Канєєва
І.І., Лещенко А.О.
Донецький
національний університет економіки і торгівлі
імені
Михайла Туган-Барановського
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ
РОЗВИТКУ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ
Становлення
ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів
обумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони
виникли ще до того, як з'явились перші законодавчі акти, що регламентували їх
діяльність. Відставання нормативної бази від реального процесу ліквідовано тільки
на початку 1994р., коли Президент України підписав указ «Про інвестиційні фонди
і інвестиційні компанії». Згодом у 2001р., прийнято Закон України «Про
інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» [3].
Новий закон про інститути спільного інвестування торкається і вже існуючих
інвестиційних компаній та фондів. В Україні їх у 2007р. було зареєстровано
більш 900. Але всі вони виявились малопотужними. їх активи склали на 2007р.
тільки 0,21% від ВВП, тоді як в інших країнах з перехідною економікою цей
рівень сягає 5-12% від ВВП. Як свідчить досвід високо розвинутих країн Заходу,
подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається через посилення тієї
ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Така перспектива
означає загальний напрям розвитку вітчизняних інвестиційних фондів. Цей процес
стає все помітнішим і в 2007 р. в Україні таких фондів було зареєстровано 107. З них 8 – відкритих,
19
– інтервальних, 53
закритих, а 27
знаходилися в процесі реєстрування [4].
В 1993 р. в Україні
було прийнято Декрет «Про довірчі товариства». Відповідно до нього предметом
діяльності довірчого товариства є представницька діяльність з грошовими
коштами, цінними паперами та іншими документами. Але оскільки за часів Радянського
Союзу насаджувався певний стереотип поведінки індивіда, який обмежував
накопичення майна, не говорячи вже про цінні папери, населення не мало великої
кількості цінностей.
В цих
умовах були поширені операції щодо залучення в управління грошових коштів
населення. Така «спеціалізація» довірчих товариств у поєднанні з недосконалістю
правової бази і новизною цих операцій для населення створила умови для
широкомасштабних зловживань довірою наших громадян.
Перспектива
розвитку трастових компаній у нашій країні, безсумнівно, є. Потреба в трастових
компаніях пов'язана також із вступом України до СОТ, адже це помітно посилює
конкуренцію, а наші підприємства дуже часто ще не готові до цих нових викликів
часу.
Щодо
пенсійних фондів, то вони відіграють величезну роль у забезпеченні процесу
інвестування, що забезпечується великою часткою їх активів у ВВП. Але якщо
взяти Україну, то перш за все слід констатувати, що наявна солідарна система
пенсійного забезпечення, яка дісталась нам у спадщину від СРСР, практично
повністю вичерпала свої можливості. Це підтверджується тим, що середньомісячний
розмір пенсій невеликий. У 2002 р. він становив усього 122,5 грн., в 2007 р.
середня пенсія склала 590,7 грн., а в 2008р. – 820,5 грн., але її співвідношення до
середньої заробітної плати майже не змінилось [2].
З огляду
на принципові основи розбудови нової пенсійної системи, як їх бачать вітчизняні
науковці і практики, наша пенсійна система повинна мати в майбутньому три
складових. По-перше – це солідарна система, яка функціонально повинна давати
людині, котра вийшла на пенсію, той мінімум, який би запобігав її жебракуванню
і суцільній бідності. Відрахування до цієї ланки пенсійної системи обов'язкові,
але вони будуть значно меншими від існуючих, що полегшить навантаження на
гаманець роботодавця і поліпшить його інвестиційні та інші можливості.
По-друге
– це обов'язкова накопичувальна система. Кошти для її формування
акумулюватимуться за рахунок обов'язкових внесків робітника зі своєї заробітної
плати. Ці кошти зосереджуватимуться на персональному рахунку майбутнього
пенсіонера і дадуть йому змогу суттєво підвищити розмір своєї пенсії, яку він
отримуватиме з фонду солідарної системи.
По-третє
– це система добровільного накопичення, фонди якої формуватимуться за рахунок
добровільних внесків громадян. З настанням непрацездатності людина отримуватиме
з цього фонду додаткові кошти, що складатимуться як з накопиченої вже нею суми,
так і з тих прибутків, які отримані пенсійною установою за рахунок використання
нагромаджених цією установою ресурсів [1].
На основі
декількох небанківських фінансово-кредитних установ можна зробити висновок, що
цей сектор фінансових посередників грошового ринку тільки почав розвиватись і
на шляху свого становлення має суттєві перешкоди, бо значна частина структурних
елементів даної системи (кредитні спілки, інвестиційні та трастові компанії)
взагалі були відсутні в нашій державі в період її існування в складі СРСР. Тому
сьогодні держава повинна докласти всіх зусиль, щоб створити й використовувати
для вирішення своїх економічних і соціальних завдань потужну систему
небанківських фінансово-кредитних установ.
Література:
1. Щетинін
А.І. Гроші та кредит: Підручник: Видання 3-тє, перероблене та доповнене. – К.:
Центр учбової літератури, 2008. - 432 с.
2.Економічна
енциклопедія: У 3
т. / Відп.
ред. С. В.
Мочерний та ін. – К.: Академія, 2002. -Т.3.-952 с.
3. Указ
Президента України «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії» від 11 травня 1994р.