Ткаченко В.В.

Професор кафедри управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

ВСЕУКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ НАУК У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ 30-х РР. ХХ СТ.

Всеукраїнська академія сільськогосподарських наук (ВУАСГН) була створена постановою РНК УСРР у 1931 р. До цього часу в Україні існувала велика кількість наукових закладів аграрного профілю, які переважно підпорядковувалися Наркомату земельних справ, що здійснював лише адміністративне керівництво, внаслідок чого з особливою гостротою й постало питання про централізацію сільськогогосподарської науки [6, 44-45]. Президентом було призначено академіка О.Н. Соколовського, який обіймав цю посаду протягом всього періоду існування Академії [6, 49]. Перед Академією висувалися наступні завдання: ‘‘а) досліджувати й вивчати сільське господарство та сільськогосподарське виробництво країни в їх природно-економічних умовах; б) розробляти методику досліджень та дбати про всебічний розвиток в Україні наукової методології сільськогосподарських наук й сільськогосподарської науки в цілому та в поодиноких її ділянках; в) вивчати стан сільського господарства, наукові досягнення УСРР та всесвітні; г) координувати і синтезувати сільськогосподарську науково-дослідну роботу сільськогосподарських вищих шкіл УСРР, а також інших сільськогосподарських шкіл й установ Наркомосвіти та контактувати в роботі з сільськогосподарськими науковими установами інших відомств; д) готувати висококваліфікованих агрономів та організаторів сільськогосподарського виробництва; є) розробляти методологію агрокультурної роботи та провадити агропропаганду серед масового селянського господарства.’’ Наприкінці 1931 р. ВУАСГН об’єднувала 31 науково-дослідний інститут, 10 дослідних станцій, 3 державні заповідники та 205 опорних пунктів. Також у її підпорядкуванні знаходилися Центральні сільськогосподарські бібліотеки у Харкові, Києві та Одесі [6, 49-50].

Період існування сільськогосподарської академії виявився коротким. Вже у 1932 р. академію було брутально позбавлено власних приміщень, що перейшли до Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів(ВУАМЛІН). Склалася ситуація, яку президент ВУАСГН академік О.Н. Соколовський у своєму листі до генерального секретаря ЦК КП(б)У С.В. Косіора охарактеризував як „погром сільськогосподарських установ”. Він наголошував, що ‘‘перед обличчям відповідальних завдань соцбудівництва напередодні весняної посівкампанії низка сільськогосподарських наукових установ перебуває у стані розгрому, який робить їх непідготованими до літніх робіт цього року та до виконання відповідальних завдань, що за постановою уряду вони мусять виконувати зараз. Більше 500 наукових працівників та аспірантів не надали наукової продукції. В розуміння працівників ВУАСГН ніяк не вкладається той розрив між настановами партії й уряду та вчинками ВУАМЛІН, що вживають зазначені заходи за підтримки органів міліції та прокуратури, які відмовляються втручатися в цю справу, не дивлячись на заяви дирекції”[1, 44-51].

У постанові фракції ВУАСГН від 11 січня 1932 р. констатувалося, що ‘‘основні науково-дослідні Інститути Всеукраїнської Академії сільгоспнаук, що розміщуються в Харкові, впродовж тривалого часу зовсім не працюють. Наукові працівники не в змозі вести науково-дослідні роботи через відсутність приміщення і знаходяться або у себе вдома, або в довготерміновій відпустці. Цінне устаткування науково-дослідних установ було в процесі захоплень частково знищене, а частково призведене до непридатного стану. Чимала частина цього устаткування була буквально звалена в складських приміщеннях. Інститут рослинництва був викинутий з приміщення, яке він займав. Вночі було виламано двері, цінне устаткування було викинуто на двір чи до коридорів, причому частина обладнання була знищена чи зламана і приведена до непридатного стану. Частина цінних препаратів, створених працівниками інституту, була знищена. Інститут захисту рослин впродовж року за розпорядженням різних організацій виселявся й переселявся 11 разів, доки не був виселений остаточно. Цінний гербарій, залишений в останньому приміщенні інституту, збирався ботаніками впродовж десятків років і був єдиним у Союзі зібранням української флори. Між тим, президент ВУАМЛІН О.Г. Шліхтер зробив рішуче попередження, що якщо гербарій не буде до 10 січня (1932 р.) вивезений, його буде просто викинуто на вулицю. Інститут тваринництва, зазнавши таких самих гонінь, опинився в одній кімнаті, яку йому також було запропоновано звільнити. Президію ВУАСГН виселено з приміщення, яке воно займало, до 4-х кімнат Ветеринарного вишу.’’ [1, 46-48]. Відзначаючи сильну деморалізацію серед наукових працівників, позбавлених можливості працювати у найнапруженіший для сільського господарства період, фракція Академії просила ЦК КП(б)У і Президію ВУЦВК задовольнити такі клопотання президії Академії: ‘‘А. Надати директиви партійним і радянським організаціям, особливо міськраді м. Харкова про докорінні зміни в ставленні до сільськогосподарських науково-дослідних організацій та наданні їм максимального сприяння для розгортання робіт. Б. Повернути президії Академії будинок по вул. К. Лібкнехта, 76. В. Винести рішення про термінове надання для Інститутів Академії 3 тис. м. кв. в будинку кооперації не пізніше 1 лютого 1932 р., що надало б можливість терміново організувати роботу 500 наукових працівників. Г. Забезпечити будівництво правого корпусу Будинку кооперації в 1932 р. і передати його Академії. Д. Враховуючи, що недооцінка сільгоспнауки проводилася не тільки по лінії витиснення її із приміщень, що займаються, але й по лінії обмеження бюджетних асигнувань, надати директиву Наркомфіну про перегляд асигнувань Академії в бік їх збільшення проти минулого року, із залученням фінансування господарських організацій. Е. Дати директиви Культпрому і сектору кадрів ЦК КП(б)У про посилення складу академії’’ [1, 46-48].

У 1932 р. було розгорнуто кампанію з дискредитації Академії у пресі. У газеті „За соцперебудову” 15 квітня 1932 р. було розміщено статтю під назваю „Неохайність та неуцтво”. У газеті „Комсомолець України” за 9 травня 1932 р. була надрукована стаття Глущенка з критикою агрономічних видань Академії, присвячених дослідженням цукровому буряку. Редакція „Комсомольця України” подала відповідну карикатуру та надрукувала на передовиці, що сільгоспакадемія „цілком відірвана від соціалістичного виробництва”. Після цих випадків, у яких неважко було побачити певну систему, секретар фракції ВУАСГН Д. Сенько був змушений звернутися за допомогою до ЦК КП(б)У. Він, зокрема, просив надати директиву відповідним органам не припускати безпідставної дискредитації наукових працівників у пресі як членів партії, так і позапартійних кіл, коли для цього немає переконливих фактів [1, 51].

25 травня 1933 р. президент ВУАСГН О.Н. Соколовський звернувся до ЦК КП(б)У з черговим листом, у якому підбив підсумки дворічного існування й поневірянь Академії та її співробітників. ‘‘Основною хибою’’ він вважав повну невизначеність становища ВУАСГН у системі Наркомзему. За словами Соколовського, в апараті Наркомзему була тенденція розглядати систему ВУАСГН у якості „оперативного придатку”, звідси „сіпання” наукових установ, безсистемні мобілізації, відсутність достатньої уваги до справи забезпечення регулярної та планової наукової роботи. Траплялося, що Наркомземсправ в особі фактичних керівників, навіть і не дуже відповідальних, давав розпорядження президенту Академії з питань суто наукового характеру, диктуючи навіть шляхи й форми проведення роботи. Часто-густо траплялися випадки мобілізації відділами Наркомзему наукових працівників системи Академії не лише без погодження з нею, але й всупереч думці президента. Не надаючи достатньої допомоги в справі забезпечення науково-дослідних установ персоналом та квартирами для нього, апарат Наркомзему не лише байдуже ставився до таких огидних фактів, як викидання інститутів з їхніх приміщень, але й надавав погодження на це, зазначав Соколовський. Стосунки Академії з Наркомземсправ були надзвичайно складними. ‘‘Щоб з’ясувати ті чи інші питання з наркомом або з його першим заступником, одержати від них директиви та знайти шляхи, щоб полагодити якісь хиби чи недоліки президенту доводилося безуспішно впродовж тижня шукати побачення з ними, писати спеціальні листи’’. На закінчення О.Н. Соколовський зазначив, що система сільськогосподарської науки перебуває у дуже тяжкому становищі й такий стан речей надалі тривати не може [2, 54-58].

22 лютого 1934 р. у ЦК КП(б)У надійшла доповідна записка від секретаря фракції Академії О. Сліпанського, у якій визнавалася важливість робіт, що проводить ВУАСГН, але наголошувалося, що значну їх частину доводиться консервувати і припиняти, внаслідок того, що чимало наукових працівників системи Академії були мобілізовані на постійну й оперативно-господарську роботу. Фракція ВУАСГН прохала ЦК закріпити за кожним інститутом і за кожною станцією хоча б мінімальну кількість наукових працівників з тим, щоб не призупинялася наукова робота [3, 8-10]. Незважаючи на це, Наркомземом було остаточно взято курс на ліквідацію ВУАСГН. Віце-президент Академії Ф.П. Тесленко писав у доповідній записці секретарю ЦК КП(б)У М.М. Попову, що ‘‘про курс на ліквідацію прямо заявлено всім науково-дослідним інститутам і зональним станціям на нараді при Наркомземі наприкінці липня 1934 р. Він інформував керівництво, що Академія фактично усунена від керівництва науково-дослідною працею по сільському господарству, а її програма нових науково-дослідних робіт поставлена під загрозу зриву – її вже фактично зірвано з цілої низки питань’’ [4, 99-101]. У 1936 р. ВУАСГН була ліквідована як самостійна установа, а її інституції приєднані до ВУАН [5, 123].

Джерела та література:

1. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі–ЦДАГО України). – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 5295.

2. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6223.

3. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6446

4. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6447

5. Білоцерківський В.Я. Комуністична партія організатор – культурної революції на Україні 1926–1937. – Х.: Вища школа, 1985. – 176 с.

6. Пильтяй О.М. Розвиток дослідної праці в агроґрунтознавстві України (30-ті роки ХХ ст.): дис... на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.07 – історія науки і техніки. – Переяслав-Хмельницький, 2008. – 222 с.