Филологические науки/7. Язык, речь, речевая коммуникация

Іванова Г.С., Кибкало С.В., Яремка Н. I.

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту, Черкаси, Україна

Вигуки сучасної німецької мови.

Комунікативно-прагматичні значення вигуків

У системі мови розрізняють когнітивні та експресивно-апелятивні засоби. До останніх належать вигуки – слова, які не мають номінативної функції, а безпосередньо виражають емоції і волевиявлення, конкретно не називаючи їх. Вони не відокремлюють емоційне від раціонального і є характерним елементом певної сфери мовлення, тісно пов’язаним з паралінгвістичними, невербальними засобами. Така природа вигуків зумовлює їх особливе місце в системі частин мови. Вони виконують важливі функції у мовленні, в них виразно виявляється прагматичне значення, оскільки вони безпосередньо відображають прагматичний тип інформації.

Проте статус вигуків як частини мови, їхній склад, ознаки та функціонування у мовленні ще остаточно не визначені. Між тим саме системний підхід до дослідження вигуків дозволяє повніше описати їхні семантичні та функціональні властивості, встановити зв’язки між елементами мовної системи та об’єктивною дійсністю, виявити умови їх мовної реалізації.

Актуальність цієї роботи зумовлена відсутністю системних досліджень прагматичних особливостей вигуків сучасної німецької мови, які відіграють значну роль у вираженні індивідуального, суб’єктивного ставлення мовця до ситуації, до об’єктивного світу. Наявні описи вигуків сучасної німецької мови недостатньо виявляють їхню специфіку і роль у комунікації, закономірність вживання і місце в дискурсі. Крім того мовний узус сучасної німецької мови постійно поповнюється новими мовними одиницями, які тяжіють до класу вигуків.

Метою роботи є розгляд комунікативно-прагматичних особливостей вигуків сучасної німецької мови, їхнього місця в дискурсі та їх переклад на українську мову.

Німецькі назви вигуку „Ausrufewort“ або „Empfindungswort“ говорять самі за себе, підкреслюючи значення цього класу слів. Вигуки виникають у мовленнєвій ситуації спонтанно, тому що передають почуття. Вигуки не мають ніякої етимології, як інші слова. Однак це не виключає той факт, що іноді можна знайти слово, від якого деякі вигуки утворились: наприклад, ach від achzen – охати, стогнати; puff – пух, бах від puffen – стріляти; juch – ура від jauchzen – радіти.

Із сутності вигуків зрозуміло, що вони часто вживаються у діалектах, розмовній мові, дитячій мові, у казках та народних піснях. Найбільш поширеними є : Оje! Na und? Ach so. Na ja. Na so was. Also wirklich. Mein Gott! O Mann. Pfui Teufel! Hmmm. Soso. Echt wahr? Ach nee. Na wenn schon. Igittigitt. Ist ja nicht zu fassen. Genau. Was du nicht sagst. Kaum zu glauben. Stell dir mal vor. Das gibt’s. Tja, da kann man nichts machen. Написання деяких вигуків не є сталим. Наприклад: Na ja. Naja. Часто взагалі немає письмової фіксації того чи іншого вигуку. Зазвичай вигуки супроводжують відповідна інтонація, жести, міміка. В художніх текстах вони використовуються особливо часто у мові персонажів, а також в поезії. У текстах художньої літератури вигуки характеризуються яскраво вираженою поліфункціональністю. Вони розширюють, збагачують структуру висловлювань, надаючи текстам елементи експресії.

Принципи виділення частин мови, зокрема вигуків, основи їх класифікації лишаються спірними питаннями в сучасній лінгвістиці. Їх розглядали російські, українські та західноєвропейські лінгвісти, такі як О.О.Потебня, О.М. Пешковський, О.О. Шахматов, Л.В. Щерба, В.В. Віноградов, О.С. Кубрякова, Л.А. Булаховський, І.Р. Вихованець, О.І. Германович, Ш. Баллі, Ж. Вандрієс, О.Єсперсен, Г. Пауль та інші. Є кілька точок зору на природу й статус вигуків:

1) вигуки перебувають поза поділом слів за частинами мови, оскільки є різнорідними за своїм складом синтаксичним класом;

2) вигуки є частиною мови, але посідають в системі частин мови особливе місце;

3) вигуки є частиною мови, але належать до „часток мови” поряд з прийменниками й сполучниками;

4) вигуки входять до кола частин мови, до розряду повнозначних слів, всередині яких посідають особливе місце, здатні номінувати, мати лексичне значення і виконувати певні синтаксичні функції;

5) вигуки є реченнєвими дейктичними одиницями, емоційними відповідниками судження, відображенням емоційної реакції мовця на позамовну ситуацію і периферією мовленнєвої системи.

Найбільш прийнятною є точка зору Л.В. Щерби та інших вчених, що вигуки за сукупністю ознак семантичного й синтаксичного характеру є окремою частиною мови.

За складом вигуки поділяються на первісні, непохідні, і похідні, вторинні. Вперше це розмежування зробив німецький вчений В. Вундт у ХІХ ст., і з того часу більшість вчених визнає цей поділ. Структурно вони є різнорідними і генетично пов’язані з:

1) короткими емоційними викриками, що супроводжуються реакцією індивіда на зовнішні подразники різного характеру (ah, oh );

2) повнозначними частинами мови (gut, still, bravo );

3) словосполученнями (Guten Morgen, danke, Entschuldigung, zum Teufel!);

4) різними реченнями фразеологізованої структури (Wie geht es dir? Nieder mit dem König!).

Вигуки є класом емоційно-вагомих одиниць мови. Оскільки в реальному спілкуванні емоції орієнтовані на певного адресата мови і надають мові те забарвлення, яке в цілому називається прагматикою, постає необхідність дослідження вигуків в комунікативно-прагматичному аспекті. В світлі інтенсивного розвитку прагмалінгвістики стає зрозуміло, що вигуки мають якості, яких не має у головних частин мови. В першу чергу мова йде про те, що вигуки можуть представляти висловлювання абсолютивно, без синтаксичної підтримки складових елементів речення.

У спілкуванні вигуки виступають головним чином у ролі самостійного висловлювання чи синтаксично незалежного сегмента речення, підпорядковуючись загальній задачі комунікації, формою вираження якої є цілий текст чи деяка його частина, що представлена об’єднаною у відносно закінчене структурно-змістове ціле сукупністю висловлювань.

Вигуки мають з точки зору прагматико-комунікативної структури бінарну природу: з одного боку вони слугують засобом екстеріоризацій емоційно-експресивних настроїв того, хто говорить, а з іншого – волюнтативну функцію збільшення і посилення впливу на адресата.

З кожним вигуком пов’язані певні почуття. Їх може бути декілька, вони також можуть бути протилежними одне одному. Іноземцеві часто складно зрозуміти емоційну сферу носіїв німецької мови. Тип почуття можна визначити лише завдяки інтонації або мовленнєвій ситуації.

Одже вигуки мають цілу низку значень, які реалізуються тільки у контексті, тобто для них інформація про прагматичне оточення є дуже важливою. Вигуки мають „точну контекстну чутливість”, що зв’язує зміст речення з мовцем. Вигукові висловлювання з одним і тим же звуковим комплексом можуть функціонувати у різних контекстах, а тому є складовою частиною різних за змістом семантичних полів. Розглянемо це на прикладі вживання вигуку ach. Він дуже поширений у розмовній німецькій мові. У різних випадках вигук ach може виражати радість, засмучення, печаль, здивування, захоплення, бажання, радість та інші почуття. Наприклад: Ach Gott!; Ach du lieber Himmel!; Ach, das tut mir aber Leid! (співчуття, жаль або біль); Ach, wäre die Prüfung doch schon vorbei! (бажання ); Ach , ist dieser Augenblick herrlich!; Ach, wie nett, Sie zu treffen! (здивування або радість ); Ach ja, jetzt weiß ich , wen du meinst! (згадка ); „Das war keine Absicht von mir.“ – „Ach ja?“; (здивування, сумнів ); Ach so, jetzt ist mir das klar! (розуміння ); Ach wo das stimmt doch überhaupt nicht! (припущення, твердження ).

Вигуки існують у всіх мовах, а тому можуть розглядатись як мовна універсалія. Проте функціонування вигуків у різних мовах світу є своєрідним, тому вони є також національно і культурно мотивованими. Мовна картина світу, тобто понятійне опанування мовних засобів, суттєво відрізняється у типологічно малоспоріднених мовах і перекладач при перекладі стикається зі складнощами навіть у елементарних випадках. Так само і при перекладі вигуків. За умовами ситуативного слововжитку та зважаючи на потреби стилістики, при перекладі вигуків з німецької мови на українську мову мають місце різні трансформації (як формальні, стильові та змістові перетворення одиниць та структури вихідного тексту в одиниці тексту перекладу), які дозволяють зберегти адекватною структуру тексту оригіналу.

Література:

1. Брандес М.П. Переводческая стилистика (немецкий язык). – М.: ВШ, 1979. – 172с.

2. Вежбицька А. Семантика междометий // Семантические универсалии и описание язиков. – М.: Языки русской культуры, 1999. – С. 611-649.

3. Виноградов В.В. Русский язык: Граматическое учение о слове. – М.: ВШ, 1972. – 614 с.

4. Гак В.Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Ин. языки в школе. – 1982. №5 – с. 11-17.

5. Neues Deutsches Wörterbuch. Verlag Naumann und Göbel. Köln. – 2000 – 1064 S.

6. Duden. Grammatik der deutschen Gegenwartssprache. Государственное учебно-педагогическое изд-во. – Ленинград. 1962. – 699 с.