Книшенко Н.П.

Викладач кафедри українознавства

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

До проблеми лінгвістичного опису дорожньо-будівельної термінології

Унікальне географічне розташування України в центрі Європи зумовило активізацію національної транспортної політики, що має забезпечити органічне приєднання її до світового співтовариства. Після отримання Україною незалежності прийнято багато законів, що відбивають зміни в її правовому колі.

Подальший розвиток транспортного законодавства визначатиметься потребами економіки та розвитку держави. Відповідно до системи законодавчих актів розробляються нормативно-технічні акти (ДСТУ, ДБН, ВБН, технічні правила тощо), тобто документи, що укладаються українською державною мовою. Утім, з об’єктивних причин, до 90-х рр. вона не мала змоги належно розвиватися в усіх сферах життєдіяльності держави, зокрема і в науковій царині.

Сьогодні бурхливий розвиток науки і техніки, динаміка національної термінології в умовах ринкової економіки, зміни в економічному і політичному житті України та включення її в міжнародні суспільні процеси призвели до активного розвитку національних терміносистем і їх наукового вивчення з подальшим виданням галузевих словників. Однією зі сфер економіки, що динамічно розвивається з огляду на центрове розташування України, є дорожньо-будівельна індустрія.

Ще з часів Римської Імперії, де дорожня мережа набула значного розвитку, загальновідомим є вислів «Via es vita» («Дорога – це життя»). На всіх етапах розвитку людства дороги були найважливішим елементом його матеріальної культури, що забезпечував потреби людей у перевезеннях.

Якщо майже століття тому можна було говорити про дороги для гужового транспорту, то зараз удосконалені дороги по суті стали дорогами автомобільними. Удосконалити технічне забезпечення сучасних автомобільних доріг, методи їх експлуатації та ремонту на сучасному етапі слід не тільки через узагальнення технічних наукових розробок, а й у лінгвістичному забезпеченні самої технічної галузі.

Наукове осмислення проблем дорожньо-будівельної термінології частково описується в контексті будівельної терміносистеми В.С. Марченком "Украинская строительная терминология: систематизация, образование, нормирование". А термінолог Н.В. Нікуліна, яка досліджувала дотичну галузь нашій науковій розвідці (автомобілебудування), у 3-му розділі дисертації описує фрагментарно механізми та машини, з допомогою яких здійснюється будівництво та реконструкція доріг. Та монографічного дослідження і уніфікації термінів цієї галузі в українському та зарубіжному мовознавстві немає. Однак, як на нашу думку, то це цілком окрема терміносистема, що обслуговує відповідну галузь будівництва і потребує окремого лінгвістичного опису.

Уперше питання про розробку та становлення єдиної уніфікованої термінології в галузі дорожньої справи було поставлене 1932 р. "СоюздорНИИ" (в колишньому СРСР). А вже в кінці 30-х організовано комісію, до складу якої ввійшов і ректор Харківського автодорожнього інституту (нині ХНАДУ) спеціаліст-дорожник, професор О.К. Біруля. Цією комісією було передбачено укладання «Ромендаций по терминологии в области дорожного дела». Перше видання «Словаря основных терминов» (1969) було призначено для слухачів факультету вдосконалення керівних та інженерно–технічних працівників і студентів-дорожників. І лише 1985 р. вийшов довідник «Дорожная терминология» (1985 р.), у якому були надруковані згадані матеріали. Ця ґрунтовна праця стала результатом багаторічного дослідження групи розробників-лінгвістів, які у різний період залучалися як консультанти для мовного забезпечення діяльності вчених-дорожників. Але в зв’язку з тим, що тоді російською мовою друкувалися майже всі наукові праці та підручники, то відповідно і науковці здебільшого користувалися російською термінологією.

Українська термінологія дорожнього будівництва почала формуватися як специфічна термінологічна система у 90-х рр. Уточнення дорожньо-будівельної термінології, її стандартизація стали необхідними чинниками ефективної діяльності спеціальних служб у межах науково-технічної інформації, розробки та публікації нормативно-технічної та науково-виробничої документації, підручників, навчальних посібників, іншої спеціальної літератури. На цю потребу відгукнулися лексикографи та фахівці-практики, які створили такі лексикографічні видання: О.А. Білятинський «Російсько-український словник автодорожника» (1999); І.П. Фецович «Російсько-український автошляховий словник» (1999); В.Г. Кравченко, В.П. Кожушко, М.М. Гудзинський «Російсько-український словник дорожньобудівних і мостобудівних термінів» (1992). Важливо зазначити, що укладачі спиралися на практику слововживання.

Як висновок можемо зауважити, що все зроблене має бути науково вивчене, щоб запропонувати вітчизняній економіці виважені з мовного боку терміноодиниці для укладання нормативного термінологічного словника дорожньо-будівельних термінів. У всіх технічно розвинених країнах питанням уніфікації професіональної термінології, зокрема дорожньо-будівельної, приділяють велику увагу. Це необхідно не тільки для наведення порядку, систематизації та уніфікації професійної мови, але й для покращення взаєморозуміння при міжнародному співробітництві та обміну з технічних проблем. Отже, особливої ваги набуває не здійснений і досі лінгвістичний опис термінологічних одиниць галузі дорожнього будівництва. А ця галузь – вічна.