Авраменко У.О., науковий керівник: Руденок О.Ю.

Донецький національний університет економіки та торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Роль кластерів у формуванні економіки регіону

Сьогодні у стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки України та ефек­тивності економічної політики актуальним є формування та розповсюдження кластерних принципів організації.

Отже, метою дослідження є висвітлення особливостей формування кластерів з урахуванням шляхів інноваційного розвитку регіону.

Відмітимо, що кластер – це територіальне об'єднання взаємозалежних підприємств і установ у межах відповідного регіону, сформоване навколо певного сектору промисловості. Це мережа спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, з'єднаних між собою технологічним ланцюжком, а також їх взаємодія з наукою, освітою, фінансуванням, стратегією уряду [1].

Ефективність діяльності кластера визнача­ється через результат досягнення учасниками власних цілей й рівень його інновативності. При цьому додатко­ва ефективність діяльності кластерів як на рівні окре­мих його компонентів (суб'єктів господарювання), так і на рівні економіки регіону обумовлена синергетикою їх взаємодії.

Особливістю інноваційних кластерів є полегшення доступу до капіталу, оскільки концентрація підприємств, органі­зацій, фірм, які беруть участь, формує сприятливий клімат для виникнення сукупних внутрішніх кредитних ресурсів, а також залучає венчурний капітал, прямі іно­земні інвестиції й нові технології.

Вважаємо, що важливою відмінною рисою кластера є його інно­ваційна орієнтованість, тому успішні кластери форму­ють там, де здійснюється або очікується прорив у сфері техніки і технології виробництва з подальшим виходом на нові ринки збуту.

У ряді країн в останні десятиріччя набули великого значення ефективні "кластерні стратегії", які будуються на центрах ділової активності, що вже дове­ли свою силу і конкурентоспроможність на світовому ринку. Уряди концентрують зусилля на підтримці існу­ючих кластерів і створенні нових мереж підприємств, що раніше не контактували між собою. Держава при цьому не тільки сприяє формуванню кластерів, а безпосеред­ньо стає учасником таких мереж.

Для України кластерні об'єднання — організацій­но-економічна інновація. Вже функціонують більше 20 кластерів, але всі вони створені без підтрим­ки держави.

Як і в більшості європейських аналогів, координато­ром першого українського кластера була не місцева влада, а недержавна організація - Управляючий комітет — асоціація "Поділля Перший" (РРПСО), метою якої був розвиток підприємницької активності посередництвом консолідації державних органів влади, муніципальних утворень (міст Кам'янець-Подільського, Староконстантинова, Грицива та ін.), наукових організацій (Хмельниць­кого технологічного університету), різних агентств та асо­ціацій, підприємницьких кіл та банківських структур (Укрсоцбанк, Хмельницька торгово-промислова палата) [2].

Процеси кластеризації у вітчиз­няній економіці відрізняються некоординованістю дій, низькою ефективністю вже створених мережевих струк­тур, відсутністю стимулюючого середовища. Основними причинами слабкого розповсюдження таких процесів в Україні є:

— тривала економічна і політична криза, пов'язана із трансформацією економіки країни, глобальна фінан­сова криза;

— неефективне державне регулювання інновацій­ною сферою через механізми податкової, фінансової, митної, амортизаційної політики;

— несинхронність у прийняті та введені у дію за­конів, кодексів, підзаконних актів у правовому про­сторі інноваційної сфери країни, протиріччя в них, часті зміни і просто скасування нормативно-правових актів, відсутність законодавчої підтримки процесів кластери­зації;

— різке скорочення державних замовлень і попиту на інноваційну продукцію, продукти, послуги, особливо у високотехнологічних видах діяльності;

— низький промисловий попит на продукцію з ви­сокою доданою вартістю:

— слабка інноваційна активність промислових підприємств, особливо малих, тобто пасивність підпри­ємців до змін в умовах високих ризиків й невизначеностей у вітчизняній економіці;

— найбільш активні види економічної діяльності на­ціонального господарства: транспорт, телекомунікації, хімічна і харчова промисловість потреби у технічному переозброєнні, модернізації виробництва реалізовують переважно за рахунок імпорту машин, технологічного обладнання, устаткування, пристроїв тощо;

— структура власності, яка склалася у господарсь­кому комплексі України, впливала і дотепер впливати­ме на можливості самофінансування учасниками своєї інноваційної діяльності та їх доступу до кредитних та інших фінансових ресурсів.

На нашу думку, в цілому формування і розвиток кластерів при­водить до інтегральних переваг: підвищення кон­курентоспроможності економіки, активізації інноваційних процесів і реальних механізмів узгодження інтересів влади, бізнесу, науки та освіти при роз­робці стратегії розвитку як на рівні окремого суб'єк­та господарювання, учасника кластера, так і на рівні регіону і країни.

Література:

1. Посібник з кластерного розвитку. - К. – 2006. - 37 с.

2. Соколенко С.И. Производственные системы глобализации: сети, альянсы, партнерства, кластеры. - К.: Колос, 2002, 546 с.