Нікуліна Неля Василівна,

кандидат філологічних наук, доцент;

Сторожук Юлія,

студентка факультету управління та бізнесу

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Формування у вищій школі термінологічної

компетенції фахівця

Початок вивчення власне наукової термінології в Україні припадає на час формування національної літературної мови, і пов’язаний із цим інтерес до українського наукового слова створює потужні стимули для формування терміносистем. Утворення єдиного Інституту української наукової мови Академії наук (1921 р.), що поставив на науковий ґрунт справу унормування української термінолексики, було найвидатнішою подією в історії „українського термінологічного життя”, однак брутальне втручання партійних органів у діяльність термінологів (нападницькі статті О.Фінкеля, А.Хвилі) зупинили еволюційний розвиток національного термінотворення. Серед відомих українських мовознавців, що займалися питаннями термінознавства та термінотворення в часи існування СРСР, можна назвати таких учених, як В.Акуленко, І.Білодід, І.Квітко, Е.Скороходько та інші. Однак слід зазначити, що питома термінологія мала надто малі можливості для розвитку та застосування, особливо в останні десятиріччя існування Союзу. І тільки з отриманням Україною статусу незалежної держави українська мова науки й техніки дістала змогу функціонувати на належному рівні, що сприяло розвитку терміносистем і власної термінологічної лексикографії.

Актуальність статті зумовлюється тим, що сучасний період розвитку суспільства в нашій державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти, що дає змогу формувати духовно багате й професійно підготовлене покоління. Реформа вищої школи, її цілеспрямованість на гуманізацію та гуманітаризацію освіти дає можливість сформувати соціальне замовлення суспільства щодо надання мовної свідомості студентам – майбутнім фахівцям із різних галузях народного господарства, оскільки уміння спілкуватися мовою професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися не тільки на виробництві, а й у безпосередніх ділових контактах із колегами.

У зв’язку з цим все частіше висловлюються думки, що відповідно до принципів сучасної освіти у студентів ВНЗ повинні вироблятися певні професійні якості, у тому числі й лінгвістична підготовка, що передбачає вільне володіння українським фаховим мовленням.

Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається з системи загальних і професійних знань, тобто опанування фахівцем професійного мовлення – галузевої фразеології та термінології, що допоможе при навчанні у ВНЗ, а також у подальшій професійній діяльності, яка вимагає застосування у виробничій сфері української мови. Для вільного володіння усною та писемною формами професійного спілкування студенти ВНЗ повинні мати чималий активний лексичний запас фахової термінології, бо мовленнєва специфіка даного стилю спілкування визначається насамперед великою кількістю термінів, що активно обслуговують сферу професійно-виробничої діяльності.

Термінологічна лексика має велике значення для науково-виробничої комунікації, сприяючи її інтелектуалізації, полегшує процес засвоєння знань та реалізації їх у майбутній фаховій діяльності, поглиблює знання студентів про ознаки вивчених понять, є засобом розширення активного професійно зумовленого словникового запасу, підвищує культурний рівень майбутньої української інтелігенції.

Опираючись на практичний досвід викладання української мови у вищих навчальних закладах, можемо твердити, що сучасний курс отримання україномовних знань студентами нефілологічних спеціальностей вимагає принципових змін та інновацій, тому що зведений до елементарних правил та вимог щодо укладання ділових паперів. Помітною є невідповідність між обмеженим, спрощеним обсягом знань і практичних навичок, що їх нині одержують студенти на навчальних заняттях, і тим, яку саме мовно-фахово-практичну освіту в сучасних обставинах вони повинні отримати.

Метою викладання дисципліни повинно стати формування у студентів цілісної системи мовних знань, що передбачає вироблення навичок комунікативного професійного мовлення, оволодіння мовними засобами різних рівнів для забезпечення фахової досконалості мови (точності та ясності викладу і їхнього необхідного складника – мовної унормованості); вербальна поведінка мовної особистості у різних сферах (урахування комунікативних рис реципієнта; варіювання мовної поведінки відповідно до типу мовної ситуації).

Майже першорядне місце у пропонованому курсі посідає розділ „Термінологія”. Як показують спостереження, майбутній фахівець губиться у виборі нормативної термінологічної лексики, що повинна бути основою його мовно-фахових знань, і припускається багатьох помилок. Враховуючи названі вище проблеми, ми вже використовуємо на практичних заняттях різноманітні види робіт, що дають можливість поглиблено вивчати процеси терміновживання і термінотворення, аналізуємо найбільш типові помилки у писемному й усному мовленні, пояснюємо неправильне використання терміна у тому чи іншому контексті. Матеріалом для роботи на практичних заняттях є галузеві стандарти; термінологічні, тлумачні, перекладні та багатомовні словники; тексти різних жанрів наукового стилю: підручники, посібники, порадники, статті у наукових журналах.

Отже, без навчання спеціальної термінології, без її знання та розуміння неможливо готувати кваліфікованих спеціалістів галузі автомобілебудування, здатних до професійної співпраці на державному та міжнародному рівні. Такий новий підхід до мовної підготовки у технічному ВНЗ, без сумніву, забезпечить і посилення зацікавленості майбутніх фахівців в опануванні цього курсу. Лише зацікавивши студентів їх майбутньою спеціальністю, ми зможемо привити любов до української мови та отримати національно свідомих, мовленнєво компетентних фахівців, що зможуть досягти особистісного й професійного самовизначення та домогтися самореалізації.