Педагогика / 5. Современные методы преподавания

Ткач М.В., Малюга М.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Вплив психічних процесів на розвиток самостійності учнів

Шкільне виховання – унікальний період в психічному розвитку учнів. Помітна особливість цього періоду порівняно з подальшими етапами становлення особи полягає в тому, що він забезпечує саме загальний розвиток учнів, який служить основою для придбання ним надалі спеціальних знань і навиків, засвоєння різних видів діяльності. На думку А.В. Запорожця «формуються не тільки такі властивості психіки, які визначають загальний характер поведінки, відношення до оточуючого, а й ті, що проектуються на майбутнє і виявляються в психічних новоутвореннях, які досягаються до кінця вікового періоду». Світова психолого-педагогічна наука і передова практика переконливо свідчать: дуже дорого обходиться зневага можливостями саме шкільного виховання розширювати і заглиблювати здібність до образного пізнання, тобто збагачувати і максимально розкривати ті цінні якості, до яких природа школярів найбільш сприятлива.

Важливу сторону психічного розвитку складає виникнення, зміна і вдосконалення психічних процесів і якостей учнів – сприйняття, уваги, мислення, уяви, пам'яті. Адже саме для формування цих процесів, шкільний вік створює оптимальні можливості і в цьому полягає його основний внесок в загальний процес розвитку пізнавальної діяльності. І дійсно, пізнавальні процеси, які розвиваються в учнів, виявляються в діяльності.

Пізнавальна діяльність має свою специфіку. Вчені-теоретики Г.С.Костюк, М.І. Лісіна, С.Я. Рубинштейн вважають, що пізнавальна активність і виникає, і завжди здійснюється на основі мислення, а так само включає обов'язково увагу, пам'ять, уяву та інші психічні процеси. Нарешті, в пізнавальній діяльності завжди виражено відношення людини до навколишнього світу, який пізнається.

Розглянемо детальніше вплив деяких психічних процесів на розвиток пізнавальної активності. Пізнання, як відомо, починається із сприйняття, і тому, для його розвитку важливо, щоб учень засвоїв суспільний сенсорний досвід і опанував найбільш раціональними способами обстеження предметів, їх властивостей. У роботах А.В. Запорожця, Л.А. Венгер, А.П. Усової та інших авторів сенсорне виховання школярів розглядається «як педагогічне керівництво, яке направлене на вдосконалення і розвиток сенсорних процесів школярів: відчуттів, сприйняття, уявлень».

У старшому шкільному віці продовжується розвиток сприйняття по трьом основним напрямам, які визначилися раніше: розширюються і заглиблюються представлення підлітків, відповідні загальноприйнятим сенсорним еталона. Як показали дослідження Л.А. Венгера, Н.А. Ветлугиної, Н.П. Саккуліної, засвоєння дітьми сенсорних еталонів, істотно перебудовує їх сприйняття, піднімаючи його на вищий рівень; способи їх використання стають значно точнішими і доцільнішими; обстеження предметів набуває за сприятливих умов виховання систематизованого і спланового характеру. Відмітною особливістю сприйняття в учнів є різке збільшення їх свідомості.

Таким чином, сучасна методика сенсорного виховання повинна бути направлена, перш за все, на розвиток пізнавальної активності самого школяра і тому вимагає спеціальної організації обстеження, адже правильно організоване сенсорне виховання є важливою і невід'ємною умовою розумового розвитку в шкільному віці.

У міру розвитку допитливості, пізнавальних інтересів мислення все ширше використовується учнями для пізнання навколишнього світу, який виходить за рамки завдань, що висуваються їх власною практичною діяльністю. Учень починає ставити перед собою пізнавальні завдання, шукає пояснення відміченим явищам. Учні вдаються до свого роду «експериментам» для з'ясування питань, що зацікавили їх, спостерігають явища, міркують про них і роблять висновки. Тому, ми повинні знати, що у школярів кожен акт мислення щось освітлює і одночасно відкриває нові контури мало відомих аспектів дійсності. Звідси виникають нові загадки, припущення, питання – і знову пошук дійсних знань. У цьому і полягає сенс саморозвитку процесу мислення, основна закономірність його становлення в шкільному віці. Кращих показників в розумовому розвитку учнів вдається досягти саме при взаємодії всіх форм мислення, коли здійснюється взаємозв'язок чуттєвого і раціонального аспектів пізнання, учень осмислює елементарні поняття в єдності їх людських, ситуативних і функціональних властивостей.

Але, на жаль, педагоги, часто ігнорують здібність мислення учнів до саморуху і саморозвитку. Процес мислення вони розглядають як рух від незнання до знання, від незрозумілого до зрозумілого, виразного. Але це тільки один бік повноцінного розумового процесу. Інший бік – протилежний процес руху думки: від зрозумілого, чіткого до незрозумілого, невизначеного. У цьому сенсі неясні, нечіткі знання слід розглядати не як недолік, а як органічне продовження чітких знань, як важливий аспект у процесі їх формування.

Таким чином, у процесі розумового розвитку учня тісно взаємодіють три основні форми мислення: наочно-дієва, наочно-образна і логічна, кожна з характеристик розумової діяльності старших школярів, спираючись на їх фізіологічні особливості, показує необхідність подальшого психологічного розвитку підлітка, тобто розвитку його психічних процесів, тому що пізнавальна активність і виникає і здійснюється на їх основі.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коротов В.М. Введение в общую теорию развития личности. – М.: Просвещение, 1991. – 116 с.

2. Костюк Г.С. Избранные психологические труды. – М., 1998. – 205 с.

3. Пашукова Т.И. Психологические исследования. – М., 1996. – 373 с.