Право / 1. Історія держави і права

Каленюк О. М.

здобувач Інституту держави і права імені В. М. Корецького

НАН України, Україна

Про умови розвитку офіційно-ділового стилю української мови в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття

Грунтовне дослідження текстових джерел української мови, що виходили друком в Галичині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., розпочалося з часу проголошення державної незалежності України. Відтоді помітно зросла кількість праць, у яких висвітлено особливості формування західноукраїнського культурного середовища за часів Австро-Угорщини і проблеми становлення української правничої термінології тощо. Дослідивши стан і статус української мови в галицькому середовищі та порівнявши загальну картину мовної ситуації на підавстрійській та підросійській частинах України, Ю. Шевельов писав: «Контраст дійсно вражав. Коли ж прикласти абсолютну мірку, то виявиться, що стан української мови в Галичині був вельми далекий від нормального стану мови, яку підтримує й охороняє держава» [1, с. 20], та все ж тут, на відміну від Росії, мова не була усунута з громадського життя.

Г. Бідер зазначав, зокрема, що «визнання українців за рівноправну етнічну групу дозволило їм брати участь у політичному житті й мати можливості культурного розвитку» [2, с. 24]. Завдяки тому, що законодавчо українська мова набула статусу однієї з краєвих мов (це було зафіксовано статтею 19-ою конституції Австро-Угорщини), носії української мови в Галичині мали можливість користуватися своєю рідною мовою в різноманітних сферах суспільного життя. Попри той соціальний тиск, якого українська мова зазнавала з боку мов німецької та польської, усе ж саме в галицькому мовному середовищі сформувався громадський попит на тексти, які б відображали функціонування української мови в адміністративній, громадсько-політичній, церковній, фінансово-економічній, науковій, технічній, культурно-освітній, приватній сферах тощо.

У згаданий період Галичина виконувала роль своєрідної «мовної лабораторії, по-старому користуючись мовними здобутками всіх земель України» [3, с. 50]. Друкованих джерел, виданих у Галичині часів Австро-Угорщини, збереглося чимало. Це і періодичні видання, і термінологічні двомовні словники, і популярні брошури, і тексти художнього стилю, проте переважна частина цих джерел і досі залишається маловивченою. Дослідивши галицькі правничі словники другої половини ХІХ ст., Н. Трач виявила, що всі вони «вказують на тенденцію до побудови термінології на народнорозмовній основі з домішками лексичних запозичень (з польської, німецької мов), поміркованим використанням інтернаціоналізмів» [4, с. 13].

Типову для західноукраїнського середовища термінологічну лексику яскраво відображено в белетристичній, публіцистичній та науковій спадщині І. Франка, а його повість «Перехресні стежки» свого часу стала одним із джерел для великоукраїнських академічних правничих термінографічних видань [4, с. 14]. Основним періодичним виданням, у якому публікували правові акти й офіційні документи, що регулювали всі сфери суспільного та політичного життя Галичини, був «Вісник законів державних для королівств і країв, заступлених в державній раді», що виходив окремими збірниками. Саме з виданням цих збірників законів пов’язують початок розвитку офіційно-ділового стилю української мови на західноукраїнських землях кінця ХІХ – початку ХХ ст. Досліджувані текстові джерела кінця ХІХ – початку ХХ ст. засвідчують збереження багатьох мовних засобів, засвоєних у попередні історичні періоди під впливом багатолітніх українсько-польських контактів. Проте слід зазначити, що термінологічна лексика, представлена в галицьких джерелах кінця ХІХ – початку ХХ ст., формувалася здебільшого на основі української мови.

Вплив польської та німецької мови, зумовлений територіальними особливостями розвитку української мови на західноукраїнських землях, виявлявся передусім у семантичному калькуванні, оскільки основи слів і висловів польської мови були зрозумілі й для носіїв української мови. Цей процес був підкріплений тривалою традицією вживання польської і німецької мов у сфері офіційно-адміністративних відносин, а українсько-польська та українсько-німецька двомовність західноукраїнської освіченої верстви населення формували змішаний мовний ґрунт.

Як бачимо, дослідження історії офіційно-ділового стилю української мови потребує всебічного, комплексного аналізу західноукраїнських текстових джерел другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Це необхідна ланка, що дозволяє висвітлити відображення типових мовних одиниць офіційно-ділового стилю в українській лексикографічній практиці радянської доби, а також розглянути тенденції розвитку цього стилю на сучасному етапі розвитку української незалежної держави.

Литература:

1. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 – 1941) : стан і статус. / Ю. Шевельов. – Чернівці : Рута, 1998. – 208 с.

2. Бідер Г. Українська мова в Габсбурзькій монархії (1772 – 1918 рр.) / Герман Бідер // Мовознавство. – 1997. – № 1. – С. 24-29.

3. Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови / Юрій Шевельов ; Наук. т-во ім. Шевченка у Львові, Києво-Могилян. акад., нац. ун-т. – К. : Академія, 2003. – 158 с.

4. Трач Н. С. Українська правнича термінологія в ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Н. С. Трач. – Чернівці, 2009. – 20 с.