Філологічні науки/3. Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Возинська К.О.

Донецький нацiональний унiверситет економiки i торгiвлi

iменi Михайла Туган-Барановського, Україна

Актуалізація питання мультилінгвізму в умовах сучасного суспільства

Незважаючи на світове домінування англійської мови, складно уявити, щоб пересічні громадяни інших держав поголовно навчалися чужою мовою. Створений єдиний економічний і політичний простір Європи зажадав від її жителів володіння хоча б однієї додаткової мовою.

Здебільшого це викликано трьома причинами. По-перше, знання іноземної мови необхідно для того, щоб краще зрозуміти представників іншої європейської культури. По-друге, цього вимагають інтеграційні економічні процеси. По-третє, знання іншої мови гарантує більш повний доступ до законодавчих процедур Євросоюзу. Отже, звертаючи увагу на розвиток білінгвальних / мультілінгвальних процесів у світі, ми тим самим більш чітко починаємо усвідомлювати сам пристрій цього світу і проблеми, що стоять як перед домінантними, так і міноритарними етнічними групами.

Мультикультуралізм та його головна змiстовна ланка – білінгвізм – є феноменами нової глобальної екології культури, в системі якої викладач набуває роль провiдника прогресивних соціокультурних цінностей глобального гуманізму. Сьогодні, тенденція до зростання мовної компетентності в нерідних мовах дуже актуальна – феномен повсюдного білінгвізму, iнколи навiть і мультилінгвізму. В Україні в цьому випадку є своя специфіка. Росія – наш безпосередній сусід, у нас довгий час були загальна культура та історія. Тому, в силу цих історико-політичних чинників в українському суспільстві в основному домінувала і домінує україно-російська двомовність. Це – дійсно реальна однакова компетенція в двох мовах, коли щодня нерідна мова використовується в повсякденних комунікаціях так само активно, як і рідна. Російська мова і зараз знаходиться в сфері політичних інтересів України. Збереження російської мови в Україні багато в чому сприяє зміцненню торговельних, дипломатичних та культурних зв'язків між нашими країнами.

Білінгвізм, як процес оволодіння другою мовою та другої культурою (в сучасному розумінні лінгвокультурах), є своєрідною домінантою процесу поступової адаптації до лідируючої культури, причому без обов'язкової відмови від власної мовної ідентичності, пропонуючи тим самим найбільш прийнятну соціальну модель для індивідів, що входять в нову культуру . Дослідженням цієї практики присвячена велика кількість спеціальних досліджень, проте до сих пір дуже неопрацьованими в розгляді процесу білінгвізаціі видаються питання визначення соціальної дистанції та крос-культурної взаємодії в ході білінгвальної соціалізації особистості.

Білінгвізм, як не дивно, безпосередньо пов'язаний з проблемою конкурентоспроможності держави на міжнародному ринку, оскільки вона в значній мірі залежить від реальних здібностей ефективно комунікувати.

Мовна карта Європи і "лінгвістичні ієрархії" потребують пильного вивчення, пов'язаного з теоретичним дослідженням таких питань, як мовне планування, мовна політика та легітимізація прийнятих рішень, а також у висвітленні таких проблем, як формування соціальної ідентичності в процесі білінгвізаціі. У свою чергу дослідження цих питань нерозривно пов'язане з політикою в області білінгвального освіти і тієї теоретичної основою, яка повинна лягти в фундамент його ефективного здійснення. Досліджуючи феномен білінгвізму / мультилінгвізму як інтерактивну частину глобалізаційних процесів сучасного світу, малоефективним представляється його вивчення у відриві від більш глобального явища мультікультуралізма, в якому вкоріненість білінгвізму цілком очевидна.

До 1960-х років вважалося, що навчання другої мови з раннього дитинства гальмує розвиток мовних здібностей. Дослідження тієї епохи показували, що двомовні діти виробляють мовні функції з деякою затримкою в порівнянні з дітьми, які розмовляють тільки на одній мові, а їхній словниковий запас менше. На жаль, відлуння цієї позиції до сих пір володіють умами людей, не пов'язаних за родом своєї діяльності з сучасною лінгвістикою і психологією. Ці ранні дослідження не враховували таких значущих соціокультурних факторів, як соціальний рівень батьків або можливість відвідувати школу. Сучасні дослідження підтверджують, що дво- та мономовнi діти володіють схожими пізнавальними і мовними здібностями. Більш того, вони чітко вказують на те, що двомовні діти швидше оволодіють перевагами у порівнянні з дітьми, що чують з самих ранніх днів тільки одну мову.

Люди, що володіють кількома мовами, кожен раз поставлені перед більш складним завданням вибору. Людина, що знає тільки одну мову, почувши певний набір звуків, порівнює його з наявними в його пам'яті і ідентифікує слово, виходячи лише з одного наявного в його розпорядженні словникового «сховища». А людині, яка знає декілька мов, доводиться використовувати для розпізнавання слів кілька різних «сховищ». Якщо людина говорить кількома мовами, то вона постійно тренує свою «функцію вибору», використовуючи різні зберігаються в його пам'яті «бази даних». Постійне тренування мозку веде до розвитку різних систем нашого організму, тоді як їх «забування» поступово призводить до втрати функцій. Саме на цьому принципі побудовані спортивні тренування, і саме тому літнім людям рекомендується грати в інтелектуальні ігри типу бриджу або судоку. З цієї точки зору розмова на двох мовах стає самим постійним і дієвим тренуванням для мозку. Свідомо чи несвідомо така людина безперервно повинна відповідати на запитання: «Чи повинен я думати, говорити і інтерпретувати почуті звуки згідно з правилами і фонетиці мови А чи мови В?»

Багато досліджень проводиться в області порушень мовлення у білінгвів, що дозволяє не тільки зрозуміти, як влаштований мозок двомовного індивіда, але і краще описати природу мовної здібності взагалі. Так, при афазії відомі випадки, коли люди згадували мову, що вчили в дитинстві, але яким потім не користувалися; забута, але емоційно забарвлений мова; ту мову, якою говорили безпосередньо перед захворюванням, але не домінуюча мова. Останні наукові роботи, що проводилися за допомогою сканування пошкодженого і неушкодженого головного мозку білінгвів, показали, що у людей, які стали двомовними в дорослому віці, дві мови швидше локалізовані в різних місцях головного мозку, а у тих, хто вивчав дві мови з дитинства, ймовірно, в одному і тому ж.

У всіх людей є явища інтерференції (негативного впливу першої мови на другу) та трансферу (позитивного перенесення навичок однієї мови на іншу). Коли людина довго не користується однiєю з відомих мов, то говорять, що він або вона «сплячий» білінгв. Якщо говорять користуються поперемінно то однiєю, то іншою мовою, то говорять про переключення коду. Якщо мови змішуються усередині слова або пропозиції, то говорять іноді про змішування коду. Вживається також термін «гібрид» стосовно до новоутворень, запозичить компоненти з різних мов. Якщо такі зміни накопичуються у вживанні великих груп користувачів мови, то виникають креольські мови. Причинами запозичень є недостатня компетентність в одній з мов або, навпаки, прагнення найбільш точно відобразити свою думку; доказ групової солідарності і приналежності, вираз ставлення до почутого, втома і інші психологічні прояви.

Сучасний мультикультуралізм як реальне соціальне явище розвивається з тим же ступенем суперечливості, як його суспільне визнання і формування інституційного статусу. У суспільствах сучасного типу він ширше представлений як «імітаційний», нерефлексівним – з домінуючою інтенцією на символічну, зовнішню сферу культурної толерантності; менш вираженим (10-15% носіїв) є «органічний», глибоко рефлексивний, світоглядно сформований і внутрішньо обгрунтований мультикультуралізм як особистісна філософія і життєва позиція індивіда.

Отже, в будь-яких своїх формах багатомовність сприяє взаєморозумінню між людьми різних національностей, між представниками різних культур. Взаєморозуміння-фундамент взаємної терпимості, застава дружби народів, яка так всім необхідна.

Лiтература:

1. В. А. Аврорин “Проблемы изучения функциональной стороны языка”. – Наука, 2000.

2. У. Вайнрайх “Новое в лингвистике”. – 1972. – Вып. VI.

3. Верещагина Е. М. “Феномен (лого) эпистемы в свете лингвофилософских воззрений И. А. Бодуэна де Куртенэ”.

4. Л. С. Выготский “Мышление и речь”. Изд. 5, испр. – М. : Издательство Лабиринт, 1999.

5. Жинкин Н. И. “Речь как проводник информации”. – М., 1982.

6. Вагнер В. Н. “Методика преподавания русского языка англоговорящим и франкоговорящим”. – М., 2001.

7. И. А. Зимняя “Психология обучения неродному языку”. – М., 1989.

8. Лурия А. Р. “Язык и сознание”. – М., 1979.