Капченко Р.Л., к.е.н., доцент,

Севастопольський національний технічний університет, м. Севастополь

Капченко Л.М. к.п.н., доцент,

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, м. Київ

СТИМУЛИ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОЗТАННЯ

РОБІТНИЧИХ КАДРІВ

Сучасне виробництво висуває певні вимоги до працівників, тому приведення кваліфікаційного рівня робітничих кадрів у відповідність до сучасних потреб економіки є нагальною проблемою.

Серед основних напрямів діяльності роботодавців у сфері професійного розвитку працівників, визначених Законом України «Про професійний розвиток працівників» [1], вперше на законодавчому рівні закріплено зобов’язання роботодавця щодо забезпечення підвищення кваліфікації працівників безпосередньо у роботодавця або в навчальних закладах, як правило, не рідше ніж один раз на п’ять років (ст. 4), що в значній мірі сприятиме підвищенню відповідальності роботодавців за здійснення професійного навчання персоналу. Головним, на думку авторів, є стимулювання професійного зростання працівників, що має сприяти підвищенню мотивації працівників до підвищення свого професійного рівня відповідно до потреб виробництва, формування системи оцінювання професійного рівня працівників шляхом запровадження атестації та забезпечення соціального захисту працівників, розширення повноважень трудових колективів щодо визначення категорій працівників, які підлягають атестації, та її періодичності, відповідно до умов та особливостей конкретного виробництва.

Зазначеним законом передбачено також норму, відповідно до якої за результатами атестації роботодавець має право звільнити працівника у разі відмови працівника виконати рекомендації атестаційної комісії, зокрема від переведення на іншу посаду чи роботу, що відповідає його кваліфікаційному рівню, або від професійного навчання за рахунок коштів роботодавця (абзац другий п. 3 ст. 13). Введення зазначеної норми спрямоване на посилення соціального захисту працівника, сприяння його зайнятості.

Серед проблем, що стримують розвиток системи професійного навчання робітничих кадрів, понад 20% роботодавців відзначають низьку мотивацію працівників до підвищення свого професійного рівня. Навіть за умови організації роботодавцями професійного навчання персоналу зазвичай відмовляються підвищувати кваліфікацію.

Тому потребує вирішення питання стимулювання працівників, щодо професійне навчання, та формування системи оцінювання їх професійного рівня. Відсутність такої системи ускладнює визначення потреби у професійному розвитку працівника, негативно позначається на його мотивації, а відповідно значно знижує результативність та ефективність професійного навчання.

Значно ускладнює організацію професійного навчання персоналу проблема необхідності ліцензування освітньої діяльності підприємств, установ та організацій. Порядком ліцензування діяльності з надання освітніх послуг [2] визначено, що підприємства, установи та організації для здійснення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації повинні отримати ліцензію у разі, коли передбачається видача документа про освіту державного зразка. Відповідно ж до чинного законодавства підтвердженням здобутої професійної освіти, що дає право здійснювати професійну діяльність, є саме документ про освіту встановленого (державного) зразка, форма якого затверджена Постановою Кабінету Міністрів [3]. Тобто, щоб результати професійного навчання були легітимними, підприємство має отримати ліцензію.

Чинний прядок ліцензування, що передбачає підготовку значного обсягу документації для ліцензування, достатньо тривалий термін ліцензування, плату за ліцензію, є складним для підприємств. Враховуючи, що на одному підприємстві може використовуватись до 300 професій, діюча процедура потребує значних матеріальних і фінансових витрат та затрат робочого часу, що практично гальмує розвиток системи професійного навчання виробничих кадрів на підприємствах.

Необхідно зазначити, що Україна входить у нову стадію розвитку економічних відносин і економіки в цілому, яку називають «економіка, заснована на знаннях». Основною складовою цих відносин стає людина з її професійним та інтелектуальним рівнем, характерною особливістю сучасного ринку праці є потреба в конкурентоспроможних робітничих кадрів, які володіють сучасними знаннями та технологіями. Тому розуміння людського капіталу як головного в сучасних умовах чинника соціально-економічного розвитку все ще залишається важливою проблемою на рівні державного управління, корпоративному рівні, а також у масовій свідомості населення. обґрунтованою є необхідність державного регулювання цієї сфери.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про професійний розвиток працівників» : Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4312-17.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліцензування діяльності з надання освітніх послуг» від 08.08.2007 р. № 1019 : Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=1019-2007-%EF.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 12.11.1997 р. № 1260 «Про документи про освіту та вчені звання» : Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1260-97-%D0%BF.