльності значною мірою встановлюється формами її організації і способами фінансової підтримки. Мірою того, як нові наукові розробки і технології стають основоположними складовими національної безпеки держави, розвинені країни знаходять різноманітні можливості для підтримки й розвитку інновацій. При цьому поширюється різноманітність методів фінансування інноваційної діяльності і спектр заходів з непрямої підтримки інновацій.

Розвинені країни черпають фінансові ресурси для інноваційної діяльності як з державних, так і приватних джерел.

Типовим прикладом є США, де законодавчо визначена, що пенсійні фонди повинні інвестувати принаймні 15% доходів у практичну економічну діяльність, що створює умови для потужного фінансування венчурних фондів [3, с. 34].

У розвинених країнах прямі державні витрати на наукові інноваційні проекти становляться 1.6-3.7% від ВВП[4, с. 18], що відображено у табліці 4 :

Таблиця 4

Державні витрати на наукові інноваційні проекти від ВВП у розвинених країнах

Країни	Витрати на науку
	% Від ВВП	на душу населення, доларів США
Швеція Японія США Корейська Республіка Канада Франція Велика Брітанія Німеччіна	3.70 3.06 2.84 2.52 2.29 1.61 1.83 2.18	773.8 731.3 842.3 365.1 527.4 461.6 397.7 406.8

З таблиці видно, що в розвинутих країнах усвідомлюється залежність інноваційного розвитку економіки від обсягу витрат на дослідження та розробки.

Крім прямого державного фінансування в розвинених країнах використовуються методи і фінансово-кредитні інструменти для підтримки інноваційного напряму розвитку економіки.

Ефективне формою такого спрямування стало гарантування державою позик. У ФРН у 1948 р. було створено Банк кредитних гарантій для управління грошовими коштами, які надійшли за планом Маршала на відновлення Європи. Сьогодні цей банк є одним із провідних у Німеччині й об'єднує 24 регіональні установи. За час свого існування ця система надала малим и середнім підприємствам майже 100 тис. гарантій на загальну суму 10 млрд. марок, завдяки чому реалізовано комерційних кредитів, лізингових контрактів и венчурного фінансування на суму 14 млрд. марок [4, с. 18].

У Канаді діє близько 200 місцевих центрів розвитку, які гарантують повернення позик малими підприємствами в сумі до 75 тис. дол. США. У Франції для гарантування позик малому підприємництву створено спеціальні заклади - товариства взаємного поручительства, діяльність яких спрямовує та координує єдиний державний центр. У Великобританії діє "Програма гарантованої позики" [4, с. 18].

Ще одним важливим методом фінансової допомоги держави є пільгове кредитування інноваційного підприємництва. У Франції поширені два види пільгових позик: позики, які повертаються у разі успіху; позики з пільговими відсотками. Використовуються також різноманітні податкові пільги для стимулювання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). В Японії промислові компанії мають право зменшення податку на прибуток у розмірі 7% інвестицій у передову техніку та технології. У Канаді аналогічна знижка коливається від 7% до 20%. В Іспанії діють постійні податкові кредити в розмірі 20% видатків на НДДКР. У Бельгії дозволено зменшувати оподатковуваний прибуток на 13.5% інвестиційних витрат для малих и середніх компаній и у стовідсотковому обсязі інвестиційних витрат, пов'язаних із нововведеннями для всіх компаній. У Голландії з оподатковуваного прибутку можна відраховувати частину інвестиційних витрат - близьким 20-25% [5, с. 38].

Отже, аналізуючи вищевикладене можна сказати, що Україна повинна використовувати позитивний досвід розвинених країн щодо застосування інструментів стимулювання інноваційної діяльності, зокрема із зарахування витрат на дослідження і розробки до виробничих витрат підприємств, встановлення спеціальних режимів амортизації, податкових пільг, застосування державних гарантій та пільгового кредитування інвестиційних проектів, формування фондів науково-технічного розвитку та ін. Однак заходи, що застосовуються в різних країнах, мають бути пристосовані до економіко-правових умов нашої країни. Для запровадження в Україні податкового стимулювання інноваційної діяльності, з огляду на світовий досвід у цій сфері, спочатку треба ввести чіткі правила формування валових витрат і налагодити ефективну систему боротьби з "мінімізацією" підприємствами прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Необхідно підвищити роль технологічних парків, щоб вони стали потужними осередками стимулювання інноваційної діяльності та розвитку регіонів. Вони мають надавати відповідну допомогу підприємствам для проведення інноваційної діяльності (телекомунікаційні, фінансові, висококваліфіковану робочу силу).

Кожен орган самоврядування повинен, крім державних стимулів та інструментів підтримки, використовувати додаткові стимули для інноваційних підприємств. Наприклад, шляхом створення консультаційних пунктів, допомоги щодо знаходження висококваліфікованих працівників, надання приміщень в оренду за пільговими ставками тощо.

Для підвищення активності інноваційної діяльності в нашій країні конче потрібна розробка й впровадження цільової комплексної державної програми, в якій необхідно визначити форми і джерела фінансової підтримки здійснення наукових досліджень і розробок на державному і регіональному рівнях, а також їх використання підприємствами різних галузей. У програмі мають бути визначені більш ефективні й сучасні моделі інноваційного розвитку на базі приватно-державного партнерства, зокрема спільне фінансування проектів при зосередженні управління їх реалізацією в руках бізнесу; децентралізація державної підтримки тощо.

Найбільш доступним альтернативним джерелом формування інвестиційних ресурсів в інноваційній діяльності можуть стати венчурні фонди. На сьогодні в Україні зареєстровано 636 венчурних фондів, всі вони створені за рахунок іноземного капіталу, проте займаються фінансуванням здебільшого традиційних проектів або невеликих продуктових інновацій. Це свідчить про відсутність стимулів у них вкладати кошти в інноваційні проекти за високого рівня ризику.

Для активізації притоку іноземних інвестицій в Україну важливим є здійснення таких заходів:

- створення стабільного законодавства;

- створення сприятливого інноваційного клімату;

- сприяння залучення прямого іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва;

- створення сприятливих умов для розвитку спільних підприємств;

- розробка та прийняття законодавчої бази щодо страхування ризиків спільних підприємств [6,с. 60].

Слід зазначити, що Уряду та Верховній Раді України не можна відкладати завдання переходу до інноваційної моделі розвитку до часу вирішення основних політичних і макроекономічних суперечностей. Адже втрата пріоритету на світовому ринку в сфері розробки, виробництва і збуту високотехнологічної продукції, зволікання кардинальних зрушень в політичному та економічному житті України в потрібному напрямі, робить перспективи розвитку інноваційної діяльності дедалі більш проблематичними.

Література:

1. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002. №40 – 4 // zakon1.rada.kiev.ua.

2. Держкомстат України // www.ukrstat.gov.ua.

3. A new economy? : The changing role of innovation and information technology in growth / / OECD, 91377. - 2000. - May 22.

4. Власова И. Особенности финансирования инновационной сферы в развитых странах / И. Власова / / Вестник КНТЭУ. - 2009. - № 1, с. 36 – 46

5. Диба В.М., Никифоров А.Є., Парнюк В.О. Податкове стимулювання інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2009. - №5. - С. 78-86.

6. Структурні та інноваційні пріоритети залучення прямих іноземних інвестицій у контексті здійснення регуляторних реформ в Україні // Гайдуцький І.П. // Актуальні проблеми економіки. - 2011. -  №4. - с.47-62.