Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного про­цесса

Д. мистецтвознавства Урсу Н.О.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

ФЛОРИСТИЧНІ МОТИВИ У ТВОРАХ МИТЦІВ ЕПОХИ БАРОКО

(цикл бесід для учнів 5-7 класів, бесіда 8)

Уроки та позакласні заняття з образотворчого мистецтва в сучасній школі – невід’ємна складова всебічного розвитку школярів, яка вимагає термінового вирішення найважливішої соціальної проблеми – формування гармонійно розвиненої, духовно і фізично багатої особистості, здатної до систематичного самовдосконалення, творчості у будь-якій сфері діяльності. Вивчення образотворчого мистецтва ставить ряд завдань, які повинні вирішуватися в процесі різнопланових занять на уроках, у позакласній і позашкільній роботі. Зокрема, у програмі  загальноосвітньої школи 5-7 класів сказано, що одним з таких завдань є систематичне і цілеспрямоване формування навичок композиції – вміння планувати в думці (що, як, і в якій послідовності буде відтворено в майбутній композиції); вміння визначати формат композиції та розміри об’ємної композиції залежно від теми і задуму [4, с. 4].

Теоретичні досягнення лише тоді мають значення, коли вони вдало застосовуються на практиці, влучно втілюються в той чи інший вид роботи відповідної їм галузі. Саме тому у статті пропонуються деякі аспекти ефективного впровадження теоретичного матеріалу, пов’язаного з використанням флористичних мотивів у світовому мистецтві, на уроках у школі. Враховуючи складність і оригінальність матеріалу, вважаємо, що найбільш вдало цей матеріал «спрацює» у старших класах загальноосвітньої школи, коли учні вже здатні сприймати подібну інформацію. Саме на цьому етапі навчання буде доцільним ввести запропонований нами цикл уроків у розділ «Сприймання мистецтва і об’єктів навколишнього середовища» [4, c. 5]. Підготовчою роботою можуть бути невеликі бесіди, введені в уроки образотворчого мистецтва в 5-7 класах. У процесі розвідок було з’ясовано, що при підготовці бесід для школи, питання аналізу флористичних мотивів у шкільній образотворчій композиції  залишалося поза увагою дослідників і науковців. Тому, метою статті є розгляд флористичних мотивів у творах мистецтва художників епохи бароко, як підготовчий матеріал до проведення бесід на заняттях з мистецтва у старших класах.

Попередня бесіда знайомила школярів із зображеннями флористичних мотивів в добу Ренесансу. Більш реалістичне трактування рослинних мотивів можна відмітити у творах художників епохи бароко, що панувала у країнах Західної та Центральної Європи у XVII – першій половині XVIII століть. Розквіт художньої культури, окрім Італії, розповсюджується на такі країни, як Іспанія, Франція, Голландія, Фландрія, Великобританія. У декоративно-ужитковому мистецтві спокій та врівноваженість флористичних орнаментальних композицій ренесансу змінюються збудженою динамікою, примхливістю, підвищеною декоративністю.  Узори помітно збільшуються у розмірі, один малюнок (без повторень) нерідко займає всю площину виробу, навіть якщо це тканина або шпалери. Рослинні узори доповнюються вазами, кошиками, рогами достатку, з котрих вони виникають, компонуються в букети або сплітаються у важкі гірлянди. У рослинному орнаменті виразно помітне тяжіння до натуралістичного трактування квітів, букетів, листя, плодів. Але найбільш матеріально флористичні мотиви виступають у живописних полотнах майстрів пензля епохи бароко, особливо в італійських, фламандських та голландських натюрмортах.

Серед визначних майстрів цього жанру яскраво сяє зірка таланту італійського художника Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1573-1610), котрий незвичайною творчою індивідуальністю впливав на митців багатьох країн, де після смерті живописця виникли кола його послідовників – «караваджистів». Мистецтво Караваджо було реалістичним, але позбавленим  натуралізму. Обраний ним спосіб виконання, котрий італійці назвали «maniera tenebrosa», або світло у темряві, дозволяв надавати сюжетам внутрішньої сили, гострого динамізму, психологічної глибини. Він часто використовував прийом «lumen partikolare», що означає світло, яке випливає із невидимого на образі джерела. Світло, котре для художника було дуже важливим, вихоплювало з темряви постаті і предмети, підкреслюючи головні риси і гасячи другорядні. Така манера письма допомагала підкреслити матеріальність предметів, розкрити  об’ємно-просторові якості компонентів сюжетних картин та натюрмортів, куди входили улюблений художником виноград з лозою й листям, персики, яблука, груші як у «Кошику з фруктами», розмаїття квітів. Дари природи часто були присутні в інших його творах: «Відпочинок на шляху до Єгипту», «Лютніст», «Хлопчик з кошиком фруктів», «Бахус» та ін.

Серед художників, оспівувачів флори, знаходяться представники фламандської школи (Фландрія – територія теперішньої Бельгії). Передусім, великий  Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) включав рослинні мотиви у свої багаточисленні тематичні композиції. Але правдивий апофеоз земних щедрот, гімн усьому, від чого може отримати насолоду будь-який гурман, звучав у натюрмортах Франса Снейдерса «Овочева лавка», Яна Франса ван Сона «Натюрморт з персиками», Яна Фейта «Фрукти і папуга» та ін. Сливи, персики, виноград, гарбузи велетенських розмірів збуджували око глядача матеріальністю просторового, пропорційного та кольорового зображення.

Розквіт голландського натюрмортного живопису припадає на 30-70-і роки XVII століття. Це натюрморти-десерти, натюрморти-сніданки, натуральні «до омани», з обов’язковим напівочищеним лимоном і прозорим бокалом, часто наповненим вином або лимонадом. Чим більше зображення на натюрмортах походили на натуру, тим цінніше вони були в очах бюргера, «середньої людини у високому розумінні цього слова» (Томас Манн). Майже всі заможні городяни купували твори живописного мистецтва й вішали в їдальнях, кухнях, вітальнях. Вони захоплювалися «добротністю вироблення» і розумілися у мистецтві мабуть краще, ніж сучасна «середня людина». Самим великим попитом користувалися полотна віртуозів старанності, яким був Герард Доу, котрий витрачав п’ять днів на написання лише однієї руки особи, яку портретував.

Натюрморт (франц. nature morte – мертва природа) як жанр, належав до так званого побутового або «кімнатного живопису» (Kabinettmalen) і групував митців, котрі спеціалізувалися на зображенні мертвої натури. До них відносяться Балтазар ван дер Аст з його любов’ю до малих форм – екзотичних плодів, квітів, птахів та мушлів («Натюрморт з фруктами»); Віллем Калф, котрий не мав собі рівних у передачі матеріальних якостей предметів за допомогою витонченого, виразного світлотіньового моделювання, насиченості й глибини, мов палаючого зсередини,  золотистого кольору («Десерт»); Пітер Клас з його столами, накритими для легкої закуски, гармонією локальних кольорів плодів, фруктів й листя та їх підпорядкуванням ніжній сріблястій гамі світлоповітряного середовища («Сніданок з шинкою») та ін.

Французьке придворне мистецтво епохи бароко подарувало світу видатних майстрів натюрморту Жака Батіста Моннуайє (розкішні квіткові композиції), Жана Батіста Удрі (мисливські теми з додатком компонентів рослинного світу), Жана Батіста Сімеона Шардена (побутові натюрморти із зовсім невеликою кількістю дарів природи). Більшість художників епохи бароко тією чи іншою мірою торкалися у своїх творах світу флористичних форм, з насолодою зображуючи на полотні та фресках численні дари природи.

Констатуючи наведене вище, можна зазначити, що варто продовжувати ознайомлювати учнів старшої школи з ґенезою й розвитком орнаментальних композицій у творчості окремих художників. Школярі мають поступово навчитись сприймати в емоційно-насиченій формі інформацію про різні види образотворчого мистецтва, а на її базі – й самі твори мистецтва. У такий урок ми пропонуємо обов’язково включати історичні матеріали, подані у цікавій формі, чи легенди, де події розвиваються так, щоб дитина стала дійовою особою, і, використовуючи свої знання, уміння і навички, отримані на попередніх уроках. Таким чином, виконуючи завдання на уроці, учні отримують естетичну насолоду і закріплюють свої знання про рослинні мотиви, їх композицію й функціональне призначення в різних сферах, а також при розробці орнаментів. У процесі таких занять школярі активно спілкуються із природою, вчаться найважливішому для художньої творчості – умінню бачити оточуюче середовище очима художника. Окрім цього, формується спостережливість, уважність, навички первинного сприймання творів різних видів мистецтв, а також їх фрагментів у творчості різних народів.

Література:

1.     Образотворче мистецтво. 5-7 класи. Програми для загальноосвітніх закладів України. – Тернопіль : Богдан, 2001. – 160 с.