Право / 1. Конституционное право

Віротченко Ю.В.

Ніжинський обласний педагогічний ліцей чернігівської обласної ради

Науковий керівник: к.ю.н., старший викладач кафедри права та методики викладання історико-правознавчих дисциплін Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя О.С. Дудченко

Щодо поняття «тлумачення норм права»

Термін «тлумачення» (interpretation) багатозначний і сам потребує інтерпретації. В більш широкому значенні під інтерпретацією розуміється пізнавальний процес, направлений на пояснення явищ природи, суспільних явищ, в тому числі і правових норм. «У цьому відношенні, пише болгарський професор В. Захарієв, – нема принципової різниці між тлумаченням норм права і тлумаченням інших явищ природи чи суспільства» [1, с. 27]. Більш вужче її можна розуміти як пояснення виразів, формул, символів і т. д. якої-небудь теорії [2, с. 296]. А.Ф. Черданцев сюди відносить і тлумачення правових приписів як визначених мовних виразів законодавця [1, с. 27].

Виступаючи необхідною і важливою умовою юридичної діяльності, тлумачення має місце в процесі правотворчості, бо більшість виданих норм так чи інакше пов’язана з багатьма існуючими правовими приписами, і в процесі правореалізації, бо без усвідомлення значення неможливо втілити правові приписи в життя, а також в процесі систематизації законодавства – при підготовці різного роду збірників і довідників по законодавству.

З приводу поняття «тлумачення» існували різні точки зору ще в радянській науковій літературі, але всі автори дійшли одного висновку, що метою і задачею тлумачення є розкриття змісту правових приписів. Н.Л. Гранат, О.М. Колесникова, М.С. Тимофєєв в праці «Толкование норм права в правоприменительной деятельности органов внутренних дел» зазначають, що використаний в літературі вираз «тлумачення права» є невдалим, так як тлумачиться не право чи система права, а відповідний нормативно-правовий акт (закон, постанова, указ, інструкція і т. д.), точніше – його визначена частина. Таким чином, стверджують зазначені автори, правильно говорити про тлумачення, наприклад, закону, указу, а не про тлумачення права. Відповідно безпосереднім об'єктом чи предметом тлумачення є текст нормативно-правового акта, який складається з правових норм [3, с. 5].

Змістом правової норми є те значення, яке надане їй законодавцем. Тлумачення «має відтворити ті уявлення і поняття, які пов'язував з даною нормою її творець. Ці уявлення і поняття складають значення чи зміст норми і в той же час виражають думку і волю автора» [4, с. 22].

В юридичній літературі обговорюється питання про те чи є тлумачення правових норм обов'язковою і необхідною умовою їх застосування чи тлумаченню повинні піддаватися тільки ті норми, які є незрозумілими [5, с. 45]. Більшість з авторів вважає, що немає жодної норми ні в одній галузі права і законодавчому комплексі, яка могла б бути застосована без її тлумачення. Бо щоб встановити чи зрозуміла норма чи ні потрібно її з’ясувати, розтлумачити [6, с. 7].

Тлумачення права – необхідний і важливий елемент правореалізаційного процесу, зокрема в правозастосуванні. Перш ніж застосувати ту чи іншу норму права необхідно з'ясувати її реальний зміст, а в деяких випадках і роз'яснити. Тлумачення – це складна і багатоаспектна діяльність різних суб'єктів, яка має інтелектуально-вольовий характер і спрямована на пізнання і пояснення змісту правових норм.

З приводу визначення і змісту тлумачення права в літературі існують різні думки. Одні автори розуміють під цим лише з'ясування, інші думають, що зміст тлумачення правових норм складає їх роз'яснення, треті визначають тлумачення як єдність того й іншого. Переконливою, на наш погляд, є третя точка зору, оскільки в першому і другому випадку очевидний односторонній підхід.

Отже, тлумачення правових норм – це складний вольовий процес, спрямований на з'ясування обсягу та точного змісту, який вміщений в нормі права і роз'яснення його для інших.

Цей процес складається з двох частин (елементів):

а) з'ясування змісту правових норм;

б) роз'яснення змісту норм права.

Тобто «інтерпретатор» спочатку з’ясовує зміст правової норми для себе, а потім з метою встановлення однакового розуміння і застосування роз'яснює зміст правового припису всім зацікавленим особам.

Перша частина цієї діяльності – з’ясування. Воно характеризує гносеологічну природу тлумачення, яке спрямоване на пізнання права .Тлумачення-з’ясування виступає як внутрішній процес мислення, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Під час з’ясування інтерпретатор використовує різні способи і прийоми тлумачення, що забезпечує процес пізнання. З’ясування є необхідною умовою реалізації права у всіх формах: при дотриманні, виконанні, використанні та застосуванні.

Роз’яснення – друга частина єдиного процесу тлумачення права. Вона не завжди наступає за з’ясуванням, проте є продовженням розумової діяльності на першому етапі. Цей бік діяльності щодо тлумачення адресований іншим учасникам відносин.

При роз’ясненні об'єктивуються результати першої частини процесу. Така об'єктивізація знаходить свій вираз у письмовій формі (офіційний акт, документ, правовий акт) або в усній (порада, рекомендації).

Таким чином, роз’яснення норм права є не що інше як пояснення і висловлювання змісту волі, яка відображена в нормативно-правових актах.

Взаємовідносини з’ясування, роз’яснення та акту тлумачення як основних елементів поняття тлумачення можуть бути охарактеризовані на практиці взаємозв'язком філософських категорій змісту і форми. При цьому з’ясування і роз’яснення – це безпосередня пізнавальна діяльність, процес її об’єктивізації зовні виступає у вигляді специфічного змісту поняття тлумачення. В той же час акт тлумачення – це форма, в межах якої пізнається і роз’яснюється зміст правових норм [5, с. 135].

Тлумачення права, взяте в єдності його змісту (з’ясування і роз’яснення), виражається у встановленому акті, який служить оболонкою процесу пізнання й пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність щодо з’ясування і роз’яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення в особливому акті.

Література:

1. Черданцев А.Ф. Вопросн толкования советского права. – Свердловськ, 1972.

2. Черданцев А.Ф. Толкование советского права. – М., 1979.

3. Вопленко Н. Следственная деятельность и толкование права. – Волгоград, 1979.

4. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права. Автореферат дисертації. – К., 2000.

5. Вопленко Н.Н. Юридическая природа и функции актов официального толкования советских правових норм // Правоведение. – 1972. – № 4. – С. 103–110.

6. Тлумачення нормативно-правових приписів при їх реалізації. Методичні рекомендації. – К., 1994.