Экономические науки/ 9. Экономика промышленности

Колодійчук А.В., аспірант

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів, Україна

ХАРАКТЕРИСТИКА КЛАСТЕРНИХ ТЕОРІЙ

На даному етапі розвиток кластерних структур є пріоритетним напрямком інноваційного розвитку вітчизняної промисловості. Необхідною умовою для цього є розвиток відповідного теоретико-методологічного підґрунтя, базу якого складають кластерні теорії, які є предметом нашого дослідження.

У рамках теорії промислових кластерів М. Портер визначив категорію “кластер”, охарактеризував етапи виділення кластерів, сформулював основні принципи державної політики сприяння розвитку кластерів, проте основна цінність даної теорії, що вона розглядає промисловий кластер як форму просторової організації виробництва. М. Портер тлумачить кластери як “географічно близькі групи взаємопов’язаних компаній та асоційованих установ в окремій галузі, що пов’язані спільними технологіями та навичками. Вони звичайно існують в географічній зоні, де комунікації, логістика та людські ресурси є легкодоступними” [1]. Обов’язковою умовою утворення кластерів є інноваційні технології, а кластери – найефективніша форма організації інноваційних процесів.

Центральною проблемою теорії регіональних кластерів М. Енрайта є спроба з’ясування причин диференціації рівня конкурентоспроможності різних регіонів. Вчений у своїй теорії висунув гіпотезу, що конкурентні переваги країн генеруються саме на рівні регіонів, передусім у вигляді діяльності регіональних кластерів, при тлумаченні сутності яких превалювала географічна близькість учасників кластерів. Далі науковець здійснив спробу розробити теоретичну базу функціонування регіональних кластерів.

Огляд теорії промислових кластерів Портера і теорії регіональних кластерів Енрайта показав, що їх автори вказували на успішність функціонування кластерної форми територіальної організації виробництва лише в тому разі, якщо наявна потужна наукова база, забезпечено тісний зв'язок “наука-виробництво”, створені сприятливі умови для комерціалізації науково-технічних знань. Слід зазначити, що, як показує український досвід, в нашій державі серед вищенаведеного є лише суттєво розвинута наукова база. Необхідно зазначити, що теорія регіональних кластерів розвивалася у працях С. Розенфельда, П. Маскелла, М. Лоренца. Так, внесок Розенфельда у тому, що він удосконалив трактування Енрайтом регіонального кластера, доповнивши його важливим елементом – наявністю комунікацій між кластерними учасниками, що його Енрайт не враховував. Маскелл і Лоренц продовжили розвивати вищенаведені напрацювання і заклали основу нової теорії – теорії мережної економіки, що має на сьогодні величезне прикладне значення.

Теорія “ідеальних” регіональних кластерів М. Столпера складається з двох основних частин:

1) його розуміння конкуренції, поділ її на “сильну” та “слабку”, Столпер запропонував принципи вибору цільових ринків з одного боку для ТНК з розвинутих країн, з другого боку з країн, що розвиваються;

2) вчений виділив стадії утворення “ідеального” кластера.

Концепція взаємодії ланцюга доданої вартості і кластера, яку представляють англійські вчені Дж. Хамфрі та Х. Шмітц, сконцентрована на дослідженні синергічного ефекту взаємодії кластерів (локальний рівень) з ланцюгами доданої вартості (глобальний рівень), вираженого у зростанні рівня конкурентоспроможності країн та регіонів у світовій економіці. Поняття “ланцюг доданої вартості“, яке використовували поряд з Хамфрі та Шмітцом інші кластерні теоретики М. Портер і М. Столпер, введено як засіб дослідження процесів відтворення, стадій додавання вартості за умов впливу на неї усієї сукупності чинників. Хамфрі та Шмітц виділяли три ключові напрямки підвищення конкурентоспроможності економічних суб’єктів: удосконалення виробничого процесу; удосконалення продукції; функціональне удосконалення. Науковці здійснювали пошук найбільш оптимальних шляхів інтегрування кластерних структур у ланцюги доданої вартості за критерієм їхньої конкурентоспроможності. У рамках концепції Хамфрі-Шмітца виділено такі типи взаємодії за ступенем підпорядкованості одних учасників іншим у ланцюгах доданої вартості, як: ієрархічність, квазі-ієрархічність, мережевість, незалежність учасників ланцюга. Базуючись на вищевказаному, Хамфрі та Шмітц запропонували наступні способи доєднання кластерів до ланцюга доданої вартості з метою підвищення рівня їх конкурентоспроможності: 1) входження в ланцюг, функціонування якого базується на економічних відносинах на місцевому ринку, що передбачає досить повільне удосконалення виробничого процесу та продукції; 2) входження у квазі-ієрархічний ланцюг; 3) входження у мережні структури підприємств як найоптимальніший варіант з трьох, що забезпечить всеохоплюючу модернізацію та удосконалення виробництва. Концепція Хамфрі-Шмітца посідає важливе місце серед кластерних теорій, оскільки у ній на відміну від вищенаведених теорій, в яких розкрито сутність кластерів, стадії їх утворення тощо, поставлена проблема пошуку найефективніших шляхів зростання конкурентоспроможності вже існуючих кластерів, що особливо актуально для економіки високорозвинутих країн, у яких кластери вже досить тривалий період часу є основною формою територіальної організації виробництва.

Таким чином, на основі вищесказаного можемо підсумувати, що кластерні теорії становлять теоретичну базу функціонування сучасних кластерних структур: від тлумачення їх сутності до способів підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Література:

1. Портер М. Конкуренция: Уч. пос. / М. Портер. – М.: Вільямс, 2001. – 495 с.

2. Стадницький Ю.І. Просторова економіка: навчальний посібник / Ю.І. Стадницький, І.В. Бакушевич, Ю.Ю. Стадницька. – Тернопіль: ТІСІТ, 2011. – 400 с.