Економічні науки/9. Економіка промисловості

Здобувач Автономов Д.І.

Донецький національний університет, Україна

Аналіз валютних дисбалансів в реальному секторі економіки України

На сьогоднішній день ученими визнається факт, що як найбільше значимі причини настільки глибоких наслідків фінансово-економічної кризи в Україні є глибокі структурні деформації в економіці країни (висока енергоємність продукції, сировинна спрямованість експорту, низька частка імпорту інвестиційної спрямованості, залежність економіки від успішності функціонування декількох галузей, що відносяться до низьких рівнів технологічного укладу, висока залежність від кон'юнктури світових ринків). Дані фактори послужили основою для такого сильного і тривалого впливу фінансових ризиків на роботу реального сектора економіки.

Разом з тим, у наявності і групі факторів строго фінансового характеру, що призвели до нагромадження фінансових дисбалансів у взаєминах реального, фінансового і сектора домогосподарств.

Національний банк України, відповідальний за підтримку стабільності національної грошової одиниці, формує найважливіші передумови фінансової і макроекономічної рівноваги, стійкого соціально-економічного розвитку країни. Використовуючи комплекс інструментів у кризовий період, у тому числі пруденційного характеру, НБУ проводив політику жорсткого грошово-кредитного регулювання, переважно спрямовані на обмеження в банківській системі валютних, кредитних, процентного ризиків і ризику ліквідності. Особливістю проведення даних заходів була необхідність, з одного боку, у максимальному ступені обмежити нагромадження фінансових дисбалансів, з іншої, зберегти ліквідність банківської системи для підтримки роботи реального сектора економіки і забезпечити його необхідними фінансовими ресурсами. У цьому зв'язку, НБУ проводив політику, спрямовану на зниження рівня доларизації економіки. Крім заходів для зниження уразливості банківської і, опосередковано, інших секторів економіки до фінансових ризиків, НБУ безпосередньо знижував імовірність і розмір курсових коливань на валютному ринку.

Аналіз показників відкритих валютних позицій підприємств реального сектора економіки дозволив зробити наступні висновки:

- у посткризовий період не удалося цілком перебороти зростання загальної валютної позиції. Разом з тим, значно сповільнилися темпи її збільшення: якщо в 2007-2008 рр. загальний дисбаланс зріс на 53% і 60% відповідно, то подолання кризових наслідків дозволило знизити темпи його росту до 16%. При цьому таку позитивну динаміку дисбалансу можна пов’язувати переважно зі зниженням впливу внутрішніх факторів - зниження доларизації внутрішніх активів і зобов'язань реального сектора на 3 і 22% у 2009 – 1010 рр. відповідно. Тенденцію ж на збільшення дисбалансу за зовнішніми активами і зобов'язаннями в іноземній валюті перебороти не вдалося: з 2008 р. по 2011 р. відповідна валютна позиція зросла на 52%.

Не зупинилося і зростання зовнішніх зобов'язань реального сектора: з 2008 р. вони збільшувалися в середньому на 10% щорічно, у 2007 р. таке зростання склало 51%, з 68,8 млрд. дол. пасиви підприємств виросли до 99,9 млрд. дол., що було обумовлено в більшої мірі збільшенням торговельних кредитів – на 14%, 22% і 25% у 2009-2011 р. відповідно, а також фінансових кредитів від нерезидентів – на 2% щорічно в середньому за даний період.

Безумовно, більш ефективною в даному аспекті була політика НБУ в банківському секторі. У порівнянні з реальним сектором вітчизняні банки показали стійке зниження дисбалансу по своїх зовнішніх активах і зобов'язаннях: маючи свій історичний максимум у 2007 р. у розмірі 31,208 млрд. дол. США, вони знизилися до 10,597 млрд. дол. США в 2011 р.

Через можливість безпосереднього впливу НБУ на величину дисбалансу по внутрішніх активам і зобов'язанням в іноземній валюті, у посткризовий період помітно її зниження з 28,609 млрд. дол. США в 2009 р. до 24,892 млрд. дол. США в 2011 р. За даний період кредитування реального сектора з боку банківської системи України, незважаючи на його інерційне збільшення у 2009 р. (1,08 рази), у 2010-2011 р. знизилося на 27%. У результаті таких зрушень у значній мірі змінилася структура загального дисбалансу активів і пасивів підприємств в іноземній валюті: з 36% у 2006 р., вплив зовнішнього дисбалансу збільшилося до 50%, досягши тим самим, свого передкризового значення.

Звертає на себе увага устояна тенденція фінансової нестійкості реального сектора стосовно сформованих дисбалансів. Так, досягши свого максимального значення в 2007 р. – 68 % співвідношення загальної валютної позиції до власного капіталу реального сектора знижувалося й у 2011 р. склало 38 %. У 2009 р. падіння величини власного капіталу підприємств у доларовому еквіваленті склало 24%, у 2011 р. – 27 %. Показовим виглядає дане порівняння з валютною позицією банків, яка через її регулювання з боку НБУ знизилася до 33% у 2008 р. і до 13,8% у 2011 р. Таким чином, на сьогоднішній день масштабність валютної позиції стосовно капітальної бази в реальному секторі в три рази нижче, ніж аналогічне значення по банківській системі.

Трохи іншу тенденцію мав показник співвідношення валютного дисбалансу і прибутку підприємств: максимальна нестійкість по даному показнику зафіксована у кризовий 2008 р., коли даний коефіцієнт склав 27,7, у 2011 р. його значення склало 4,34 завдяки покращенню фінансових результатів підприємств і незначному зниженню частки збиткових підприємств у секторі.

На деяке збільшення уразливості реального сектора з позиції його захищеності з боку інтервенцій НБУ, вказує зростання показника співвідношення валютної позиції підприємств і величини валютних резервів центрального банку – у 2011 р. дане співвідношення досягло свого історичного максимуму - 1,87.

Не досягли свого докризового значення і показник співвідношення загальної валютної позиції реального сектора і ВВП (22%), у 2009 р. він мав своє найгірше значення – 40%, у 2011 р. цей показник склав 36%.

Далі простежимо динаміку ще одного показника, що вказує на можливості покриття внутрішніх валютних дисбалансів на основі потенціалу банків, обумовленого різницею між кредитами і депозитами в іноземній валюті населенню. Найменше значення даний показник закономірно мав у кризовий період – у 2008 р. він склав 1,96 – у цьому періоді дефіцит покриття депозитами населення їхніх кредитів в іноземній валюті склав 16,966 млрд. дол., для довгострокових – 23,556 млрд. дол. Основним джерелом коштів банків для покриття такого дисбалансу як відомо були закордонні кредити банківської системи. Завдяки політиці НБУ депозити населення в посткризовому періоді вперше покрили однойменні кредити тільки в 2011 р., довгостроковий же дисбаланс зберігся і склав 5,1 млрд. дол. В результаті, показники співвідношення зовнішньої валютної позиції реального сектора до різниці між кредитами і депозитами населення трохи покращилися. Незважаючи на це зазначений валютний дисбаланс у даний час більш ніж у 5,5 рази перевищує потенціал банків, джерелом якого є ресурси населення.

Розглянемо ще один з ключових показників, що відбиває здатність підприємств покривати свою заборгованість доходами від експорту продукції і послуг. Саме на цей показник у даний час орієнтуються банки під час надання валютних позик. Внаслідок значного падіння експорту в 2009 р. (на 32%), даний коефіцієнт знизився до 1,1. Зниження обсягів кредитування в 2010 р., а також поліпшення кон'юнктури на зовнішніх ринках у частині росту експорту окремої продукції привели до поліпшення даного показника до 1,93 і 2,11 у посткризовому періоді.

Разом з тим, більш детальний аналіз галузевої структури кредитування свідчить про сформовану неоднорідну ситуацію в реальному секторі економіки. Так, незважаючи на відносне зниження частки основних орієнтованих на експорт галузей (видобувної, чорної металургії, хімічної і машинобудування) у загальному обсязі експорту в 2008-2011 р., на ці галузі приходиться не більше 19% банківського кредитування в іноземній валюті (2011 р.), а на всю переробну промисловість тільки 32%. Для порівняння можна навести сферу торгівлі, на яку на кінець 2011 р. приходиться 31% споживаних економікою кредитних ресурсів (43% - короткострокових), на сферу операцій з нерухомим майном і надання послуг підприємцям відволікається 13% кредитних ресурсів в іноземній валюті. У той же час, сільське господарство як галузь-експортер споживає всього 4% таких ресурсів. Таким чином, на галузі, що не мають валютних джерел покриття (торгівлю, операції з нерухомістю, будівництво), незважаючи на незначне зниження в порівнянні з 2008 р., як і раніше приходиться вагома частина кредитування в іноземній валюті – 51%.

Подолання накопичених дисбалансів в реальному секторі економіки і, зокрема, його високої уразливості до валютних ризиків, є довгостроковими завданнями держави в сфері її структурної, фіскальної, грошово-кредитної політиці. Для збільшення фінансової стійкості підприємств в цьому аспекті вже зроблено певні заходи. В значній мірі вирішення цього питання завдяки фінансовим заходам залежить від покращення банківської ліквідності та збільшення можливостей підприємств переробної промисловості залучати внутрішні дешеві кредити як альтернативи зовнішнім ресурсам, об’єми яких важче контролювати. Це дозволить посилити спроможність впливу НБУ на формування валютних позицій не тільки в банківській сфері, а й у реальному секторі економіці.