РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК МЕТОД ГОСПОДАРЮВАННЯ В УМОВАХ КРИЗИ

Іпполітова І. Я.

ст. викладач кафедри економіки підприємства та менеджменту

Харківський національний економічний університет

Нестабільність економічного середовища з високим рівнем невизначеності потребує від сучасних підприємств уміння здійснювати необхідні зміни, перебудови, адаптуватися для забезпечення конкурентоспроможності і успішного функціонування в довгостроковій перспективі. Сильний вплив на діяльність підприємств здійснює фінансово-економічна криза, яка спостерігається в усьому світі. Більшість підприємств в умовах кризи повертається до першоджерел – починають працювати за власні кошти та вкладувати, як і потрібно власний прибуток на розвиток та підтримку виробництва. Для виживання в цей досить складний період підприємства мусять економити на витратах, в першу чергу на постійних. Змінні витрати зменшуються пропорційно від зменшення власної продукції.

Одним з головних завдань є виживання підприємств і збереження своїх позицій на ринку за рахунок виявлення прихованих резервів і скорочення власних витрат, тому що залучення зовнішніх інвестиційних коштів дуже ускладнено. Отже виникає необхідність у застосуванні ресурсозбереження на підприємстві.

Процесу ресурсозбереження приділена увага в роботах багатьох авторів, таких як Іванов М.І., Хижняк Л.Т., Липницкий Д.В. Коніщева Н. Й., Балашова Р. І. [1, 2], проте, разом з тим, незважаючи на існуючі дослідження як у теоретичному, так і практичному аспектах, питання, що стосуються обгрунтування вибору ресурсозбереження методом господарювання на підприємстві залишаються недостатньо розробленими, зростає і актуальність данного питання в умовах фінансово-економічної кризи, яка притаманна Україні.

Метою дослідження є теоретичне обгрунтування необхідності вибору вітчизняними підприємствами ресурсозбереження як методу господарювання в умовах кризи.

Стан, що склався в промисловості України потребує її переорієнтації з ресурсовитратних виробництв на ресурсозберігаючі. Тому, в першу чергу необхідно визначися з розумінням сутності процесу ресурсозбереження. Існують різні точки зору щодо визначення цього поняття (табл. 1).

Таблиця 1

Визначення категорії ресурсозбереження

№п/п	Автор, № літературного джерела	Визначення
	Кроллі О.А. [3, с.27]	„Ресурсозбереження – це…комплексний напрямок наукових досліджень, який складається із кола економічних, інженерно–технічних, правових та соціальних дисциплін, які постійно розширюються, з єдиною цільовою установкою”.
	Концепція, розроблена Інститутом економіки промисловості НАН України [4, с.118]	Процес ресурсозбереження передбачає ефективне використання всіх видів виробничих ресурсів та грошових коштів. Крім того, зростання ресурсозбереження означає підвищення ефективності використання виробничого потенціалу на основі раціонального використання речових елементів процесу виробництва, доцільного кооперування робітників, який забезпечує зростання продуктивності праці, а також ефективність витрачання грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні об’єктів господарювання.
	Іванов М.І., Бреславцев А.В., Хижняк Л.Г., Липницький [1, с.130]	„Ресурсозбереження являє собою метод господарювання, який охоплює комплекс технічних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на раціональне використання ресурсів та забезпечення зростаючих потреб у них головним чином за рахунок економії.” Та, крім того, на їх думку, ресурсозбереження повинно забезпечити скорочення витрат матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів, підвищення економічної віддачі з кожної натуральної одиниці сировини, палива, енергії, устаткування, які використовуються; вкладених коштів; збереження природних багатств та найбільш повного використання ресурсного потенціалу окремих регіонів
	Лебедєв В, Павлов В. вважають [5]	Ресурсозбереження є одним із найбільш ефективних напрямків розвитку економіки
	Соколовская Г.А. та Сигарьова Т.С. [6]	Ресурсозбереження це процес раціоналізації використання всіх видів матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів в народному господарстві переважно на базі інтенсифікації виробництва.
	Покарев Г.М. [7]	Розрізняє дві складові ресурсозбереження, до першої із яких відносить науково–технічний прогрес, який призводить до безперервного удосконалення всіх сторін суспільного виробництва на базі розвитку та використання досягнень науки та техніки; а до другої – структурну політику, яка визначає раціональне використання елементів виробничих сил: виробничих фондів, матеріальних, паливно–енергетичних, трудових та фінансових ресурсів.

Більшість авторів визначає процес ресурсозбереження як той, що охоплює комплекс технічних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на раціональне використання ресурсів та забезпечення зростаючих потреб у них головним чином за рахунок економії. Деякі автори [8, 9] визначають лише одну сторону неєфективного ресурсозбереження на підприємствах, а саме низьку ефективність використання ресурсів як наслідок технологічної відсталості підприємства, високого морального та фізичного зносу основних виробничих фондів.

Таким чином, аналізуючи різні погляди на ресурсозбереження, можна відмітити, що ресурсозбереження – це проблема багатоаспектна. Її вирішення забезпечить збільшення випуску продукції при скороченні витрат усіх видів ресурсів, більш ефективне використання виробничих фондів, трудового потенціалу і, як наслідок, зниження собівартості цієї продукції. Крім того, навіть тоді, коли збільшення випуску продукції не передбачається конкретним організаційним заходом, ресурсозбереження призводить до підвищення ефективності роботи підприємства і, в цілому, до підвищення суспільної ефективності.

У країнах з розвиненою ринковою економікою елементи ресурсозбереження розглядаються як складова частина проблеми ефективного управління виробництвом у конкурентному сформованому ринковому середовищі.

Правильно підібрані методи управління ресурсозбереженням забезпечують скорочення часу на обґрунтування, вибір та реалізацію управлінських рішень та, як наслідок, підвищують ефективність ресурсозбереження. Використання ресурсів в економіці являє собою витрати, що здійснюються в процесі виробництва або споживання. Ресурсозбереження, таким чином, повинне забезпечити зниження витрат матеріальних, трудових, фінансових і інших видів ресурсів, підвищення економічної віддачі з кожної натуральної одиниці використаної сировини, палива й енергії, устаткування, вкладених грошей, збереження природних багатств і найбільш повне використання ресурсного потенціалу.

Отже, процес управління ресурсозбеженням на підприємстві передбачає виконання всіх функцій, що властиві і загальному управлінню, проте через специфіку об’єкта управління необхідно виділення функції моніторингу ресурсозбереження в окрему функцію управління. Це дозволяє постійно контролювати в динаміці фактичні показники ефективності управління ресурсозбереженням та ресурсоємністю і, на їх основі, приймати обґрунтовані управлінські рішення з ресурсозбереження, а також визначати резерви ресурсозбереження.

Існуючі резерви ресурсозбереження на підприємствах можна поділити на стратегічні й оперативні. Перші – пов'язані зі зміною структури виробництва, технічним переозброєнням, упровадженням прогресивних ресурсозберігаючих технологій, освоєнням нових видів продукції з кращими технічними й експлуатаційними параметрами, заміною традиційних видів сировини, матеріалів і енергії більш ефективними. Усі ці заходи вимагають значних коштів і тривалого часу.

До другої групи резервів відносяться: зменшення витрат ресурсів у процесі виробництва, розширення використання вторинних ресурсів, оптимізація запасів сировини, удосконалення організації праці, підвищення її продуктивності, скорочення браку. Розвиток ресурсозбереження передбачає використання всіх існуючих видів резервів. Однак в умовах кризи, коли для реалізації великомасштабних програм у підприємств немає необхідних засобів і можливостей, найбільша увага повинна бути зосереджена на оперативних резервах.

Визначальна роль у виявленні та реалізації резервів належить економічному аналізу. При складанні планів ресурсозбереження варто виходити з результатів оцінки позитивних і негативних сторін ресурсоспоживання на підприємстві, з урахуванням ліквідації причин нераціонального використання сировини й енергії, можливостей їх економії, а також досягнутих на даний момент успіхів, передового досвіду в цій сфері.

Аналіз стану ресурсозбереження на підприємстві повинен торкатися як якісних, так і кількісних сторін питання. Якісний аналіз складається з дослідження перспектив економії ресурсів, обумовленої розвитком науково–технічного прогресу, вивчення стану ринків продукції і ресурсів, прогнозів змін попиту та пропозиції та їх впливу на економічні показники роботи підприємства, визначення необхідних умов і факторів розвитку ресурсного потенціалу підприємства. Кількісний аналіз ресурсозбереження, як комплексна задача, є складовою частиною загального аналізу економічного потенціалу підприємства. Крім того, він є таким, що складається з багатьох рівнів, тому що дані, отримані в результаті його проведення на нижчому рівні, передаються як вихідна інформація для аналізу на вищий рівень.

Головною рисою ресурсозберігаючої діяльності підприємства на сьогодні повинна бути орієнтація на проведення комплексу заходів, які швидко реалізуються, охоплюють різні сторони його діяльності та дозволяють досягти максимального ефекту економії. Об'єктивні умови для їх здійснення повинна забезпечити цілісна система управління ресурсозбереженням на підприємстві [10].

Розвитку ресурсозбереження повинна сприяти економічна відповідальність підрозділів підприємства за результати економії: упровадження діючих систем контролю й оплати праці, що мотивують найвищу ефективність використання ресурсів. У сучасних умовах активізація ресурсозбереження можлива тільки за рахунок розвитку економічних методів управління при підвищенні ініціативи керівників середньої та нижчої ланки, рядових працівників. Підвищення економічної самостійності і відповідальності виробничих ланок передбачає також поліпшення методів співробітництва між підрозділами, групами, службами і відділами, розвиток інформаційних, аналітичних і координаційних функцій підприємства в ресурсозберігаючій діяльності.

Таким чином, сьогодні на українських підприємствах назріла необхідність розробки програм, спрямованих на виявлення внутрішніх резервів і підвищення рівня віддачі від використовуваних ресурсів підприємства, завдяки яким стане можливим забезпечити стабільне фінансове становище й подальший розвиток підприємства навіть в умовах кризи.

Отже, автором обгрунтовано необхідність використання українськими підприємствами ресурсозбереження як методу господарювання. Практичне значення полягає у використанні результатів дослідження для розробки ефективної стратегії ресурсозбереження на підприємстві. У подальших дослідженнях автор планує зосередити увагу на розробленні механізму ресурсозбереження та заходів з його активізації.

Література:

1. Иванов Н.И., Хижняк Л.Т., Липницкий Д.В. Методические подходы к решению проблемы ресурсосбережения. – Донецк: Институт экономики промышленности НАН Украины, 1997. – 28с.

2. Конищева Н. И., Балашова Р. И. Управление ресурсосбережением на предприятиях новых форм хозяйствования//Современные проблемы управления экономикой: Сб. научн. трудов. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1994. – С. 133–144.

3. Кролли О.Л. Материально–техническое обеспечение: ресурсосберегающая деятельность. – М.: Экономика, 1988.–205с.

4. Конищева Н.И., Кушнирович Н.А. Методические рекомендации по анализу ресурсосбережения на промышленных предприятиях(объединениях). – Донецк: ИЭП НАН УССР, 1991. – 52с.

5. Лебедев В., Павлов В. Ресурсосбережение. (нерешенные вопросы)// Экономист. – 1991. –№1.–С.53–61.

6. Соколовская Г.А., Сигарева Т.С. – Ресурсосбережение на предприятиях. – М.: Экономика, 1990. –154с.

7. Покарев Г.М. Ресурсосбережение: проблемы и решения.– М.: Экономика, 1990.–141с.

8. Липницкий Д.В. Методы выявления и использования резервов ресурсосбережения на промышленном предприятии. – Донецк: ИЭПНАНУ, 1997. – 19с.

9. Экономика ресурсосбережения [Невелев А.М., Сиренко В.А., Габ В.И. и др.] – Киев: Наукова думка, 1989. – 247с.

10. Ипполитова И.Я. Управление ресурсосбережением на предприятиях нефтегазового комплекса // Управління розвитком, №1, 2005. – С.114–117.