Абрашка О.

Проблеми та перспективи розвитку трансферту технологій в Україні

Звичайно як і будь-який процес трансферт иехнологій має свої труднощі. Основні труднощі в торговельних операціях з технологіями такі:

1. Ринок технологій значною мірою не вивчений;

2. Велика питома вага технологічних знань тільки мається на увазі, а продавець не може повідомити подробиць;

3. Продавець не бажає надавати більш докладні відомості оскільки інформація – це істотна питома вага технології;

4. Покупець не може отримати достатньо відомостей про технологію і про необхідні умови для її використання.

Низький успіх в реалізації проектів по трансферу технологій в Україні головним чином зумовлено двома групами чинників: по-перше, безпосередньо пов’язаних з недостатнім розвитком інноваційних процесів, що гальмує участь країни у міжнародному обміні технологій, та по-друге, зумовлених недоліками вітчизняного законодавства щодо визначення та захисту права інтелектуальної власності учасників інноваційного процесу.

До першої групи чинників можна віднести:

1. Скорочення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції України та зниження інноваційної активності підприємств. Науково-технічний потенціал України практично виключений з економічної діяльності. Частка інноваційної продукції у 2007 р. склала лише 6,7 % від загального обсягу промислової продукції.

2. Загрозливою є товарна структура українського експорту: його обсяги формуються переважно за рахунок сировинних галузей. На відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 % приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, загальні оцінки якого складають 2,5-3 трлн дол., становить приблизно 0,05-0,1 %.

3. В Україні відсутня сучасна законодавча база та єдиний керівний орган з питань трансферу технологій. Так, в кожній високорозвиненій країні є державний чи політичний орган, що регулює ринок технологій в інтересах держави. В США це Національна агенція в сфері трансферу технологій, що здійснює контроль та вдосконалення законодавства. В Україні вкрай несприятливою для проведення послідовної науково-технічної та інноваційної політики стала постійна реорганізація органів державного управління науковою діяльністю. Після ліквідації Держкомітету України з питань науки та інтелектуальної власності та передачі його функцій МОН фактичний вплив останнього на науково-технічну сферу значно знизився. Дії МОН, Мінпромполітики та НАН України в цій сфері не скоординовані. Це зумовлює відсутність в Україні національної системи трансферту технологій. Існування такої системи в розвинутих країнах підтвердило свою ефективність.

4. Розвиток трансферу технологій гальмується відсутністю попиту на відповідні науково-технічні розробки з боку держави та приватного сектору.

5. Венчурне фінансування в Україні, як надзвичайно важлива для підтримки інноваційного розвитку діяльність, не отримало належного розвитку. За практичної відсутності венчурного капіталу вітчизняного походження зарубіжні венчурні фонди переважно не зацікавлені у розвитку конкурентоспроможних технологій і кошти спрямовують переважно до підприємств енергетичної, машинобудівної, будівельної та переробної промисловості.

До другої групи чинників можна віднести наступні:

1. Недосконалість захисту права інтелектуальної власності через вади законодавчої бази. Незважаючи на помітний прогрес останніх років у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи трансферу нових технологій та науково-технічних досягнень.

2. Не забезпечено загальний та вільний доступ до міжнародної патентної класифікації об’єктів інтелектуальної власності, яка містить не тільки їх опис, але і характеристику та переваги.

3. Не врегульовано питання вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності та їх відображення у бухгалтерському обліку.

Щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного і інтелектуального потенціалу України шляхом трансферу технологій у виробництво конкурентоспроможної та якісної продукції необхідно:

1. прийняти державну програму;

2. створити на загальнодержавному рівні коордінаційного комітету по питанням технологічного розвитку;

3. створити робочих груп експертів по важливішим напрямкам економічного та научного розвитку держави;

4. створити сценарієв розвитку стратегічно важливих підпрємств, пріорітетних галузей промисловості та індустріального сектору держави вцілому;

5. Створити інфраструктуру трансферу технологій, у тому числі підрозділи з питань трансферу технологій та продовжити створення центрів трансферу технологій на національному та регіональному рівнях.

6. З метою створення стратегічних аль янсів з найбільшими зарубіжними операторами ринку технологій необхідною є інтеграція українських учасників ринку технологій у відповідні європейські структури, що дозволить отримати доступ до баз даних, бірж, фондів венчурного капіталу та до інших інформаційних та фінансових ресурсів та надасть значні переваги при оформленні ліцензійних контрактів та міжнародних патентів.

7. На державному рівні забезпечити умови для активної розробки новітніх технологій в Україні та умови для їх представлення як об’єктів міжнародного технологічного трансферу через виконання таких заходів: активізації розвитку інфраструктури інноваційного процесу; залучення приватних українських і закордонних інвестицій в інноваційну сферу; створенню умов для збільшення кількості учасників трансферу технологій.

8. З метою формування попиту на новітні технології необхідно розвивати в Україні сучасну національну індустрію венчурного капіталу шляхом найшвидшого формування державної програми і розробки концепції розвитку сектора венчурного капіталу, забезпечення законодавчого регулювання венчурного виробництва. Актуальним є пошук закордонних венчурних фондів та бізнес-янголів для виготовлення кінцевого продукту з використанням розробленої технології.

9. Створити спеціальні судові органи з вирішення питань безпосереднього захисту інтелектуальної власності, працівники яких будуть підготовленими та обізнаними фахівцями у сфері вітчизняного та міжнародного права інтелектуальної власності, а не фахівцями широкого профілю.

Для виходу на якісно інший рівень розвитку національного трансферу технологій необхідно формувати сприятливі умови для інноваційної діяльності бізнесу, заохочувати світових лідерів у галузі високих технологій до приходу в Україну, створювати інструменти трансферту технологій, забезпечити наявність професійного менеджменту. Результатом розробки новітніх технологій має стати завоювання конкурентних позицій у перспективних секторах ринку, підвищення ефективності участі України у світових ринках технологій.