Филологические науки

3.Теоретические и методологические проблемы  исследования языка

Мартиросян Л.І.

Кандидат філологічних наук, доцент кафедри філологічних дисциплін Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

ПРОБЛЕМА ГОМОГЕННОСТІ / ГЕТЕРОГЕННОСТІ

У КОНТЕКСТІ СЕМАНТИЧНИХ ЗРУШЕНЬ ОМОНІМІЧНИХ ОДИНИЦЬ БЛИЗЬКОСПОРІДНЕНИХ МОВ

Генетичний аналіз дієслівних омонімів у двох мовах, наприклад, українській та російській, з погляду їх віддалених і найближчих етимологічних зв’язків, фактів запозичень пізнішої і новішої доби, в т.ч. і міжслов'янські проникнення, а також паралельні у двох мовах утворення обіймаються поширеною в сучасному мовознавстві категорією гомогенних омонімів, виділюваних у внутрішньомовному плані такими дослідниками, як Д.Бутлер, І.С.Савченко, О.А.Селіванов та ін.

Звертаємо увагу, що у лінгвістичній літературі вживання цих термінів не є однозначним. Так, у працях А.Є.Супруна, що фактично започаткував вивчення цієї категорії слів у контрастивному плані, наявні семантичні розбіжності формально близьких мовних знаків зведені до двох основних типів: повних семантичних розбіжностей, коли жодне зі значень зіставлюваних слів, навіть у переносному вживанні, не збігається або має місце лише часткова подібність їхніх семантичних структур, мотиваційно пов’язаних між собою у вторинних актах номінації. Ці одиниці, природно, мають широкий спектр семантично-емоційних відтінків, зберігаючи при цьому єдність в основному (номінативному) значенні [14, с. 34 − 35]. Як слушно зауважує Р.О. Будагов, ступінь і тип семантичної еквівалентності корелятів як засобів передачі різних відтінків значення, в т.ч. при логіко-предметній подібності реалій, що однаково номінуються, принципово відрізняється у споріднених мовах, наприклад, французькій та італійській, ніж, скажімо, в мовах генетично віддалених [3, с.268].

Окремі дослідники у зазначені категорії вкладають інший зміст, тобто трактують по-іншому. Так, з діахронічного погляду виокремлюються гетерогенні, неоднорідні чи етимологічні омоніми, що формуються внаслідок збігу різних за часом та джерелами походження ідентичних звукових форм, та гомогенні, чи однорідні, що виникають внаслідок формо - та словотворення від одного дериванта або шляхом руйнування полісемії, семантичної дивергенції [5, с. 30].

Очевидно, досліджувана категорія слів також має бути співвіднесена з окресленими поняттями, і, особливо, з погляду діахронії − з внутрішньою формою, оскільки “адекватний опис явища омонімії, − як зауважує Н.І.Мігіріна, − неможливий без урахування характеру тих референтів, які вводяться в номінативну систему мови за допомогою омонімічних мовних знаків” [10, с.32 ], а також із семною типологією, комбінаторикою, їєрархією сем [13, с.171 ]. Останній аспект виявляється найбільш суттєвим при з’ясуванні особливостей імпліцитної та експліцитної семантичної деривації дієслівних ЛСВ у плані лексико-семантичної змін дієслівної семантики, включаючи й появу омонімічних значень дієслів у російській та українській мовах.

Осібно варто виокремити й такий теоретичний аспект гомогенної або семантико-етимологічної омонімії як розпад полісемії на омоніми. Л.А.Булаховський подає випадки розпаду полісемантичних слів, коли значення одного слова починають функціонувати самостійно і “тільки гострий розум етимологів допомагає ще перекидати між ними необхідні психологічні мости” [4, с.53]. Аналогічну позицію займають і такі російські дослідники, як В.В.Виноградов, О.О.Реформатський, Р.О. Будагов та ряд інших.

Проблема розвитку багатозначності та омонімії закономірно підводить до логічного висновку про вірогідність походження омонімічної лексеми від полісемантичного слова внаслідок повного й остаточного зникнення семантичного зв’язку між ЛСВ, який існував у минулому. Зокрема, С.Ульманн трактує гомогенну або семантичну омонімію як таку, що постала внаслідок розриву значень полісемантичного слова” [7, с. 78], тобто вихідним тут є втрачений спільний мотив, який об'єднував усі значення слова в цілісну семантичну структуру. Наявність такого зв'язку є причиною виділення й етимологічних омонімів, що виникли у результаті семантичних розбіжностей різних дериваційних основ. Цей вид омонімії визнають В.П.Анікін, Д.Бутлер, Л.О.Новіков, І.С.Савченко та ін., об'єднуючи його в категорію гетерогенних омонімів. На думку окремих дослідників, омоніми цього типу можуть виникати й на тлі різних за походженням і хронологією одиниць унаслідок семантичної дивергенції, розбіжностей генетично спільних фактів словника [2, с. 9].

До проблем міжмовної гетеронімії одиниць, співвіднесених з різними денотатами, апелюють В.П.Конецька та Г.О.Селіванов. Так, В.П.Конецька пропонує широке і вузьке розуміння цього терміна: перше − “фіксує відносну властивість різнокореневих одиниць мови, що виражається в їхніх системних стосунках; друге - абсолютну, якісну властивість кореневих одиниць мови”, що проявляється в мовних одиницях з різним фонематичним складом, незалежно від наявності чи відсутності системних відношень” [6, с. 25]. І хоча цей термін значною мірою, як твердить Г.О.Селіванов, вступає в опозицію до омонімії взагалі, остання може бути конкретним вираженням такої гетерогенної омосемії, за термінологією автора [12, с. 119].

Дослідники давно звертали увагу й на те, що гетерогенна міжмовна омонімія виражається в ізоморфних, але мотиваційно не пов'язаних між собою лексемах-корелятах. Залежно від джерел виникнення, ступеня семантичних і частково формальних розбіжностей, цей тип омонімії поділяється на повну і часткову. Ці два типи виокремлюються, як слушно помітив свого часу М.П.Кочерган, за такими ознаками: а) різна внутрішня форма одиниць; б) різні предметно-денотативна сфера і як результат входження в різні лексико-тематичні групи; в) неоднакове сигніфікативне значення (як правило, відсутні спільні семантичні компоненти); г) різне походження; д) різні парадигматичні та синтагматичні зв'язки.

Другий тип часткових гетерогенних омонімів, навпаки, включає: а) подібність внутрішньої форми; б) входить як в однакові, так і в різні денотативні сфери і лексико-тематичні групи; в) може мати спільні архісеми; г) однакове, а частіше − різне походження; д) подібні парадигматичні і синтагматичні зв'язки.

До гетерогенних омоутворень у зіставлюваних лексико-семантичних системах належать оказіональні міжмовні омоніми (випадковий збіг зовнішнього вираження), явище збігу за планом вираження внаслідок відомих фонетичних процесів в одній із мов (омофонія) та омонімія внутрішньомовного плану в одній із мов (із різними варіантами й модифікаціями), а також омонімія, поєднана з полісемією, при розпаді останньої і втраті семантико-мотиваційного зв'язку між ЛСВ.

Загалом, з’ясування семантичних меж між полісемантичними словами і словами-омонімами торкається проблеми тотожності слова як основної одиниці мови. На це й звертали увагу дискутуючі сторони. Так, В.І.Абаєв, який вважав омонімію лише грою випадку, висловив думку про неможливість виникнення омонімів з полісемічних слів. У свою чергу Л.Л.Кутіна підкреслила, що створення словника передбачає і визначення того, що носії сучасної мови сприймають як одне слово, тобто з’ясування проблеми його тотожності, яка ґрунтується на усвідомленні смислової єдності всіх значень слова, наявності живого зв’язку між елементами його семантичної структури [8, с. 41].

Як зауважує І.С.Ровдо, між поняттями “омоніми та міжмовні омоніми немає повної тотожності, принаймні можна говорити про наявність останніх лише в окремих випадках, передусім, в умовах реального спорідненого білінгвізму”[11, с. 4]. Саме тому основними передумовами джерел омонімії у двох споріднених мовах дослідник вважає, по-перше, необхідність зіставлення якісного боку цієї категорії слів з якісним боком подібної категорії внутрішньомовного плану і, по-друге, відмінності внутрішньомовних омонімів від омонімічних пар, що співнаявні в межах двох мовних систем.

Для гомогенних дієслівних омонімів не менш важливими є розбіжності формального плану, які охоплюються поширеною у зіставному мовознавстві категорією дублетів та паронімів. До сих пір з-поміж мовознавців немає єдності, чи доцільно ці одиниці розглядати як омоніми, чи варто відноситись до них обережніше, принаймні, виокремлювати в окрему категорію міжмовних зближень, паралелей, апроксиматів чи таутонімів, оскільки у цьому разі маємо справу з неповним, а іноді й чисто випадковим збігом зовні подібних одиниць (В.М.Манакин).

Кваліфікуючи міжмовні омопари як “фальшиві еквіваленти” в руслі загальної теорії перекладу, О.В.Федоров розглядає останні як такі, що повністю або частково збігаються за звуковою або графічною формою (при певній етимологічній спільності та значеннєвій близькості). Проте при цьому йдеться передусім про слова, запозичені з одного джерела, типу англ. artist і французьке artiste. Зазначимо, що на відміну від міжмовної омонімії омологія трактується як неповний формальний збіг лексичних корелятів за формою вираження. Найближче до цього поняття стоїть оказіональна міжмовна омонімія, паронімія, а також ті омоутворення, розбіжності між якими зводяться до регулярних морфемно-словотвірних відповідностей. Усі ці види омонімічних одиниць розглядаються на синхронічному зрізі, хоча при цьому не можна не враховувати й історичні семантичні зміни, які призводять до появи неідентичних референтів навіть у рамках етимологічно спільного поняття. Разом з тим для визнання формальної тотожності двох слів достатньо тотожності хоча б одного з варіантів одного слова бодай з одним варіантом другого. У наявній літературі тотожність позначувальних найчастіше трактується як тотожність звучання омонімічних слів, що збігаються у всіх своїх варіантах. Можна погодитися з В.В.Акуленком в тому, що "регулярна співвідносність подібних або й неподібних фонем внаслідок закономірних фонетичних кореспонденцій, які швидко усвідомлюються в процесах зіткнення мов, як і подібність графічного оформлення слів, набирає форми регулярних синхронічних кореспонденцій, що уможливлює ототожнення знаків мов, які контактують” [1, 84 −85]. Таке розуміння формальних меж слова, на думку Н.В.Заславської, може бути прийнятним для представленої категорії слів у будь-якій спорідненій мові.

Загальновизнаним став той факт, що внаслідок самостійного розвитку значення слова в системах різних мов, формально подібні омоутворення, що сягають спільного етимону, можуть співвідноситися з неідентичними поняттями, різною об’єктивацією сигніфікатів, їхньою структурою, таксономічними характеристиками.

Зазначений аспект дослідження інтенсивно розвивається, зокрема при дослідженні взаємодії різномовних лексичних корелятів на діахронічному зрізі в російській та українській мовах.

Література

1. Акуленко В.В. Слов’янські мови в аспекті інтерлінгвістики // Мови Європейського культурного ареалу: розвиток і взаємодія. – К.; 1995. – С. 84 – 85.

2. Аникин А.Е. Опыт семантического анализа праславянской омонимии на индоевропейском фоне.- Новосибирск: Наука, 1988.- 125с.

3. Будагов Р.А. Человек и его язык.- М: МГУ, 1976.- 429 с.

4. Булаховский Л.А. Из жизни омонимов // Русская речь.- 1928.- вып. ІІІ.- С. 47-5.Демська О.М. Лексична та лексико-граматична омонімія сучасної української мови: Дис. … канд філол. наук: 10.02.01.- К., 1996.- 163с.

6. Конецкая В.П. О понятии супплетивизма в его отношении к гетеронимии // Вопросы языкознания.- 1968.- № 2.- С.20-27.

7.Кочерган М. П. Слово і контекст.- Львів: Вища школа, 1980.-183 с.

8. Кутина Л.Л. К вопросу об омонимии и ее отражении в словарях современного русского языка // Лексикографический сборник. – М.; 1960. – Вып. 4. – С. 41– 42.

9. Малаховский Л.В. Теория лексической и грамматической омонимии. – Л.: Наука, 1990. – 239 с.

10. Мигирина Н.И. Типология признаков представления референтов как фактор, обуславливающий лексическую омонимию // Языковые категории и закономерности. Пути их системного изучения.- Кишинев: Штиинца, 1990.- С.31-38

11.Ровдо И.С. Межъязыковая омонимия в условиях русско-белорусского и белорусско-русского билингвизма: Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.01; 10.02.02 / Белорус. гос. ун-т. – Минск, 1980. – 19 с.

12.Селиванов Г.А. Языковые контакты и проблема межъязыковой омонимии (гетеронимии) // Вопросы русского и славянского языкознания.- Иваново, 1976.- С. 118 - 126.

13.Соколов О.М. Основы имплицитной морфологии русского языка. – М: Изд-во Рос. ун-та дружбы народов, 1997. – 203 с.

14. Супрун А.Е. "Каковы типы лексической омонимии в системе славянских языков (общее для всех славянских языков, индивидуальное для отдельных славянских языков)? // Сб. ответов на вопросы по языкознанию: К ІV Международному съезду славистов.- М.: Наука, 1958.- С.33.