Педагогические науки

5. Современные методы преподавания

Рудич О.О.

Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри філологічних дисциплін Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДИТЯЧОЇ КНИЖКИ

ЯК ЗАСОБУ АРЕТЕТЕРАПІЇ

У контексті розвитку сучасного інформаційного суспільства важко переоцінити педагогічний потенціал дитячої книжки. Використання літературних першоджерел у навчально-виховному процесі сприяє навчанню, розвитку та вихованню гармонійної особистості, може використовуватись у процесі морального, економічного, екологічного, розумового виховання та формування художньо-естетичних уподобань та смаків. Література також може бути ефективним засобом психорегуляції.

Проблеми впливу літератури на психіку відображені у роботах зарубіжних та вітчизняних філологів: М.Бахтіна, С.Ваймана, У.Іверзона, С.Літон, психологів та психіатрів: І.Дядковського, А.Міллера, В.М’ясищева, Дж.Хоугленда, А.Яроцького, педагогів: В.Волочай, З.Гіптерс, Е.Гірусова, О.Кузнєцова, О.Соболєвої.

Актуальність використання сучасної дитячої англомовної літератури як засобу психотерапевтичного впливу (у процесі бібліотерапії, арттерапії, арететерапії) зумовлена цілою низкою психологічних проблем, що постали перед сучасним людством і є результатом культурно-релігійної кризи, переоцінки людиною системи особистісних цінностей, своєї ролі та призначення, надзвичайного розвитку науково-технічного прогресу, збільшення взаємопов’язаності, взаємозалежності та взаємодоповнюваності окремих індивідів. Ці проблеми торкаються усіх сфер життєдіяльності сучасної людини, стосуються усіх вікових категорій.

Завданнями нашого дослідження є пошук шляхів здійснення позитивного впливу на дитячу психіку за допомогою читання сучасних літературних творів (пропагування гуманізму, філософії добротворення), популяризація сучасної дитячої літератури, стимуляція інтересу до читання взагалі.

Відповіді на безліч питань, пов’язаних з існуванням людського суспільства дитина може знайти у книжці. У літературних творах завжди окреслюється морально-етичний еталон – позитивний герой. Його дії, почуття, прагнення відповідають загальнолюдським, культурним ідеалам, що зводяться до категорій “добро” і “краса”. Предметом нашого дослідження є окреслення особливостей використання літературних першоджерел як засобу арететерапії.

Термін «арететерапія» запропонував російський терапевт, професор медичного факультету Юріївського університету А.І. Яроцький на початку минулого століття для позначення спеціального методу, який впливав на особливі сторони ментального життя людини. Грецьке слово «arête» охоплює такі поняття як шляхетність та доброчинність, тяжіння до втілення високих ідеалів та самовдосконалення. В основу методу було покладено уявлення про вплив душі на тілесні прояви. На думку А.І. Яроцького етичні сторони особистості зумовлюють не тільки поведінку людини та її життєвий шлях, але і є важливими факторами, що впливають на особливості перебігу фізіологічних процесів в організмі людини [6].

У результаті використання художнього слова як одного з засобів мистецтва здійснюється естетичне виховання, формується естетична позиція особистості як цілісне ставлення людини до світу в цілому. А.Митаренко наголошує: “Літературному твору притаманні всі засоби виразності мистецтва, в цілому він є носієм емоцій, почуттів, йому властиві форма і ритм, композиція. Мистецтво слова – чарівне, розумне, добре, здатне докорінно змінити духовний світ дитини. Вплив художнього слова подібний до впливу музики на особистість. Спілкування з літературною спадщиною з дитячих років допомагає нормальному розвиткові художнього світу дитини” [4: 4].

Знайомство з літературою для дитини розпочинається з фольклору. Праматір’ю усіх фольклорних жанрів (пісень, обрядових пісень, приказок, забавок, казок, легенд, переказів) є міфологія. Залежність фольклорних творів від міфології простежується чітко і визначається мовним фактором. Найбільш показовою є залежність казки (як улюбленого дітьми жанру фольклору) від міфу, і може бути окреслена певними параметрами. Природа народних казок становить невід’ємну частину мовно-інформаційного аспекту самобутності країни, бо будь-яка національна мова є “основним засобом згуртування етносу, його розвитку, зрештою, його самоусвідомлення, як нації” [2: 64]. Невичерпний духовний потенціал слова і мови, за О.Братком-Кутинським, передбачає для мовця необхідне пізнання самого себе, як людську доконечну потребу пізнати життя слова в собі лише як одухотвореної істоти, що прирівнюється до духовно-релігійного поняття “Бог”, бо “кожне слово має свою історію та міфологічне коріння, і в такий спосіб кожна мова є своєрідним джерелом і матеріалом для ресторації первісного світоглядного етносу” [2: 91].

Органічним є зв’язок мови фольклору з національним менталітетом, насамперед з давніми обрядами, віруваннями, звичаями тощо.

Також ознакою фольклору є специфічні просторово-часові виміри, які значно перевершують реальні просторові параметри. Наявність поняття “нікуди” (де-не-де, коли-не-коли, once upon a time …). Сучасний педагог Т.Алієва, досліджуючи проблему сприймання дитиною художньої літератури, доходить висновку, що однією із показових ознак дитячого фантазування є відсутність факторів часу та простору [1: 82].

Суто літературним питанням є генезис та еволюція жанру казки. На думку відомого дослідника казок В.Проппа, казка народилася з міфу: “… казка не є щось меншовартісне у порівнянні з міфом, від якого вона виникла” [5: 358]. На думку вченого казку треба вивчати у порівнянні з текстами міфів, вичленовуючи неодмінно обряд та ритуал, запозичені казкою від міфу, а також релігійну основу та містичну функцію мови. Моментом відокремлення казки од міфу є перетворення священного сюжету на сюжет профанаційний, тобто художній.

З іншого боку, набувши автономності і втративши елементи обряду та ритуалу, казка у мовному плані на думку Л.Дунаєвської, набуває ігрової форми, котра “ … захоплює як дорослого, так і дитину” [3: 142].

Особливої педагогічної уваги заслуговують такі аспекти казки, як:

- нашарування інформації різних історичних епох;

- для дитячого аналізу є придатними: ідея твору, мовні образи, символіка, підтекст;

- ознакою казки, як будь-якого фантастичного твору, є завжди таємничість, художній вимисел.

Більшість сучасних літературних творів, написаних для дітей, є, по суті, вигадкою, своєрідними казками з різним ступенем залежності від епічних творів (як історично-культурної складової), які відповідають інтересам дитячого соціуму епохи, коли твір було написано. Варто відзначити, що дитяча література завдяки виключному педагогічному потенціалу часто використовувалась для пропаганди політичних ідей. Проте, більшість «політизованих» творів втрачали свою популярність зі зміною суспільно-політичних орієнтирів.

Вагомим стимулом до читання книжки для дитини є ілюстрація. Вона допомагає дитині співвіднести колір зі звуком, образ зі словом, що підсилює естетичне враження від книги. Ілюстрація також дає оцінку (морально-естетичну) певним героям чи подіям (кольором, спеціальною художньою технікою виконання малюнка, композиційним його вирішенням). Відбувається асоціація прекрасного із добрим, потворного зі злим. Ці категорії є одними із найперших, які засвоюють діти у процесі особистісного розвитку. Вони є водночас найскладнішими, оскільки їх змістові характеристики залежать від релігійних, суспільних, політичних етнокультурних пріоритетів соціуму, в якому зростає дитина.

Книжка також може бути засобом формування соціо-культурної компетенції (через розкриття моральних норм поведінки, звичаїв, традицій певного соціуму).

Майже завжди твори для дітей містять певний фантастичний елемент (тварина говорить людською мовою; хлопчик уві сні перетворюється на Ельфа і літає над містом; дівчинка знаходить квітку, яка виконує усі її бажання тощо), відбувається перенесення із одного на інший об’єкт якостей, які не властиві йому. Все це позитивно впливає на здатність приймати нестандартні рішення і перегукується з дитячою грою.

Психорегулятивний потенціал дитячої літератури зумовлюється наявністю ряду особливостей:

- обов’язково чітко прослідковується наявність зав’язки – кульмінації – розв’язки;

- показовою є розв’язка;

- легко простежується зв’язок між діями головних героїв твору та результатом;

- наявність оптимістичної кінцівки;

- позитивізм (завжди любов та добро є сильнішими за ненависть і зло);

- наявність чарівного елементу, технічно незрозумілого, але привабливого водночас (чарівна паличка, чоботи-скороходи), що само собою передбачає, “кодує” наявність Вищого розуму, сили, що є недосяжною для пересічної людини, до якої людина може залучитись лише через великі страждання або велику любов.

Така сила також підлягає поляризації (добре – зле), але єдиним непоборним фактором чарівної сили є любов. Це, у свою чергу, дещо перегукується із біблійним “Бог є любов”.

Саме виховання віри у добро, у конструктивну силу любові, усвідомлення обов’язкової результативності кожної дії дозволяє гармонізувати відношення дитини та оточуючого світу, позитивно впливає на розвиток психоемоційної сфери, уможливлює свідому побудову власної ієрархії ціннісних орієнтацій.

Література:

1. Алиева Т. Как ребенок воспринимает художественную литературу // Дошкольное воспитание. – 1996. – № 5. – С. 79 – 85.

2. Братко-Кутинський О. Феномен України.: К.: Газета “Вечірній Київ”, 1996. – С. 64, 91.

3. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. – Київ: Вища школа, 1987. – С.142.

4. Митаренко А. Національне художнє виховання. Проблеми та перспективи // Шкільний світ. – 1999. – березень (№ 5). – С. 4.

5. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. / Изд. 2-е, перераб.и дополн. – Л. Наука, 1981. – С.358.

6. http://www.psyho.e2e.ru/a/ARETETERAPI.html.