Інвестиційна
діяльність і фондові ринки
Панасюк Л.В., Прокопець Л.В.
Буковинська державна фінансова академія, Україна
Особливості
іноземного інвестування в Україні
Ставлення до іноземних інвестицій в Україні, як і багатьох інших країнах з
економіками, що розвиваються, неоднозначне. Багато нарікань заслуговують
транснаціональні компанії, що часто не зважають на національні інтереси країн
та вдало збирають власні. Разом з тим, для забезпечення стабільних темпів
прискореного економічного зростання, обсяг капітальних вкладень в економіку
повинен зрости багаторазово, в тому числі і за рахунок іноземних інвестицій.
Згідно українського законодавства [1], іноземні інвестиції — це цінності, що
вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно
до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального
ефекту. Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої
організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України,
іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10%.
Основними формами прямого іноземного інвестування є [2]:
·
заснування підприємства чи його структурного підрозділу;
·
придбання акцій підприємства;
·
міжкорпораційне (в межах структурних підрозділів ТНК) переведення капіталу.
В 2008 р. в загальному обсязі інвестицій в основний
капітал в Україні кошти іноземних інвесторів складали всього 4,2%, в країнах Центральної
та Східної Європи — 16,1%. На душу населення в Україні приходилось 187,2 дол.
США ПІІ, тоді як в Чехії — 3,1 тис. дол., у Польщі — 1,8 тис. дол. [6].
Згідно зі Стратегією економічного та соціального розвитку
України на 2004–2015 рр. для забезпечення в період до 2015 р. прогнозованого
зростання ВВП в 2,4 рази необхідне зростання капіталовкладень щонайменше в
чотири рази. При цьому обсяг ПІІ повинен зрости до 35–40 млрд. дол. США, частка
ПІІ в структурі інвестицій досягне 8–10%.
Однозначного трактування пріоритетів іноземних інвесторів
при виборі країни та місця інвестування немає, але деякі узагальнення все ж
можна зробити. Для міжнародних корпорацій першочерговими мотивами розширення
іноземного інвестування є [3]:
· порівняно нижчі витрати
(вартість робочої сили, особливості податкової системи, субсидування, якість
інфраструктури, в тому числі фінансового ринку);
· можливості збуту
продукції (характеристики місцевого ринку, зокрема потенціал його зростання,
міжнародна відкритість країни);
· особливості культури,
мови, політичного ризику у країні.
Ці загальні положення були перевірені спеціальним дослідженням, що
здійснювалось Німецькою консультативною групою в Україні. Дослідники обстежили
20 іноземних компаній (з них 13 — міжнаціональні корпорації з світовими
обсягами реалізації до 100 млрд. дол. США), що здійснили інвестиції в економіку
України, на предмет визначення їх інвестиційних пріоритетів та переваг.
Дослідження показало, що можливості збуту були переважаючими, в їх числі —
забезпечення потенційних ринків збуту, вихід на нові ринки, збереження та
розвиток існуючих [7]. У цьому зв’язку важливо зауважити, що суб’єкти
обстеження не включили до числа першочергових ті чинники, що визначаються
національними урядами як вирішальні в плані залучення іноземних інвестицій,
як-от податкові пільги, низька вартість робочої сили тощо. Це ще раз доводить
тезу про чіткість та прозорість умов ведення бізнесу як основну умову активного
внутрішнього та іноземного інвестування в економіку України у період розвитку
соціально ефективної ринкової економіки.
90% прямих іноземних інвестицій в світовій економіці
здійснюється через транснаціональні корпорації (ТНК). Формами вивозу капіталу є
прямі та портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш
суттєвими є прямі інвестиції, що перевищили в середині 90-х років 3 трильйони
доларів США. Причиною зарубіжного інвестування часто стає інтерес до природних
ресурсів країн, що приймають капітал, з метою забезпечити гарантоване
постачання своїх підприємств сировиною. За рахунок зарубіжних інвестицій США,
наприклад, отримують всі імпортовані фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої та
залізної руди; Японія — 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди [5].
В українських регіонах значна увага в організації
інвестиційного процесу приділяється залученню іноземних інвестицій. Серед
численних факторів, що визначають закономірності іноземного інвестування —
соціально-культурне середовище відповідної території, яке є вагомою передумовою
міжнародних економічних зв’язків, у тому числі — реалізації інвестиційних
проектів. Більше того, досвід іноземного інвестування в новітній економічній
історії України, на жаль, має багато негативних прикладів співпраці з
іноземними інвесторами. Загрози, що у суспільній свідомості пов’язані із
зростанням присутності іноземного бізнесу, в першу чергу транснаціонального
капіталу, в Україні цілком логічні і мають місце в інших країнах світу. Тим
самим стає реальністю некерована зміна галузевої структури виробництва, аж до
повного перепрофілювання чи закриття підприємств з переважною участю іноземного
капіталу. Зазначені небезпеки посилюються скороченням зайнятості та посиленням
соціальної напруженості міст та регіонів.
Узагальнення світового досвіду співпраці з
транснаціональним капіталом дозволяє виокремити чинники впливу на
країну-отримувача прямих іноземних інвестицій [4]:
Фактори позитивного впливу:
· позитивний
демонстраційний ефект;
· мультиплікаційний ефект в
економіці міста чи регіону та збільшення створеного національного
продукту;
· програми підвищення
кваліфікації працівників, що приводить до удосконалення якості пропозиції на
ринку праці.
· бюджетні надходження.
Фактори негативного впливу:
· залежність від іноземних
інвесторів;
· погіршення екологічної
ситуації;
· посилення монополістичних
тенденцій на ринках;
· конфлікт інтересів
країни-одержувача та іноземних інвесторів;
· сприяння переміщенню
ресурсів за кордон;
· поглиблення соціальної
диференціації.
Таким чином, небезпека прямих іноземних інвестицій має бути цілком
підконтрольною суб’єктам державної економічної політики на всіх етапах
залучення іноземного капіталу — від питань розподілу власності до
антимонопольної корекції. Заходи тактичного впливу, як протекціонізм
експорто-орієнтованих галузей, не дають необхідного результату в
довгостроковому періоді і роблять вказані ринки ще більш вразливими від
зовнішньоекономічної кон’юнктури.
1.
Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р. //
Відомості Верховної Ради. — 1996. — №19.
2.
Вдович П., Григоренко Ю., Гурняк І., Проскурнін В., Ревчук К. Практичні
аспекти інвестиційної політики на місцевому рівні. — К.: Інститут реформ, 2003.
3.
Зовнішні інвестиції як ресурс для місцевого розвитку: Посібник // В.
Борщевський, І. Гурняк, М. Дацишин, О. Мегеда, О. Мостіпан, Р. Нижник, В.
Ткаченко. — К.: Інститут Реформ, 2005. — 74 с.
4.
Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. Управління
інвестиціями на підприємстві. — К.: Лібра, 2004. — 368 с.
5.
Самофалов В. // Дзеркало тижня. — 2007.
6.
Статистичний щорічник України за 2008 рік. — К.: Консультант, 2008. — 590
с.
7.
Україна на роздоріжжі: Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За
ред. А. Зіденберга і Л. Хоффмана. — К.: Фенікс, 1998. — 477 с.
http://www.ukrstat.gov.ua.