К. Приходченко¹, В. Приходченко², О. Приходченко²

1 – Донецькій національний технічний університет

2 – Донецький медичний університет

Оздоровча сила води в українській обрядовості

Вогонь і вода були для наших предків святими. Вивчення судохідної лексики почалося більше ста років тому. Першими почали вивчати її самі водники. У «Морському словнику» та «Записках Гідрографічного департаменту» з’являються статті про етимологію термінів. Статус української морської термінології з часів козацтва на стику XVIII-XIX століть прослідковує О. Горбач в статті «Українська морська і судноплавна термінологія» (Мюнхен, 1992 р.). Окремі морські терміни: південний вітер, горішній вітер, північний вітер, південно-східний вітер, прова (від im prova – ніс корабля), морська стихія, тощо. Вміщено й ряд народних переказів. Вода в деяких джерелах була цілющою. Автор статті наголошує, що у Галичині такі джерела називалися «криничками». В усіх місцевостях України біля води здійснювалися різні обряди, насамперед, на свято Купала. На Йордані на берегах річок та озер відправлялися богослужіння з освяченням води. Окрім свяченої води, цілющі властивості мали також «непочата вода» і вода «Єлена». «Непочата вода» зачерпується щоранку до сходу сонця першою з ріки, колодязя або криниці чи навіть із трьох криниць. Напоювали «непочатою водою» і породіллю. Для цього повитуха після пологів опускала на ніч в колодязь скибку хліба. Вранці першим кухлем «непочатої води» з колодязя поїла породіллю. Люди вірили, що така вода рятує від хвороби, і використовували її для купання недужих дітей. До речі, в давнину парубки часто домовлялися про побачення з дівчатами біля джерел і криниць, перші знайомства також відбувалися біля води. Бо вода – це вічне оновлення, продовження життя, яке неможливе без союзу двох. А поповнювалися названі водоймища росою. Існує легенда, яка має однойменну назву – «Роса», в якій розповідається про велетнів, які чинили тільки добро. Навіть якщо довго не падав дощ, то вони уміли притягувати до тієї місцевості, де треба землю зволожити. А роси тоді ще чомусь не було. Поступово вони почали вимирати. Заслаб і той велет, що регулював дощ. Коли серце його перестало битися, дерева, кущі, трави – гірко заплакали. Ті сльози стали росою, яка зволожує землю тоді, коли дощу немає, наповнює живодайною силою цямриння. А ті наповнюють ріки, озера, моря. То ж, щоб набрати «непочатої води», треба встати до сходу сонця. Срібні вологі цяточки на траві і є тим, що допомагає одужати хворому, набратися нових сил здоровому. І. Драч опоетизував росяні ранки, зрошені трави, адже

Пахнуть роси і руки. Пахнуть думи твої дитинні.

В серці плавають лебеді. Сонно пахне весло.

Щоб набрати води «Єлена», треба йти по неї натщесерце, а повертатися так, як і з «непочатою водою» - мовчки, щоб менше хто бачив. У Літинському повіті на поділлі люди промовляли: «Водо Єлено! Очищаєш луги й береги, очисть мене від усього злого, болісті й слабості». Недарма в народі кажуть: «Де є вода – там є життя. Де є життя – там є надія». Звідси, вода – це живиця, життєдайниця, здоровила, живосил [1, с. 92].

Різні уявлення поширювалися про джерела, ріки, озера, ставки та моря. На Холмщині вважали, що всі вони беруть початок з морів, а в Луцькому повіті вірили, що ріки починаються з криниць [1]. Недарма слов’яни витоки окремих річок, місця їхнього народження називали «колисками». В Україні ще й досі джерела, які живлять річки й озера, носять назви «живиць», «животоків». До джерельної води ставилися з великою пошаною. Вона, на думку наших пращурів, знаходилася під впливом надприродних сил. Щоб нечисть не могла зіпсувати дорогоцінну вологу, її потрібно було надійно захистити. Турбота про чисту здорову воду на кожний день – одна з перших турбот селянина.

Таким чином, вода споконвік була у пошані українців. Всі природні водоймища були питними. Та й селилися тільки біля річок. Криниці були на кожному обійсті. Їх прикрашали з особливою теплотою. Бо вважали, що в недостойно доглянутих колодязях заводиться нечиста сила, якість води погіршиться, а це буде відбиватися на здоров’ї всіх, хто її споживає. І навпаки, оздоблений з особливою вишуканістю рукою хазяїна, підтримуваний дбайливою господинею в охайності та чистоті він оберігатиме рід, родину від усього лихого, складатиме з ними єдину цілісність.

Література

1. Українське народознавство : навчальний посібник / за ред. С. П. Павлюка, Г. І. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. – Львів : Фенікс, 1994. – 608 с.

2. Приходченко К. І. Етнізація виховання молоді / К. І. Приходченко // Межі мультикультуралізму у постсекулярному суспільстві : Матеріали ХХІХ Міжнародної науково-практичної конференції 20 травня 2011 р. – Донецьк : ІПШІ «Наука і освіта», 2011. – С. 215–219.

3. Приходченко К. І. Духовно-ментальний аспект виховання молоді / К. І. Приходченко // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах : Збірник наукових праць / Гол. ред. Т. І. Сущенко. – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – С. 37–43.

4. Приходченко К. І. Цінність образу-символу «вода» в українській культурі / К. І. Приходченко // Актуальні проблеми слов’янської філології – Серія : Лінгвістика і літературознавство : міжвузівський збірник наукових статей / Гол. ред. В. А. Зарова. – Бердянськ : БДПУ, 2011. – Вип. ХХІV. – Ч. 2. – С. 265–274.

5. Приходченко В. В. Здоровий спосіб життя як соціокультурна компетенція молодої людини : методичні рекомендації / В. В. Приходченко, К. І. Приходченко, О. В. Приходченко. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – 28 с.