Штепа О.О., старший викладач кафедри правознавства Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка

Судово-арбітражна процедура вирішення спорів щодо об΄єктів інтелектуальної власності в сфері господарювання: огляд проблеми

Як відомо, метою діяльності всіх господарюючих суб΄єктів є отримання прибутку, і саме з цією метою здійснюється реєстрація торговельних марок. Якщо інша особа порушила права позивача на торговельну марку, доходимо логічного висновку, що тим самим були завдані збитки власнику торговельної марки.

Право на відшкодування збитків гарантовано чиним законодавством України, але розмір збитків повинен довести саме позивач. Існують різні методики розрахунку таких збитків, але вони досить складні. Все це призводить до того, що позови про відшкодження збитків у зв΄язку з порушенням прав інтелектуальної власності – не дуже поширене явище. Хоча саме стягнення збитків, на нашу думку, було б найкращим способом захисту прав власника свідоцтва.

У Законі України «Про авторське право і суміжні права» передбачена можливість стягнення компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Це право сторонни використовують досить часто і успішно.

Якби чинне законодавство України передбачало можливість стягнення компенсації за порушення прав на будь-який об΄єкт права інтелектуальної власності, такі права можна було б захистити ефективніше. І це стосується не лише, торгівельної марки, а й усіх інших об΄єктів права інтелектуальної власності.

Цивільний і Господарський кодекси України встановлюють таке поняття, як право інтелектуальної власності [ 1, с. 30-31].

Права на деякі об΄єкти права інтелектуальної власності засвідчуються свідоцтвом (на знак для товарів і послуг) або патентом (на винаходи, корисні моделі, промислові зразки). Деякі права інтелектуальної власності охороняються без обов΄якової реєстрації (наприклад, прво на комерційне найменування, авторське право).

Усі спори, що стосуються підстав виникнення права інтелектуальної власності, є спори саме про право, а тому повинні розглядатись господарськими судами.

Фактично адміністративні суди розглядають спори стосовно рішень Державного департаменту інтелектуальної власності про видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг як форми владного прояву, і вважають, що такі відносини є публічно-правовими. Виходячи з такої позиції, вони приймають до провадження справи про захист права інтелектуальної власності.

Порушення права інтелектуальної власності може мати різні прояви, наприклад, з порушенням права на винахід особа отримує корисну модель (право засвідчується патентом), одночасно вона безпідставно використовує цей винахід, випускає в обіг продукцію з використанням винаходу (наприклад, мінеральні добрива), реєструє ці мінеральні добрива у відповідній державній службі, здійснює експорт, а надалі – передає права на корисну модель фізичній особі.

З урахуванням зазначеного, реальний захист прав інтелектуальної власності особи на винахід можливий, якщо в одному судовому процесі (господарському) розглянути всі позивні вимоги до фізичних, юридичних осіб і органів державної влади. Адже в основі таких сорів є право особи на винахід (право інтелектуальної власності), яке порушуєтиься різними способами [1, с. 31].

Залежно від об΄єкта інтелектуальної власності, права на який передаються за ліцензійною угодою, можуть виникати різні спри. Наприклад, може йтися про використання торговельної марки, зареєстрованої для певних товарів та/або послуг, а в ліцензійній угоді – про недостатньо або зовсім не визначні межі діяльності ліцензіата, в яких використання такої торгевельної марки дозволяється, і ліцензіат починає використовувати дану торговельну марку особливим чином або для товарів і/або послуг, яких на момент реєстрації марки просто не існувало. Якщо сама роялті за використання торговельної марки безпосередньо залежить від обсягу реалізації товарів і/або послуг під даним позначенням, то у зазначеній вище ситуації ліцензіат, швидше за все, спробує ухилитись від збільшення розміру відрахувань за використання знака, що може привести до виникнення спору.

У спорах, які виникають щодо ліцензійних угод, котрі стосуються патентів на винаходи чи промислові зразки, дуже часто виникає запитання про недійсність прав, гарантованих такими патентами. Зазвичай підгрунтям для цих спорів також є бажання ліцензіата звільнити себе від сплати роялті.

Інколи спори виникають при використанні договорів авторського замовлення. Умови таких договорів, як правило, передбачають, що автор за винагороду створить один або декілька творів відповідно до доручень замовника, права на які будуть передані останньому. Предметом спору договірних відносин у такому вигляді можуть стати як визначення моменту переходу права на твір від автора до замовника, так і належність прав на похідний твір, який міг бути створений у процесі редагування основного твору, наприклад, якщо замовник побажав внести правки та зміни після ознайомлення із зазначеним твором.

Особливості арбітражного розгляду спорів щодо прав на об΄єкти інтелектуальної власності, головним чином, обумовлені природою цих прав [2, с. 56].

Поширеним способом захисту в спорі, що виник через звинувачення у порушенні прав на об΄єкти промислової власності, є визнання зазначених прав недійсними. У патентному спорі, наприклад, це буде можливо, якщо довести, що винахід, котрий розкривається в описі до патенту і охороняється згідно з його формулою, не був новим на момент подання заявки на видачу патенту, або у нього був відсутній винахідницький рівень, іншими словами – він був очевидним для фахівця з певними знаннями. Схожа тактика може бути застосована й у арбітражному процесі, проте, питання полягає в тому, чи може спір про чинність прав інтелектуальної власності розглядатись органом арбітражу?

Права на об΄єкти промислової власності чинні з моменту їхньої державної реєстрації, на відміну від авторських і суміжних прав. Таким чином, діяльність щодо реєстрації інтелектуальної власності є однією з функцій держави, і в більшості розвинених країн – однією з основних галузей діяльності держави. З цієї причини деякі країни встановили обмеження щодо визнання прав промислової власності недійсними. Так відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» патент може бути визнаний повністю або частково недійсним у судовому порядку. Схожі заходи використовує більшість країн, а деякі з них, наприклад Японія, віддають питання про чинність прав на об΄єкти інтелектуальної власності виключно на розгляд своїх патентних відомств. До країн, які відкрито визнали можливість розгляду будь-яких спорів, що стосуються інтелектуальної власності, арбітражем, належать Швейцарії та США.

Питання правомірності розгляду таких спорів арбітражними органами прямо пов΄язане з майбутнім виконанням арбітражного рішення. Ст. V Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень встановлює, що у виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, в тому числі, якщо буде встановлено, що об΄єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду відповідно до законодавства країни, в якій відбуватиметься таке виконання [2, с. 57].

Література

1. Гумега, Оксана. Захист прав інтелектуальної власності в судовому порядку / Оксана Гумега // Інтелектуальна власність. – 2011. - № 10. – С. 29-31.

2. Мільченко, Олег. Особливості арбітражного розгляду спорів у сфері інтелектуальної власності / Олег Мільченко // Інтелектуальна власність. - № 12. – С. 55-57.