Борзенко Н.А.

Донецький Національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

  Боргова безпека України.

Перш за все зазначимо, що до сьогодні в Україні не існує загальновизнаної мето­дики розрахун­ку боргового тягаря, яка б враховувала стан, а тим паче динаміку економічного розвит­ку в країні. Хоча, в принципі, уже зроблено перші кроки у цьому плані. Зокрема, у грудні 2002 року у пер­шому читанні прийнято законопроект “Про державний борг України”, клю­чо­вою особ­ли­­вістю якого є спроба визначити процедуру управління зовніш­нім бор­гом на основі переліку таких основних показників: відношення держав­но­го бор­гу до ВВП, відно­шен­ня валового зовнішнього боргу до обсягу експорту то­ва­рів і послуг, відно­шен­ня загальної суми річних боргових платежів до доходів від експорту товарів і послуг, а також відношення загальної суми річних бор­го­вих платежів до ВВП. Це, звичайно, не повний перелік індикаторів борго­вої без­пе­ки (вони можуть дати лише часткове уявлення про рівень обтяжливості борго­ви­ми зобов’­язан­нями, які покладенні як на бюджетну, так і платіжну систе­ми дер­жави), але це вже спроба переходу від не контро­льо­ва­ного нарощування дер­жав­них боргів до циві­лізованого управ­ління і контролю за динамікою зов­ніш­нього державного боргу.

У 2001 році набрав чинності Бюджетний кодекс, у якому статтею 18 “Граничний обсяг боргу” регламентовано, що величина основної суми державного боргу не повинна пере­ви­щу­вати 60 відсотків фактичного річного обсягу ВВП України [1].

Отож, упродовж останніх років ситуація із зовнішньою заборгованістю складається вкрай неоптимістично. Міністерству фінансів вже четвертий рік поспіль не вдається скорочувати обсяги державного боргу. Відношення державного боргу до ВВП зросло в 2006 році до 33,6%, в 2007 році до 39,3%.  А з іншого боку, в економіці України уже окреслилось декілька негативних тен­ден­цій, безпосередньо пов’язаних з управлінням державним бор­гом. По-перше, щорічне зниження розміру офіційно офор­мле­ного боргу супроводжується уже доволі відомим в Україні явищем – ростом прихованих боргів, наприклад, невід­шко­до­ва­но­го ПДВ (у першому півріччі 2008 року – 8 млрд. грн.). В основному це заборгованість перед експортерами. Конвертація такого боргу перед експортерами у цінні папери уряду призвела до того, що він з прихованої форми трансфор­му­єть­ся у борг Міністерства фінансів. По-друге, ситуація усклад­ню­ється суттєвим перевищенням зовнішнього боргу над внут­ріш­нім. Зокрема, у 2007 році майже 75% загальних виплат за державним боргом (8,4 млрд. грн.) – платежі за зовнішнім бор­гом. Це явно свідчить про значне викачування коштів (що особливо небезпечно – валютних!) із вітчизняної економіки [4]. По-третє, період реструктуризацій вже позаду; кредитори навряд чи погодяться на чергову реструктуризацію у випадку загострення пікових платежів, а тому вихід один – доведеться вчасно і за будь-яку ціну платити. Саме цим пояснюються доволі не прог­но­зовані дії уряду на передодні виплат зовнішнім кредиторам. Зокрема, в період “акумуляції” коштів для виплат у березні 2007 року фінансовий сектор був дестабілізований через брак ресур­сів і зниження ліквідності банківської системи. Причинами та­кого зниження, на думку експертів, стало різке зростання грошо­вих залишків на рахунках Держказначейства (загальний обсяг залишків зріс до 4,5 млрд. грн.), заморожених у Націо­наль­ному банку. Ці кошти утримувались до виплат на рахунках казначейства в НБУ і не працювали на економіку України [3]. Враховуючи, що 2007 рік не останній рік значних платежів за державним боргом, мабуть досить непевно говорити про стабільність фі­нан­сової системи за такої схеми управління державним боргом. По-четверте, щоб підтримати рівень витрат бюджету на мінімально необхідному для забезпечення функціонування економіки та соціальної сфери країни рівні, бюджетом щороку передбачається чимале зовнішнє фінансування. Зокрема, наприклад, згідно Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік”, зовнішнє фінансування загального фонду держбюджету складає 10,5 млрд. грн., що за фак­тич­ним курсом 5,33 грн./дол., становить приблизно 2 млрд. дол. США. Тут доцільно враховувати ще й те, що за поточними борговими зобов’язаннями, які нагромадила Україна, упродовж 2009-2010 рр. держава мусить ви­пла­тити близько 18 млрд. дол. США. І це не враховуючи нових запозичень, які “матимуть місце” в ці роки, і які також треба буде обслу­го­ву­ва­ти [2].

Недостатні можли­вості бюджету, при доволі вражаючих платежах щодо обслуговування зовнішньої заборгованості, за­ко­­но­мір­но провокують загострення проблеми надзвичайної ваги – загрози дефолту. Тим паче, що можливості зменшення боргового навантаження на вітчизняну економіку шляхом реструктуризації уже вичерпані, а існуючі на сьогодні проблеми з виплатою та обслуговуванням зовнішньої заборгованості Міністерство фінансів долає самостійно. Від­сут­ність проду­ма­ної, узгодженої різними гілками влади стратегії управління зов­ніш­нім дер­жав­ним боргом України і недалеко­гляд­ність політики у сфері зовнішніх запозичень поставили склад­ні завдання перед фінансовою системою держави щодо обслуговування держав­но­го боргу, поси­лив­ши загрозу не тільки зовнішнього дефолту, але й втрати Україною мож­ли­вості проводити політику, яка б відповідала національним інтересам.

Литература:

1.     http://www.nbu.gov.ua/infan/C5/C_05_15.html

2.     http://www.bank.gov.ua/Balance/Debt/index.htm

3.     http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/ua/publication/content/22897.htm

4.     http://www.minfin.gov.ua/control/uk/archive/docview?typeId=33402