Педагогічні науки / 4. Стратегічні напрями реформування системи освіти

к.пед. н. Нечипорук Л.І.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

Ноосферна парадигма як синтез сучасних освітніх парадигм

Модернізація сучасної освіти в контексті глобальної цивілізаційної кризи потребує привнесення достатньо глибоких концептуальних змін у зміст освіти, що полягають у переході від знаннєвого пріоритету до досягнення соціально і етичної компетентності, формуванні моральних норм поведінки людини, яка усвідомлює відповідальність за збереження життя на планеті. При цьому завдання, що постало перед освітою, є особливо складним, адже необхідно «не лише подолати стереотипи у свідомості людей..., а й сформувати нову систему цінностей і орієнтацій людства, що передбачає високу відповідальність за збереження біологічного і суспільного життя на планеті Земля» – зазначає В.Огнев’юк [8, с. 229]. Саме на таких принципах ґрунтується ноосферна освітня парадигма (парадигма (з грецьк. – приклад, взірець – особливий спосіб організації наукового знання, що вимагає певного бачення світу і відповідних зразків і моделей постановки і вирішення дослідницьких завдань). В її основі – ідеї концепції ноосфери В.Вернадського (ноосфера - грецьк. noos - разум і сфера – новий еволюційний стан біосфери, сфера гармонізації соціоприродної взаємодії, коеволюції природи і суспільства) [2].

Розгляд ноосферної парадигми як самостійного напряму розвитку педагогічної теорії й практики пов'язаний із працями сучасних вчених-філософів А.Бурковського, А.Бусигіна, І.Дмітрієвської, М.Моєсеєва, А.Субетто, В.Надурака, психолого-педагогічними дослідженнями Н.Антоненка, М.Курика, Н.Маслової, Г.Сікорської, І.Шванєвої та ін. Новий методологічний напрямок – ноосферна освітня парадигма – зазначає Н.Маслова, – спрямований на «…вивчення людської поведінки і переживання в нерозривному зв’язку з оточуючим середовищем, причому середовищем дуже різноманітним: просторовим, сімейним, освітнім, інформаційним і ін. [5]. На думку В.Карпенка, гуманістично-ноосферна концепція – це «…система філософських поглядів на сутність і закономірності формування інтегрованої сфери відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування з урахуванням загальнолюдських гуманістичних цінностей» [4].

Основні її аспекти виокремлюються в контексті уже наявних соціально-педагогічних парадигм. Із культурологічною парадигмою освіти (О.Бондаревська, І.Бех, А.Валецька, Є.Ямбург та ін.) її поєднує погляд на людину як творця свого життя й культури в цілому – епіцентром культури, на думку її представників, є людина, яка осягає свою духовну сутність, сприймає себе частиною людства, пізнаючи культуру й творчий її зміст. Це – вільна, гуманна, духовна особистість, здатна до творчої самореалізації у світі культурних цінностей, моральної саморегуляції і адаптації у соціокультурному середовищі. В культурологічній концепції, як і в ноосферній, як засіб існування людини в суспільстві, «спосіб виживання землян», вирізняється діалог культур, що грунтується на визнанні за представниками різних народів право на власну життєву й моральну позицію і є всезагальною єдністю особистостей. Культуротворча школа дає своєму вихованцю розуміння соціокультурної ситуації, формує здатність адекватно орієнтуватися в ній, достойно діяти, зміст і структура її освітньо-виховного процесу є педагогічним засобом пізнання світового і вітчизняного соціокультурного простору, його історії і сучасності, що забезпечує рівень культуровідповідності в освіти. Ноосферна ж парадигма, опираючись на досягнення культуротворчої парадигми освіти, виокремлює в якості пізнання не тільки історію розвитку цивілізаційних культур, а й Природу, Землю, Всесвіт, інформаційно-енергетичний простір і орієнтує випускника не тільки на життя у сучасному культурному просторі, а й вчить прогнозуванню наслідків життєдіяльності майбутніх поколінь.

В сучасній педагогічній теорії виокремлюється теологічна парадигма. (Р.Ассаджолі, С.Братченко, В.Слободчиков, Є.Ісаєв, О.Вишневський та ін.). Духовна еволюція людини сприймається її представниками як внутрішній розвиток, перехід від рівня особистості до індивідуальності, аж до рівня Універсуму й проявляється в усвідомленні сенсу свого життя, у відчутті своєї причетності до світу, духовної єдності з Універсумом (Богом, Творцем), що перекликається із ідеями Тейяра де Шардена, одного із основоположників концепції ноосфери. На думку Г.Кисельова, релігійний погляд на людину «...спроможний стати ціннісною основою нового, ноосферного, світогляду, який у якості вихідних даних бере за основу християнське походження розуміння людини – будь-якої людини на Землі – як самоцінної величини, вільної, автономної й рівноправної, створеної за образом і подобою Божою, ставить конкретні вимоги до соціального життя, що ґрунтуються на ідеї гідності людини як богоподібної істоти. Її призначення – бути суб'єктом, тобто вільним і автономним будівником світу, що «олюднюється». Тільки за такої умови можна наповнити людським змістом ті ноосферні процеси, що відбуваються нині – вважає він [6].

З погляду християнської моралі проблеми особистісного буття можуть бути вирішені лише в рамках «соборності», єдності, оскільки вона гармонізує особистість і людство, дає істинне розуміння унікальності і всезагальності особистості в її єдності з іншими особистостями і Богом». Такий стан єдності людства В.Соловйов називав Боголюдством, B.Вернадський – «планетарною спільністю». Загальна сутність поглядів представників обох парадигм полягає в тому, що людська діяльність має бути одухотвореною, піднесеною, що буде надавати життю вищого змісту: діяльність людини буде спрямовуватися на творення життя, його гармонізацію, прагнення уникнути глобальної цивілізаційної катастрофи.

Погляд християнської релігії щодо екологічного виховання є також тотожним із положеннями ноосферної педагогіки. «Одним із основних принципів ставлення Церкви до питань екології є принцип єдності і цілісності створеного Богом світу. Природа є дім, у якому людина не власник, а лише управитель, храм, де вона – священик, що служить єдиному Творцю. Руйнування цього дому – це виклик, кинутий не тільки творінню Бога, а й самому Господу» – вважає священник А.Гостєв [3,с.142].

Синергетична парадигма – ще один крок до розуміння феномену людини у всіх її багатопланових проявах, до розкриття таємниць морального входження людини в Буття (І.Пригожин). Споріднює її з ноосферним підходом до розгляду людини і світу погляд на єдність, гармонію й цілісний зв’язок людини, природи і Космосу. Синергетика виводить свідомість людини на новий рівень – глобального за своїми масштабами розуміння єдності всього існуючого, що є основоположним у ноосферній парадигмі. Людина розглядається як відкрита система, яка обмінюється енергією, речовиною, інформацією із оточуючим середовищем. Відкритість системи «людина» щодо світу, підсистемою якого вона є, визначає необхідність розглядати динаміку її розвитку як процес набуття якісно нових, емерджентних якостей, росту самосвідомості й різноманітності форм активності через діяльність, самоактуалізацію. В педагогічній науці такий погляд на суть людини як не тільки біосоціальної істоти, а і як ноосферно-космічного феномену, задіяний у ноосферній парадигмі освіти, де в діалозі людини з іншими людьми, з Природою проявляється нове моральне бачення себе й світу, відповідальність перед майбутнім, розуміння подій (біфуркаційних моментів) як визначальних і висхідних моментів нового розвитку людини, суспільства.

Синергетики ввели в науку такий термін, як коеволюція, що є основоположним у ноосферній педагогіці. Згідно їх тлумачень, людина не просто розвивається, еволюціонує у середовищі, вона, як частика цілого, еволюціонує разом із всім, з чим вона пов’язана – природою. Космосом, Всесвітом – коеволюціонує. Отже, коеволюція визначається синергетикою як гармонія всього світу, планети, Всесвіту [7].

Синергетична методологія містить у собі значний гуманістично-екологічний потенціал, оскільки ставить на чіткий світоглядний та концептуальний фундамент проблему переусвідомлення ролі та місця людини у загальнопланетарній біосферній структурі.

Як представники ноосферної парадигми, так і синергетичної особливу увагу зосереджують на формуванні цілісного мислення шляхом гармонійного розвитку лівої і правої півкуль головного мозку. Це уможливлює , з одного боку, наповнення абстрактним змістом наших почуттів, їх раціоналізацію й контроль, а з другого – синергетичне перепрофілювання абстрактно-логічного мислення людини, що в цьому випадку перестає функціонувати у режимі однозначного відображення дійсності. На такій позиції ґрунтуються і погляди прихильників концепції біоадекватного мислення, що виокремлюється в ноосферній педагогічній парадигми (Н.Маслова).

Як одна із провідних нині виокремлюється екологічна парадигма, метою якої є формування екологічної культури – особистісно-ціннісного відношення до природи, усвідомлення відповідальності за наслідки взаємодії з нею. Екологічна відповідальність обумовлює високий рівень екологічної свідомості, в основі якої – моральне ставлення людей до світу природи, екологічні знання, розуміння спільності розвитку всього живого на Землі, природозберігаюча діяльність (М.Кисельов, В. Деркач, Г.Бейтсон, В.Борейко, В.Крисаченко, В.Ясвін та ін.). Безперечно, екологічна парадигма напрацювала значне філософсько-метотодологічне підґрунтя для інтеграції предметів, поєднаних єдиною логікою – природопізнання і природозбереження. Однак сучасні реалії примушують шукати методи максимально цілісного пояснення дійсності, де для екологічної парадигми у цьому контексті існують природні обмеження – відсутня можливість пояснення еволюції культур, цивілізацій, розуміння діалогу культур, обмежене прилучення естетики і інших невербальних засобів світосприйняття тощо. І в цьому сенсі ноосферна освіта є більш глобальною, відповідає вимогам сучасного суспільства і спроможна поєднати в собі різні форми освоєння дійсності – синтез методологічних принципів для ноосферної освіти глибоко органічний.

На думку А.Бойко, ноосферна парадигма є планетарно-особистісною, глобально-історичною за своїм значенням, що ґрунтується на ідеях гуманістичної психології і педагогіки. В основі її – освічена людина, озброєна науковими знаннями і найновішими культурними досягненнями людства. У ній людина функціонує як активна, вільна, дієва сила, спроможна створити на планеті таке співтовариство, яке буде здатним забезпечити спільний розвиток людини і суспільства [1]. Отже, ноосферна освітня парадигма спроможна стати методологічним підгрунтям наукових і практичних пошуків шляху гармонізації взаємин людини і навколишнього середовища, основою освіти суспільства сталого розвитку. Вона синтезує все позитивне, що є у напрацюваннях інших освітніх парадигм, акцентуючи увагу на соціальних і природних чинниках розвитку людини, а також на активному її самотворенні; в ній забезпечується єдність освіти, науки, культури, релігії, досягається формування цілісної картини світу і усвідомлення людиною свого місця в ньому.

Література:

1. Бойко А. Парадигмальні напрями виховання: варіанти вибору / А.Бойко //Рідна школа. – 20001. – №3. – С.7-10

2. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. / В.И.Вернадский – М.: Абрис-пресс, 2004. – 575 с

3. Гостев А. Церковный взгляд на общественное оздоровление /А.Гостев //Новый мир. – 2001. – №4. – С.142-155.

4. Карпенко В.Є. Гуманістично-ноосферний підхід: стратегія розв’язання глобальних проблем / В.Є.Карпенко // Філософські науки: Збірник наукових праць. – Суми: СумДПУ ім.. А.С.Макаренка, 2008. – С.29-37.

5. Маслова Н.В. Ноосферное образование: Монография. /Н.В.Маслова – М.: Институт холодинамики, 2002. – 308 с.

6. Киселев Г.С. Современный мир и «новое» религиозное сознание / Г.С.Киселев //Вопросы философии. – № 6. – 2000. – С.18-34.

7. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем. / Е.Н.Князева, С.П.Курдюмов – М.: Наука, 1987. – 302 с.

8. Огнев’юк В.О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку. – В.О.Огнев’юк – К.:Знання, 2003. – 447 с.

9. Смирнов Г.С. Универсумный диалог в ноосферном образовании /Г.С.Смирнов // Философия образования. Сборник материалов конференции. Серия «Symposium», В.23. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2002. – С.379-382