Секція «Економічні науки»

Підсекція №13

Березовський К.В.

канд. екон. наук, доцент

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Глобалізація ринків, збільшення конкуренції призвели до зростаючої популярності нової виробничої інноваційної моделі, в рамках якої всі учасники виробництва прагнуть об’єднатися в кластери. Світова практика показала, що формування кластерів обумовлює і справляє вирішальний вплив на процеси посилення конкурентоспроможності та прискорення інноваційної діяльності. В цьому полягає новий економічний феномен, який дозволяє протистояти натиску глобальної конкуренції й належним чином відповідати вимогам національного і регіонального розвитку. Кластери мають позитивний вплив не лише на окремі підприємства, а й на економіку регіону загалом.

Кластер - територіальне об'єднання взаємозалежних підприємств і установ у межах відповідного регіону, сформоване навколо певного сектору промисловості. Це мережа спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, з'єднаних між собою технологічним ланцюжком, а також їх взаємодія з наукою, освітою, фінансуванням, стратегією уряду.

На сьогодні в багатьох країнах світу розвиток кластерів розглядається, як інструмент регіонального розвитку економіки. Кластерний підхід дозволяє підвищити ефективність взаємодії приватного сектора, держави, торгових асоціацій, дослідницьких і освітніх установ в інноваційному процесі.

Світова практика показує: території, на яких утворюються кластери, лідирують в економіці держави. А тому вони дедалі більше стають ключовим чинником формування інноваційного розвитку як у Європі, так і в усіх інших куточках планети. Так, Європа ще 2000 року прийняла рішення створити найконкурентнішу і найдинамічнішу в світі економіку знань, засновану на кластерах. Європарламент 2007 року затвердив "Кластерний маніфест". Діє також "Європейський кластерний меморандум". Одне слово, стратегія і тактика розвитку чітко визначені. Через взаємодію в кластері там забезпечують піднесення ефективності виробництв і якості життя.

Кластер може включати різну кількість підприємств, незалежно від їх розмірів. Деякі кластери, що виникають у промислово розвинутих країнах, формуються переважно з малих та середніх підприємств. Такими кластерами насичена економіка Італії, в багатьох індустріальних регіонах якої створені і функціонують невеликі кластерні структури. Натомість в інших європейських країнах для кластерів характерні принципово інші організаційні форми. Так, у шотландській моделі кластерів, яка визнана базовою в Європейському Союзі, в центрі мережі підприємств, що утворюють кластер, знаходиться велика виробнича компанія (як правило, науково-технічного профілю), навколо якої концентруються всі інші учасники кластеру. Ефективне функціонування кластерної структури сприяє розвитку не лише її близького (у територіальному розумінні) оточення, але й розвитку економіки регіону та національної економіки загалом. Таким чином, висока конкурентоспроможність країни базується на сильних конкурентних позиціях окремих кластерів, передусім промислових, оскільки вони і визначають інноваційну спроможність економіки. Структура таких кластерів формується під впливом багатьох чинників, які відображають специфіку окремих регіонів. Найбільш поширеною є німецька схема утворення інноваційних кластерів. Ефективність цієї моделі доведена високим рівнем економічного розвитку Німеччини як одного з лідерів ЄС.

Перспективність запровадження кластерної моделі розвитку економіки підтверджує і вітчизняна господарська практика, зокрема в Західному регіоні України, де функціонують кластери у Хмельницькій (будівельний, швейний, продуктовий і туристичні) та Івано-Франківській (Тисменицький хутряний кластер і кластер народних промислів ''Сузір'я") областях, а в Рівненській області сформовано кластер "Полісся Рокитнівщини". У подальшому проектується створення кластерних структур широкого спектру в усіх областях цього регіону.

Досвід становлення і розвитку кластерів на Поділлі, в Прикарпатті та на Поліссі свідчить про те, що формування сучасних партнерських відносин між органами місцевої влади і діловими колами, а також науково-дослідницькими центрами які підтримують виробництво, є складним комплексним процесом.

Стратегічний курс соціально-економічних перетворень в Україні в напрямку становлення та розвитку регіональних кластерних структур має базуватися на активній державній підтримці цих процесів. Це вимагає вирішення багатьох завдань, основними серед яких є: проведення комплексного моніторингу соціально-економічного розвитку територій із метою визначення пріоритетів у формуванні виробничих та інших спеціалізованих кластерів.

Світовий досвід свідчить, що формування кластерів - затратний процес, в якому приблизно половину фінансування бере на себе держава (за рахунок національного і регіональних бюджетів). Але це той випадок, коли витрачена гривня приносить в бюджет значно більше. Влада, проводячи кластерну промислову політику, набагато краще використовує потенціал окремих регіонів і територій, посилює партнерський діалог з бізнесом, диверсифікує регіональну економіку. Водночас зростає кількість платників податків і бази оподаткування, знижується залежність бюджету від окремих монопольних бізнес-формувань. Кластерний підхід обіцяє користь і бізнесу. Він краще використовує кадровий потенціал та інфраструктуру території, має доступ до досліджень та рекомендацій наукових центрів, а відтак знижуються витрати, йому забезпечується вихід на нові ринки.

Регіони, які сформували кластери, теж отримують переваги. Кластери беруть на себе розв'язання більшості соціальних проблем територій, спрямовані на поліпшення інфраструктури регіону, в якому працюють, забезпечують створення нових робочих місць.