Ткачук Н.О., Кобзар И.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського

Метафоричні виміри сучасного суспільного буття

Одним із засобів розвитку і збагачення семантики і функцій слів, без утворення нових, є вживання слів у непрямому значенні, тобто процес метафоризації мови. Це дуже давній, праісторичний процес поширенням семантики та стилістичної функції слів – унаслідок чого багато слів сучасної мови набули різноманітного значення. [3, с. 66,72]

Метою нашої роботи є з'ясування специфіки функціонування метафоричних аспектів сучасного суспільного буття з акцентом на комунікативному, когнітивному та структурно-морфологічному рівнях.

Метафора була об’єктом дослідження багатьох українських мовознавців, зокрема В. Вовк, С. Єрмоленко, М. Лабащука, О. Потебні, А. Тараненка та ін.

Аналіз теорій метафори в межах філософії культури дозволив визначити метафору як засіб перенесення знань про навколишній світ з однієї сфери дійсності в іншу, у результаті якого формується новий культурний зміст, що синтезує релевантні для процесу метафоризації ознаки й асоціації. В ході утворення метафори різні ситуації і явища переосмислюються та трансформуються в модальні ситуації, експресивно-оцінене значення яких залежить від особистого мовного та культурного досвіду людини.

Процеси метафоризації протікають у сфері мислительно-мовної практики, яка має справу не з реальними речами і явищами, а з їхніми відображеннями в людській свідомості. [2, с.5] Отже, зрозуміти метафору – означає певною мірою мислено простежити шлях її створення, а це потребує мислитель них зусиль у подоланні несумісності значень і побудови смислової гармонії. Мета метафори – викликати уявлення. Світ метафори – це світ образного мислення. Результат метафори – виведення ознак основного суб'єкта. Тому здатність мислити метафорично – риса власне homo sapiens.

З когнітивної точки зору, як зазначає Білецький А., Чернишова Т. , процеси метафоризації – це специфічні операції над знаннями, що часто призводять до зміни онтологічного статусу знання (невідоме стає відомим, а відоме – абсолютно новим і т.д.) [4, с. 186]. Не можна не погодитись з думкою дослідника О.Потебній, який стверджує, що тут можливі два основні варіанти. У першому випадку метафора призводить до декатегоризаціі – стара категоріальна сітка руйнується, виникають риси нової, які абсолютно змінюють стандартнее уявлення про фрагмент дійсності. Щодо другого типу вживань функція метафори полягає в категоризації ще й структурованого концепту, початково сприймається як досить абстрактна сутність, що погано піддається раціональному осмисленню.

На думку С. Єрмоленко, комунікативна роль метафори також неоднозначна. Конструктивними є інформаційна, акцентуаційна, контакто-встановлювальна функції та функція впливу. Здатність метафори приховувати зміст повідомлення, категоричність метафоричних оцінок, а також недостатній для декодування інформації обсяг знань реципієнта можна вважати чинниками, які ускладнюють читачеві створення дискурсу.

Метафоризація не зменшується, а розширюється з розвитком мови. Якщо якісь початкові метафоричні позначення втрачають свій метафоричний характер, то це, на думку В. Вовка не свідчить про загальну деметафоризацію мови, бо в мові постійно створюються нові метафори. Метафоричний процесс багатий і різноманітний, який включає і мотив вибору того чи іншого вислову залежно від прагматичного замислу й топікального характеру тексту. [1, с. 536]

Погоджуючись з думкою Ліхтенберга «Метафора набагато розумніший, ніж її творець, і такими є багато речей. Все має свої глибини...»

Резюмуючи аналіз метафоричного процесу, можна дійти висновку, що метафоризація – це процес, що призводить до отримання нового значення про світ шляхом викристання вже існуючих у мові назв. У цьому процесі взаємодіють такі сутності (чи актанти): суб'єкт метафори і його мовне знання про світ – з однієї сторони, а з іншої – його знання мовних значень і їх асоціативних комплексів (власний тезаурус). Метафоричний процесс передбачає не лише участь розуму, мозку людини, а й світу, у тріаді з яким метафоричний вислів постає, за думкою А. Тараненка, своєрідним вузлом: метафора – людина – світ.

Література

1. Білецький А., Чернишова Т. Українська еллінистика: збірник наукових праць – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – 608 с.

2. Арутюнова Н. Д. Метафора і дискурс. (Теорія метафори. - М., 1990. - С. 5-32).

3. Нікітін М.В. Курс лінгвістичної семантики. - СПб.: РГПУ ім. А.И.Герцена, 2007. - 819 с.

4. Баранов А. Н. Нарис когнітивної метафори.