Економічні науки. Облік і аудит

Вусик В.В.

студентка 2 курсу спеціальності «Облік і аудит»

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України», м. Суми, Україна

ПРОБЛЕМИ ПЕРЕОЦІНКИ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

В умовах ринкових відносин результати діяльності кожного підприємства значною мірою залежать від наявності та стану основних засобів, які забезпечують економічну самостійність суб’єкта господарювання й конкурентоспроможність його продукції, якість послуг, що надаються, отримання економічних вигод в майбутньому, визначають технічний та технологічний рівень виробництва. Одним із важливих чинників збереження економічної цінності необоротних активів підприємства є переоцінка основних засобів. Тому дане питання є досить актуальним і потребує поглибленого вивчення.

Вагомий внесок у розробку теоретичних положень і методологічних підходів до проблем оцінки та переоцінки основних засобів зробили провідні вітчизняні та зарубіжні науковці: М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, А.П. Грінько, Г.Г. Кірейцев, М.В. Кужельний, А.М. Кузьмінський, В.Г. Лінник, Н.М. Малюга, М.Ф. Огійчук, В.Ф. Палій, М.С. Пушкар, Я.В. Соколов, В.В. Сопко, Л.К. Сук, В.Я. Савченко, Н.М. Ткаченко, А.Д. Шеремет.

Відображення в бухгалтерському обліку переоцінки основних засобів створює ряд проблемних питань. Одним з таких є неузгодженість понятійного апарату, який використовується в нормативній та науковій літературі, зокрема, термінів “основний засіб”, “основний фонд” та “переоцінка”, “індексація”. Позитивним моментом стосовно цієї проблеми стала уніфікація поняття “основні засоби”, так як до введення в дію Податкового кодексу України [2], при податкових розрахунках використовувалося поняття “основні фонди”. У нормативних документах, які регламентують податкові розрахунки підприємства, замість поняття “переоцінка”, знаходить відображення “індексація основних засобів”. Зазначені терміни не є тотожними ні за змістовим наповненням, ні за цілями проведення. Відображення переоцінки (дооцінки, уцінки) об’єкта основних засобів в бухгалтерському обліку не отримує відображення у податкових розрахунках.

Наступним проблемним питанням є відсутність єдиних рекомендацій щодо визначення порогу суттєвості проведення переоцінки та розрахунку справедливої вартості об’єкта основних засобів. У П(С)БО 7 «Основні засоби» [3] зазначається, що підприємство може переоцінювати основні засоби у випадку, якщо залишкова вартість цього об’єкта істотно відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У Податковому кодексі України [2], зокрема в ст. 146 п. 21, зазначається, що вартість основних засобів повинна щорічно індексуватися, якщо коефіцієнт індексації перевищує одиницю, тобто якщо рівень інфляції в країні перевищує 110% в рік. Такий відсоток носить економічне обґрунтування, характеризуючи перехід інфляції від помірних до галопуючих темпів. Згідно з п. 7 “Методичних рекомендацiй з бухгалтерського обліку основних засобів” [1] порогом суттєвості для проведення переоцінки об’єктів основних засобів може прийматися величина, що дорівнює 1-му відсотку чистого прибутку (збитку) підприємства, або величина, що дорівнює 10-ти відсотковому відхиленню залишкової вартості об’єктів основних засобів від їх справедливої вартості.

Дискусійним є питання визначення суті самої справедливої вартості. Значення терміну «справедлива вартість» у П(С)БО 7 не наводиться. Із усіх стандартів бухгалтерського обліку України його визначення можна знайти лише у П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» [4], у якому зазначено, що справедлива вартість — це сума, за якою можна здійснити обмін активу, або оплату зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Проте і наведене визначення не дає вичерпної відповіді на те, в якому порядку варто визначати справедливу вартість об’єкта основних засобів.

Як це не парадоксально, але щоб достеменно дізнатися, чи відрізняється залишкова вартість об’єкту основних засобів від його справедливої вартості більш, ніж на 10 відсотків, треба здійснити оцінку цього об’єкту. Bиходячи з вимог П(С)БО 7 [3], підприємство зобов’язане щоквартально здійснювати оцінку окремих об’єктів основних засобів з кожної групи основних засобів, щоб, порівнявши визначену справедливу вартість цих активів з їхньою залишковою вартістю, вирішити, чи треба здійснювати переоцінку, і якщо треба, то яких саме груп об’єктів основних засобів. Зрозуміло, що на сьогоднішній день на практиці це вкрай обтяжливо для підприємства з точки зору фінансових витрат та витрат часу.

Ще однією проблемою виступає відображення результатів переоцінки в бухгалтерському та податковому обліку. Проведення переоцінки основних засобів, у першу чергу, відображається на показниках балансу. Відповідно до п. 19 П(С)БО 7 сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включаються до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат. Однак з цього правила є винятки, визначені п. 20 П(С)БО 7. Фактично порядок відображення в бухгалтерському (фінансовому) обліку результатів уцінки або дооцінки залежить від того, чи проводилася переоцінка об’єкта основних засобів раніше.

У податковому обліку при проведенні переоцінки основних засобів валові доходи і валові витрати не виникають. Вплив на величину валових доходів і витрат буде мати лише проведення індексації основних фондів, яка є правом платників податку, а не їх обов’язком. Таким чином, необхідною є подальша гармонізація положень бухгалтерського і податкового обліку основних засобів для усунення подвійного відображення та скорочення облікових робіт.

Таким чином, переоцінка основних засобів як інструмент збереження економічної цінності активів підприємства забезпечує відображення реальної ринкової вартості активів в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності. Її проведення є складним і багаторівневим процесом, що підтверджується значними затратами праці на усіх етапах його здійснення: від обґрунтованості прийняття рішення про проведення переоцінки до визначення її кінцевих результатів.

Серед основних проблем, пов’язаних з переоцінкою основних засобів, можна виділити: неузгодженість законодавчих актів, які регулюють бухгалтерське відображення переоцінки об’єкта основних засобів; при недобросовісному проведенні переоцінка основних засобів призводить до викривлення вартості активів та фінансового результату діяльності; переоцінка потребує додаткових витрат праці через необхідність постійного контролю за зміною справедливої вартості, а також визначення залишкової вартості, яка не є в обліку самостійною величиною; відсутність єдиної методики відображення переоцінки основних засобів в бухгалтерському обліку, зокрема в частині складання регістрів обліку.

Література:

1. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів № 561 від 30.09.2003 р. // [Електронний ресурс]. – Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua.

2. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 .

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0288-00.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств» ”, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999р., N 163 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0499-99.