К.е.н. Аветісян К. П., Фєніка М.
А
Одеська
національна академія зв’язку ім. О.С. Попова
MVNO ЯК НОВА БІЗНЕС-МОДЕЛЬ
ІНФОКОМУНІКАЦІЙНОГО РИНКУ
Ринок
послуг мобільного зв'язку в Україні розвивається найбільш динамічно, про що
свідчать обсяги доходів та кількість абонентів. За станом на 31 жовтня 2008
року в Україні налічувалося 55,42 мільйона абонентів стільникового зв'язку.
Кількість абонентів стільникового зв'язку в Україні у січні 2009 р. залишилася
практично не змінною і склала 55,799 млн.
Сьогодні
насичення ринку мобільного зв'язку досягло піку. За даними компанії
iKS-Сonsulting [1], проникнення
стільникового зв'язку на кінець вересня цього року склало 119,9%. І тепер
мобільні оператори, розуміючи, що на голосових послугах вже не можна підвищити
доходи, переходять до надання інших видів послуг: прагнуть заробляти на
конвергенції (об'єднанні голосових послуг та передачі даних), широкосмуговим
доступом у Інтернет, наданням мобільного контенту. Саме ці послуги дозволяють
підвищити фінансові показники компаній. З іншого боку, спільні зусилля
операторів-конкурентів направлені на збільшення розмірів ринку. При цьому зі
збільшенням обсягу ринку збільшується і частка кожного з учасників. Одним з
найбільш ефективних способів розширення ринку послуг зв'язку є створення
операторських компаній типу MVNO (Mobile Virtual Network Operator — Оператор
віртуальної мережі мобільного зв’язку). Мотиви
виходу на мобільний ринок MVNO можуть бути наступні:
1. Додаткова «точка прибутку». Будь-яка бізнес одиниця в
першу чергу повинна приносити дохід, значить, віртуальний оператор повинен
стати новою «точка прибутку». Крім продажу послуг мобільного зв'язку можна
отримувати додаткові кошти від реалізації телефонних трубок, сервісів і
контента.
2. Засіб збільшення продажів. У цій якості концепція MVNO
може бути використана компанією для пропозиції послуг мобільного зв'язку в
пакеті з іншими товарами і сервісами, а також для прямих продажів через
стільникову мережу. Наприклад, у контент-провайдеров і звукозаписних компаній
з'являється можливість дізнатися, хто купує їх рінгтони, ігри, картинки, і,
відповідно, організувати ефективніші рекламні акції, що персоналізуються або
вузьконаправлені, розсилки.
3. Канал для просування бренду. MVNO надає додаткові
можливості просування бренду шляхом розміщення логотипу на лицьових панелях,
SIM-картах, на картинках і заставках мобільних телефонів.
4. Засіб збільшення лояльності. Для сильних компаній, чий
бренд добре відомий на ринку, створення власного MVNO означає отримання
ефективного засобу утримання і залучення клієнтів шляхом розсилки
інформаційного контента, що персоналізується, і різних дисконтних програм для
нових абонентів і інших сервісів.
В світі існує
декілька різновидів бізнес-моделі MVNO [3]. Для визначеності найбільш
прийнятної моделі для українського ринку необхідно провести класифікацію MVNO. Автор пропонує провести її за
мережевою ознакою і виділити три типи:
MVNO/SP (Service Provider – сервіс-провайдери). Спеціалізується на продажі
і маркетингу послуг базового оператора під власним брендом. Такі віртуальні
оператори не в змозі запропонувати свої тарифи і сервіси, оскільки не
контролюють ніяких елементів мережевої інфраструктури і фактично лише
перепродують трафік традиційних стільникових операторів (MNO). В деяких випадках MVNO/SP також
забезпечують обслуговування абонентів і біллінг.
MVNO/ESP (Enhanced Service Provider – сервіс-провайдер з розширеними
можливостями). Віртуальні оператори такого типу вже можуть пропонувати
додаткові сервіси, оскільки володіють власною SMS- і голосовою платформою. Крім
того, вони випускають свої SIM-карти, забезпечують біллінг і абонентське
обслуговування, а також пропонують власні тарифні плани. Проте ці MVNO не мають
угод по роумінгу і міжоператорській взаємодії.
«Повний» MVNO. Основна його відмінність від MVNO/ESP – обслуговування
мережі за допомогою власного центру комутації, можливість висновку власних
національних і міжнародних роумінгових і міжоператорських угод. Єдине, що
необхідно орендувати у MNO, – це частоти і базові станції. Не дивлячись на те
що вкладені кошти «повних» MVNO у власну інфраструктуру значні, вони
залишаються нижчими за вартість побудови мережі і покупки ліцензії.
Такі схеми
взаємодії дозволяють компаніям виходити на ринок послуг мобільного зв'язку з
урахуванням можливостей конкретної компанії [2]. Крім того, від вибору
системи партнерства і типа створюваного MVNO залежить успіх нового
підприємства. Наприклад, якщо компанія готова узяти на себе тільки функції по
маркетингу і продажам, то, з одного боку, вона мінімізує власні витрати на
технічне забезпечення бізнесу, з іншої – така концепція спричиняє значні ризики
для MVNO. Оператори типу MNO або MVNE (Mobile Network Operator Enabler – компанії, які беруть на
себе функції по забезпеченню всіх технічних аспектів роботи віртуального
оператора), отримуючи в аутсорсинг функції біллінга, набуває можливості
аналізувати всі фінансові потоки і профіль абонентів MVNO і копіювати успішні
послуги у свій бізнес. Проте, якщо MVNO стане «повним», він активно
«перетягуватиме» до себе абонентську базу і почне впливати на бізнес базового
оператора. Тим часом співпраця з віртуальним оператором для оператора
традиційного може нести в собі не тільки загрози, але і переваги у вигляді
зниження витрат при продажі трафіку оптом. Зі свого боку MVNO, орієнтуючись на
цільові споживчі сегменти, вносить власний внесок до побудови бренду MNO у
вигляді залучення нових абонентів або збільшення ARPU (Averege reveniew per user - середньомісячний дохід з
одного абонента) за рахунок додаткових сервісів.
Література:
3.
http://sotovik.ru/images/news1/