К.е.н. Івашина С.Ю., к.е.н. Івашина О.Ф.

Академія митної служби України

Інститут соціальної відповідальності

в процесі розвитку корпоративного підприємництва

Корпоративне підприємництво – це відносно незалежна від власників корпорації інноваційна діяльність підприємців-менеджерів, яка полягає у творчому використанні елементу невизначеності у процесі господарської діяльності шляхом самостійного прийняття та реалізації рішень і повної одноосібної відповідальності перед власниками корпорації за свої дії. Ця діяльність спрямована на задоволення власних і спільних потреб суб’єктів корпоративних відносин, суспільних потреб тощо.

Цей аспект корпоративних відносин розробляється в неоінституціональній теорії агентських відносин, представленої у працях Дж. Стиглиця, О. Вільямсона, Т. Еггерссона, Ф. Фамі та М. Дженсена, й досліджує внутрішньокорпоративні відносини “принципал – агент”. За умов асиметрії інформації дилема принципала (власника корпорації) полягає у виборі між необхідністю контролювати агента (менеджера), який може демонструвати опортунізм, та небажанням принципала здійснювати цей контроль. Інституціональна теорія стає науковим підґрунтям для знаходження власниками компанії механізмів ефективного контролю поведінки найманих менеджерів.

Інституціональний розподіл суб’єктів власності і підприємництва у корпорації створює суперечність, пов’язану з проблемою відповідальності підприємців за результати її діяльності та ефективністю корпорації як організаційно-правової форми підприємництва на основі корпоративної форми власності. Зазначена суперечність виникає насправді внаслідок розподілу права власності на окремі правовідносини не на підставі теореми Р. Коуза. Розв’язується ця суперечність переважно через дію інституціонального механізму, який забезпечує специфікацію прав власності на основі усталеної та формально закріпленої ієрархії, підпорядкованості і повноважності органів управління корпорацією, неформальних правил поведінки суб’єктів корпоративного підприємництва тощо.

Забезпечення інституціональних умов ефективного та стійкого розвитку корпоративного підприємництва передбачає існування різних моделей поведінки, різних цілей та змісту діяльності його суб’єктів. Господарська практика свідчить про те, що навіть у схожих видах підприємницької діяльності можуть існувати підприємства з різними моделями корпоративної поведінки, з різними вимогами до інституціонального середовища, однак слід відмітити їх залежність від найбільш важливого специфічного ресурсу корпорації – людського капіталу.

Важливим інституціональним аспектом розвитку корпоративних відносин є соціальна відповідальність корпорацій. Досвід зарубіжних країн доводить провідну роль великих національних корпорацій у реалізації моделі соціального ринкового господарства, надання соціального спрямування корпоративному управлінню. Концепція соціальної відповідальності корпорацій розроблялась і вдосконалювалася протягом минулого століття й отримала свою завершену форму тільки в кінці 70-х років. Вона розроблена відомими зарубіжними вченими, серед яких Ф. Котлер, Й. Кунде, Д. Лі, Ф. Тейлор, А. Файоль, Г. Хофстеде та ін. Накопичений на Заході досвід у цій сфері не завжди може бути застосовано в українських умовах. Значно ближче до вітчизняних реалій способи розв’язання схожих проблем російської економіки, які пропонують В. Денисов, І. Бєляєва, М. Кричевський, М. Ескіндаров та ін. В Україні питання соціальної відповідальності бізнесу розглядали В. Антонюк, Р. Краплич, В. Усачова та ін.

В умовах реформування економіки Україна зіткнулася з необхідністю зменшити гостроту соціальних проблем шляхом розвитку соціально відповідального менеджменту готового на розширення соціальної інфраструктури, підвищення добробуту працівників і поліпшення умов їх праці. У проблемі включення корпоративного підприємництва у соціальні відносини є дві сторони, які суперечать одна одній. Це вибір між економічними та соціальними цілями розвитку корпорації.

Корпоративна соціальна відповідальність насамперед передбачає економічну підтримку соціальних програм таким шляхом:

- прямої участі бізнесу в розвитку соціальних об’єктів через капітальні вкладення;

- фінансового спонсорування заходів соціального характеру;

- масштабної або часткової участі в соціальних проектах;

- міжтериторіальної й міжвідомчої інтеграції дій корпорації та об’єднання ресурсів для вирішення конкретних цільових установок.

Головним інституціональним чинником підвищення рівня корпоративної соціальної відповідальності бізнесу є соціальний діалог, ефективна організація та функціонування системи соціального партнерства. Потребують розвитку такі структурні елементи системи соціального партнерства, як галузеві та регіональні ради, в результаті чого багато можливостей, якими вони володіють, мають бути реалізовані.

Треба особливо зазначити, що довіра та співробітництво – це ключові складові поширеного в західній науці поняття соціального капіталу. На думку спеціалістів, нагромадження соціального капіталу має набагато більше значення для майбутнього корпорації порівняно з накопиченням фізичного капіталу, а втрата соціального капіталу може спричинити просто катастрофічні суспільні наслідки. Можливо, жодна інша форма інвестування не може зрівнятися зі значенням фактора довіри та співробітництва при інвестуванні через придбання акцій іноземними інвесторами. Якщо разом із входженням до складу акціонерів українських підприємств порядних іноземних інвесторів прийде новий дух співробітництва, то це вплине на формування більш привабливого інвестиційного іміджу країни, її регіонів та тих підприємств, що її представляють.