Власова І.О., Карпенко О.Г.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла  Туган-Барановського

Проблемні питання обліку амортизації й ремонтів основних засобів

Метою будь-якого підприємства в ринкових умовах господарювання є одержання прибутку. Досягнення мети може бути здійснене за рахунок більш раціонального використання всіх наявних у розпорядженні підприємства засобів. Тому перехід української економіки на ринкові відносини зумовлює подальший розвиток теорії бухгалтерського обліку в частині відбиття фактичних витрат підприємства, у тому числі й у частині витрат на ремонт основних засобів.

Актуальність даної статті значно зростає при подальшому розгляді амортизації як джерела проведення ремонтних робіт з підтримки основних засобів у робочому стані, а також при відбитті зазначених витрат в обліку. Тому розглянуті в даній статті питання є актуальними і своєчасними.

Амортизаційні відрахування є одним з елементів собівартості і одночасно джерелом фінансування та об’єктом державної політики, що відображено в наступних нормативно-правових актах: [1,2,3].

Розглядаючи питання амортизації і її зв’язок з капітальними вкладеннями, М. Чумаченко [4], стверджує, що амортизаційні відрахування мають подвійну функцію, тобто, з одного боку, вони є розрахунковими витратами в собівартості продукції, а з іншого – їхня сума у виторзі від реалізації продукції (робіт, послуг) є джерелом фінансування інвестицій підприємства. При цьому відрахування є не фактичними, а розрахунковими витратами, які повертаються підприємству у вигляді коштів від реалізації продукції (робіт, послуг).

Звідси випливає, що амортизаційні відрахування є джерелом фінансування, які підкріплені наявністю коштів, і можуть бути використані на капітальні інвестиції.

Розгляд амортизації як джерела капітальних інвестицій, на жаль, має більш теоретичний характер, ніж проблема фактичного стану відбиття господарських операцій при обліку амортизації [5]. В умовах системи обліку, а саме нарахування витрат на амортизацію, єдиним засобом контролю за використанням коштів на відновлення необоротних активів є їхнє акумулювання на окремому рахунку в розмірі нарахованої амортизації. Однак не слід забувати, що процес резервування даного джерела одночасно являє собою відволікання коштів з господарського обороту підприємств. Фінансове становище багатьох підприємств не дозволяє сьогодні акумулювати це джерело на зазначені цілі, а залучення будь-яких зовнішніх джерел обумовить не тільки втрату високоліквідних активів по сплаті відсотків за користування позиковими коштами, але часто може призвести до втрати незалежності підприємства.

Якщо взяти до уваги, що середньорічні витрати на ремонт основних засобів становлять 15-18 % від їхньої первісної вартості, а сума нарахованої амортизації значно нижча зазначеної величини [6], можна зробити висновок, що через старіння основних фондів згадані витрати, як правило, із часом істотно зростають. Отже, забезпечити повну амортизацію витрат під час експлуатації об’єктів неможливо.

Практика використання основних засобів показує, що спочатку, протягом усього амортизаційного періоду, має місце поступове збільшення балансової вартості (недоамортизованих сум). Потім, досягши максимуму амортизації, після закінчення терміну граничної експлуатації згадана сума, у найкращому разі, залишається стабільною, скільки б об’єкт не експлуатувався надалі. Слід зазначити, що експлуатація основних засобів після закінчення амортизаційного періоду, викликає значне зростання прямих витрат на ремонти, а це неминуче викликає зростання балансової вартості основних засобів і її недоамортизованої частини [6].

Відбиття витрат на ремонт у бухгалтерському обліку визначається впливом на майбутні економічні вигоди, які очікуються від використання об’єкта. Витрати на ремонти й інше поліпшення основних засобів – капіталізуються, тобто включаються в первісну вартість основних засобів [2, 7]. Отже, залишкова вартість зростає, але розмір раніше нарахованої амортизації при цьому залишається на попередньому рівні.

Витрати ж, які здійснюються на відновлення або підтримку основних засобів у робочому стані, списуються на витрати того звітного періоду, у якому вони здійснені. Крім того, в обліку списання витрат відбивається також по місцях експлуатації основних засобів [7]. Питання вторинного включення в собівартість витрат, пов’язаних з експлуатацією основних засобів у частині проведених ремонтів, потребують подальшого теоретичного розвитку, оскільки при нарахуванні амортизації основних засобів відбувається формування собівартості й включення її у витрати періоду. При списанні витрат на ремонт, що не поліпшує технічні характеристики основних засобів підприємства, виходячи зі стандартів обліку, зазначені витрати включають до складу витрат звітного періоду. Витрати на такий ремонт не відбиваються в бухгалтерській інформації, що характеризує фактичний моральний і фізичний стан об’єкта, не змінюють розмір первісної вартості й суму джерела (амортизації).

Однак необхідно відзначити, що на практиці зазначені витрати все ж збільшують термін корисного використання основних засобів, їх надійність, стан техніки безпеки й інші характеристики, тому ми вважаємо, що показники фізичного й морального зношування мають бути зменшені.

З метою усунення подвійного збільшення собівартості пропонуємо будь-які витрати по ремонту основних засобів акумулювати на рахунку №15 "Капітальні інвестиції" і відбивати в обліку: Д-т 15 "Капітальні інвестиції"; К-т рахунків витрат, пов’язаних з ремонтами, відповідно [8].

Надалі рахунок 15 "Капітальні інвестиції" закривати рахунком 10 "Основні засоби" щодо витрат, що змінюють майбутні економічні вигоди від використання основних засобів, а витрати на ремонт, що не змінюють майбутніх економічних вигод, списувати на зменшення зносу.

У ринкових умовах господарювання метою будь-якого підприємства є одержання стабільного розміру прибутку, для досягнення зазначеної мети необхідно більш раціонально й економічно грамотно використовувати всі наявні кошти й джерела підприємства, у тому числі й суму накопиченої амортизації.

Удосконалення обліку витрат на ремонти й інше поліпшення основних засобів дозволить виключити подвійне включення витрат по ремонту у витрати виробництва. Це відбувається тому, що в цей час на будь-який вид ремонту використовуються оборотні кошти підприємства, а віднесення витрат відбувається або через наступне нарахування амортизації в майбутніх періодах, або через віднесення витрат по ремонту на поточні витрати, що неминуче призводить до подвійного обліку витрат.

Література:

1. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996- XІ.

2. П(С)БО 7 «Основні засоби», затверджене наказом МФУ від 27.04.2000 р. № 92.

3. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом МФУ від 30.09.03 р. № 561.

4. Чумаченко Н. Амортизационные отчисления - существенный источник финансирования инвестиций предприятий // Бухгалтерский учет и аудит. – 2004. – № 8. – С. 6-8.

5. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом МФУ від 08.10.1999 р. № 237.

6. Кривоберець Б.І., Мірошниченко А.Б., Слєпньова Л.Д. Податок на прибуток і витрати на ремонт основних фондів. // Зб.наук.пр. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 141-145.

7. П(С)БО 16 «Витрати», затверджене наказом МФУ від 31.12.99 р. № 318.

8. Инструкция о применении Плана счетов бухгалтерского учета активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, утвержденная приказом МФУ от 30.11.99 г.