Івкова К. А.

Севастопольський міський гуманітарний університет

СПІВЗВУЧНІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ЛІРИКИ УГОРСЬКОГО ПОЕТА-РОМАНТИКА ШАНДОРА ПЕТЕФІ ТА ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

Василь Симоненко і Шандор Петефі мали трагічно схожі долі – обидва поети померли рано: Василь Симоненко – у 28 років, Шандор Петефі – у 26; обидва були селянського походження, дитинство обох митців було позначено бідністю й нестатками.

Василь Симоненко – знакова постать другої половини минулого століття – і то не тільки в розрізі мистецькому, літературному, а й у контексті суспільному, оскільки його поезія перейнята громадянським пафосом.

Життя і діяльність Шандора Петефі (1823—1848), великого угорського поета XIX століття, органічно пов'язані з визвольною боротьбою, яку вів угорський народ проти феодально-кріпосницького гніту та Австрійської імперії. Ім'я Шандора Петефі ввійшло не тільки в історію угорської класичної літератури, але й в історію національно-визвольної боротьби угорського народу. Поет був одним із керівників і активних учасників угорської революції 1848—1849 років.

Досліджували творчість Шандора Петефі та Василя Симоненка І.Дзюба, І.Драч, Д.Ійєш, М.Ільницький, Т.Коломієць С.Крижанівський, Б.Кун, О.Михайлов, Б.Олійник, Є.Парнов, О.Пахльовська, А.Погрібний, О.Росіянов, Е.Соловей, М.Сом, Л.Тарнашинська, А.Ткаченко.

Мета даного дослідження – виявити спільне і відмінне в громадянських мотивах лірики Шандора Петефі та Василя Симоненка.

Об’єктом дослідження стали поетичні збірки В.Симоненка "Вибрані твори" та Ш.Петефі "Вибране".

Предметом безпосереднього вивчення обрано співвідношення мотивів громадянської лірики поетів.

Для названих авторів домінуючим є мотив любові до рідної землі, що зумовлено реаліями того часу, насамперед, культурним занепадом українського й угорського народів, браком державності. Поезія громадянського спрямування виявилася здатною зафіксувати епохи, в які жили автори, тогочасні зміни в їхніх країнах, національний характер українського й угорського народів.

Мотив любові до України в ліричних творах Василя Симоненка можна об'єднати з мотивом звеличення духовної краси українського народу, тому що ґрунтуються вони на любові самого автора до своєї Вітчизни, а також – на бажанні покращити життя її народу. Мотив любові до України реалізується через такі складові: образ України, образ матері, образ діда, образ українського народу.

Ліричний герой Симоненкової поезії щасливим почуватиметься лише тоді, коли процвітатиме його країна, коли щасливим буде її народ, коли буде в ній мир і спокій, гармонія.

Мотив любові до Угорщини в ліричних творах Шандора Петефі можна об'єднати із соціально-викривальним мотивом, з мотивом ненависті до ворогів угорського народу, оскільки ґрунтуються вони на бажанні митця подолати ворогів й покращити життя свого народу.

Петефі ввійшов до історії світової літератури як гнівний і пристрасний викривач. Соціальні мотиви звучать в його віршах починаючи вже з ранніх років його літературної діяльності. У віршах Петефі перед нами постають дві Угорщини — Угорщина багатіїв і Угорщина бідняків: "Счастливцы живут в изобилье – // Объелись и все-таки жрут, // А бедные дети Отчизны // В то время от голода мрут!" [13, с. 240]. Така соціальна спрямованість лірики обумовлена бажанням автора зробити життя своїх співвітчизників кращим, власними віршами привернути увагу представників влади до проблем народу заради їх термінового розв'язання.

У Василя Симоненка Україна – це не абстрактне поняття, а люди, які живуть на цій землі. Так, у ліричних творах митця образ діда є уособленням українського хлібороба. Про такого йде мова в поезії "Дід умер": "...безіменні, // Святі, // Незрівняно чудесні, // Горді діти землі, // Вірні діти труда" [14, с.27]. На переконання Василя Симоненка, саме праця народу, втіленням якого і був його дід, безсмертна.

Згадуючи дитячі роки, поет у вірші "З дитинства"пише:"І плачу, було, й сміюся, // Як слухаю ті пісні... // Спасибі ж тобі, дідусю, // За те, що ти дав мені" [14, с.27].

Автор створює образ діда, згадуючи свого дідуся, на згадку про якого Василь Симоненко взяв собі псевдонім Щербань, яким інколи підписував газетні статті та вірші.

Отже, без образу діда мотив любові до України Василя Симоненка був би неповним. Саме в образі діда поет поєднує риси селян-трудівників, за долю яких завжди вболівав.

Одним із варіантів реалізації мотиву любові до рідної землі в поезії Василя Симоненка є звернення до образу матері. Поєднання в образі України рис матері з образом рідної землі є однією з особливостей індивідуальної поетики митця.

Твори Василя Симоненка про матір сповнені прекрасних почуттів до жінки, що подарувала йому життя. У матері митець навчився стійкості. Про це ніхто краще не сказав, як сам Василь Симоненко у вірші "Матері": "Я хотів би, як ти, прожити, // Щоб не тліти, а завжди горіть, // Щоб уміти, як ти, любити, // Ненавидіть, як ти, уміть" [14, с.25].

Для Василя Симоненка "очі материнські" та "верби i тополi" – найдорожче, що може бути в житті людини. Наприклад, у поезії "Лебеді материнства", як паралель, проводиться думка про неможливість обирання матері та батьківщини: "Можна вибрать друга. І по духу брата, // Та не можна рідну матір вибирати" [14, с.49].

Шандор Петефі також, як і Василь Симоненко, уславлює простих людей, але, на відміну від українського поета, не виокремлює певні образи: він говорить про народ загалом. Досить часто у творах митець намагається привернути увагу своїх читачів до певних історичних подій.

Звертаючись до історії, Шандор Петефі справедливо називає французьку революцію "першою блискавкою прийдешніх великих гроз" [13, с. 278]. Він закликає наслідувати приклад її мужніх учасників, з тим щоб знищити всі трони на землі, і перш за все ненависний трон австрійського імператора, оскільки тоді Угорщина входила до складу Австрійської імперії.

Патріотичні вірші Василя Симоненка співзвучні віршам Шандора Петефі. Наприклад, у поезії "О земле з переораним чолом" йдеться про готовність ліричного героя "віддати до останку в ім'я її визволення своє "гнівне Я" [8, с. 20]: "Вкраїнонько! Розтерзана на шмаття, // У смороді й тумані гнойовім, // Кричиш ти мені в мозок, мов прокляття // І зайдам, і запроданцям твоїм" [57, с.125]. Такі поезії мають чіткий перегук із віршем Шандора Петефі "Венгерец вновь венгерцем стал". Поєднує ці твори те, що вони є засобом впливу на свідомість читачів, і, як наслідок, мають їх розбудити, спонукають до дії: "Венгерец вновь венгерцем стал // И вечно будет сам собою, // Иль в славный час, ужасный час // Умрем мы все на поле боя!" [13, с. 45]. Шандор Петефі, як і Василь Симоненко, не відокремлює себе від власного народу, навпаки, він у поетичних творах усіляко підкреслює факт злиття зі своєю нацією. Цим пояснюється і рядок "Венгерец вновь венгерцем стал", який демонструє ставлення автора до свого народу: під словом "венгерец" митець має на увазі тисячі людей, котрі належать до даної нації.

Свого розквіту поезія Шандора Петефі досягла в період підйому революції. Всі вірші цього періоду пройняті відчуттям загального пробудження. "О, звезда 48-го года! Ты рассветная звезда народов" [13, с. 344], – так вітав Петефі довгоочікувану революцію.

Ліричний герой поезій Шандора Петефі понад усе ставить свою Батьківщину: "Я твой и телом и душой, // Страна родная. // Кого любить, как не тебя! // Люблю тебя я!" [13, с. 384]

Заради щастя Вітчизни ліричний герой здатний віддати власне життя: "Моя душа – высокий храм! // Но даже душу // Тебе, Отчизна, я отдам // И храм разрушу" [13, с. 384].

Цей вірш Шандора Петефі перегукується із найліричнішою поезією Василя Симоненка, яка, в свою чергу має перегук із Кобзаревим – "За неї душу погублю": "Хай палають хмари бурякові, // Хай сичать образи – все одно! // Я проллюся крапелькою крові // На твоє священне знамено" [14, с.7].

Людина і рідна земля – нерозривні одиниці одного цілого. Роз'єднати їх – значить загубити людську душу, значить знищити рідну землю.

Осмислюючи історичні уроки знищення угорської державності, Шандор Петефі намагався словом випекти тавро рабства, котре, на його думку, знищувало національний організм: "Я взлечу на крыльях, // Цепи сброшу ниц, // Так к себе свобода // Манит без границ" [13, с. 240].

Антирабська парадигма проходить крізь усю творчість Шандора Петефі [51, с. 10]. Єдиним способом лікування цієї хвороби внутрішньонаціонального каліцтва, стверджував письменник, є Державність і Право: "Народ с врагами бъется люто. // За что ж он в бой идет?// За родину? Забавно, право! // Ведь родина – лишь там, где право, // А прав лишен народ" [13, с. 239]

Ліричний герой Шандора Петефі ненавидить ворогів своєї Вітчизни й мріє про їхнє покарання: "Но почему же всех мерзавцев // Не можем мы предать петле?//…не найдется сучьев столько // Для виселиц на всей земле!" [13,с.384].

Ці гнівні рядки суголосні словам Василя Симоненка, який так само ненавидів ворогів свого народу: "Де зараз ви, кати мого народу? // ...Ви, байстрюки катів осатанілих, // Не забувайте, виродки, ніде // Народ мій є, в його волячих жилах // Козацька кров клекоче і гуде!" [14, с.71].

У подальших строфах вірша Шандора Петефі почуття ненависті ліричного героя до ворогів Вітчизни наростає: "Клянусь: когда бы сволочь вся // В дождя бы капли превратилась – // Дней сорок бы ненастье длилось, // Потоп бы новый начался!" [13, с. 234].

Василь Симоненко проклинає тих, що вбивають народну душу, крадуть людську надію: "Хто тебе любов'ю обікраде, // Хто твої турботи обмине, // Хай його земне тяжіння зрадить // І з прокляттям безвість проковтне!" [14,с.7].

Мотив ненависті до ворогів своєї Батьківщини є спільним для творчості Шандора Петефі та Василя Симоненка.

Отже, особливістю патріотичних поезій Василя Симоненка та Шандора Петефі є уславлення простої людини й ненависть до гнобителів свого народу.

Привалювання в ліричній спадщині обох митців мотиву любові до рідної землі можна пояснити світоглядними позиціями авторів, які були людьми із активною громадянською позицією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Белокурова С. В. Словарь литературоведческих терминов / С.В.Белокурова. – Санкт-Петербург: Паритет, 2006. – 195 с.

2. Бем А. Л. Исследования. Письма о литературе / А. Л. Бем. – М.: Языки славянской культуры, 2001. – 448 с.

3. Бернадська Н.І. Українська література ХХ століття / Н. І. Бернадська. – К.: Знання-Прес, 2006. – 271 с.

4. Блок А. А. Стихотворения и поэмы / А. А. Блок. – М.: Эксмо, 2007. – 566с.

5. Бондаренко А. Витязь молодої української літератури / А. Бондаренко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – №9. – С. 31.

6. Бурко О. Твори, що вчать оптимізму / О. Бурко // Дивослово. – 2003. – №2. – С. 67-70.

7. Веселовский А. Н. Историческая поэтика / А. Н. Веселовский. – М.: Высшая школа, 1989. – 434 с.

8. Віват Г. "Я ж не люблю її з надмірної любові" (мотиви любові до України та її народу в українській поезії) / Г. Віват // Дивослово. – 2003. – №12. – С. 20-22.

9. Гаспаров Б. М. Литературные лейтмотивы. Очерки русской литературы XХ века / Б. М. Гаспаров. – М.: Наука, 1994. – 304 с.

10. Гидаш А. Шандор Петефі / А. Гидаш. – М.: Художня література, 1949. – 218 с.

11. Гончар О. Витязь молодої української поезії / О. Гончар. – Дніпропетровськ: Промінь, 1989. – С. 5-9

12. Дзюба І. До днів В. Симоненка / І. Дзюба // Визвольний шлях. – 1971. – №7-8. – С. 813-830.

13.Петефи Ш. Избранное / Ш. Петефи. – М.: Художественная литература, 1958. – 560 с.

14. Симоненко В. А. Вибрані твори / В. А. Симоненко. – К.: Смолоскип, 2010. – 852 с.