Политология/9.Проблемы европейской интеграции в странах постсоветского лагеря

К.політ.н. Вонсович С.Г.

Кам'янець- Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Тенденції формування транзитологічної парадигми

Політичні процеси, які характеризують сучасне суспільство, знайшли своє відображення у новій науці – транзитології.

Політична транзитологія має свою періодизацію. Основою для такої періодизації є: трансформація базових методологічних принципів дослідження політичних змін; нові історичні реалії, які значно розширили та змінили емпіричну базу дослідження транзиту; [ 5]

На думку дослідника І. Хіндби ця періодизація складається з трьох етапів: перший етап (кінець 1960-х рр. – 1989-91 рр; другий етап кінець 1980 – х друга половина 1990 – х рр); третій, сучасний етап (кінець 1990 – х теперішній час).

Цікавим, на наш погляд, є визначення основних етапів зародження та еволюції транзитології її періодизація яку запропонувала дослідниця Н.Борисова. Вона запропонувала чотири етапи становлення та розвитку транзитології.

Дотранзитологічний (перша половина 1970 – х років);

1. Період утвердження транзитологічної парадигми (друга половина 1970 – х – середина 1980 – х років).

2. Період тестування теорії демократичного транзиту (кінець 1980 – х середина 1990 – х років);

3. Період, пов'язаний із намаганнями застосування транзитологічної парадигми для пояснення трансформації політичних режимів на пострадянському просторі та активної її апробації дослідниками з цих країн (середина 1990 – х років – до теперішнього часу). [2]

Однак, дана періодизація, на нашу думку, не дає повної картини становлення і розвитку транзитології. Власне бачення періодизації розвитку транзитології ми відобразили у таблиці.

Таблиця 1. Періоди розвитку транзитології.

Становлення і розвиток транзитології

У першому періоді перехід розглядається у різних напрямках:

а) у контексті морально-етичного ставлення до політики (період античності);

б) у контексті політичної теології (період середніх віків);

в) владної політичної трансформації (період нової і новітньої доби);

г) зародження теорій колектократії і конвергенції як різновиду транзиту;

д) соціалістичних, націонал-соціалістичних, фашистських концепцій;

е) переорієнтація від системних і структурно-функціональних напрямків до концепції політичного розвитку.

Другий період транзитології характеризується появою ранніх теорій транзиту, що сприяли відмежуванню її від теорії модернізації. Формування “авторської школи” (представниками якої були Ф.Шміттер, Х. Лінц, Л.Даймонд, С. Ліпсет, А. Пшеворський, С.Хантінгтон). За цього періоду емпіричні дослідження в рамках транзитології були пов’язані не з аналізом переходу до демократії, а з вивченням і аналізом змін політичних режимів у тих країнах, де авторитарні режими змінились демократичними. Поряд із аналізом проблем відновлення переходу до демократії, поняття “транзит” сприймалось як будь-яка трансформація, що вказувала на якісні зміни політичного ладу. [3]

Таким чином, основними об’єктами дослідження транзитології на другому етапі її розвитку були питання механізму демократизації, динаміки переходу та консолідації демократії.

Основні питання, що постали в центрі уваги політологів, були породжені “третьою хвилею” демократизації (термін С.Хантінгтона) та тими проблемами, що її супроводжували. Вчені зосередили увагу на чинниках, що впливають на процес демократизації та часто суперечать один одному. Ці суперечливі чинники і стали основними проблемними комплексами даного етапу розвитку транзитології. На другому етапі значна увага приділялася дослідженням перехідних періодів. Так, американський соціолог і політолог Данкварт Растоу у 1970 році опублікував статтю “Переходи до демократії: спроба динамічної моделі”.[6]

Наступною працею у дослідженні політичних трансформацій стала робота Хуана Лінца “Крах демократичних режимів: криза, руйнація, відновлення рівноваги”(1978). [4] В ній автор розкриває основні закономірності руйнування демократичних режимів ХХ століття, а також проблеми відновлення і консолідації демократії.

Робота над проектом “Переходи від авторитарного правління. Перспективи демократії”, базується на матеріалах країн Латинської Америки. Ця праця завершилася виданням колективної монографії за редакцією Гільєрмо О’Доннела, Лоуренса Уайтхеда, Пилипа Шміттера, яка стала класикою транзитології одразу ж після виходу із друку.

У третьому періоді становлення та розвитку транзитології увага приділяється дослідженням перехідних періодів. Дослідження у цій сфері проходять у рамках транзитологічної парадигми. Таким чином, усі перехідні процеси розглядалися у руслі методології в центрі уваги якої знаходились поняття демократії.

На думку сучасних дослідників, “транзитологічна парадигма виникла як своєрідна реакція на існуючі в академічному середовищі макро соціальні теорії та у зв’язку із необхідністю осмислення особливого типу політичних процесів переходу від авторитаризму до демократії”. [2]

У четвертому періоді відбувається спроба адаптувати традиційну транзитивну парадигму до умов пострадянського політичного простору. Формування транзитологічного напрямку української школи. Характерною рисою зазначеного періоду є революційні зміни, що відбулися у країнах комуністичного блоку в 90- тих роках ХХ століття і зумовили необхідність переосмислення політичних трансформацій в межах загальної теорії політики.

Література:

1. Борисова Н. Институциональное измерение трансформации политических режимов // Проблемы демократии и демократизации; Под ред. О. Харитоновой. – М., 2002. - С.14-15

2. Елисеев С.М. Выйти из ”бермудского треугольника”: о методологии исследования посткоммунистических трансформаций //Полис. – 2002. - № 6. – С. 71 – 82.

3. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века. М.: РОССПЭН , 2003. - 368 с.

4. Линц Х. Крушение демократических режимов: кризис, разрушение и восстановление равновесия. – “Проблемы Восточной Европы”. 1993. - № 39-40. – С.5-22.

5. Хинтба И.Р. Три этапа эволюции транзитологии: на пути к четвертому? // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия “Политология”, № 2, 2008 – С. 20–34

6. D. Roustow. Transitions to Democracy: Toward to Dynamics model. – ‘’Comparative Politics’’. Vol. 2.№3.P.337-336