К.б.н. Гарнаєва А.Ю., студ. Рощупкіна Л.В.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ, ФРУСТРОВАНОСТІ, АГРЕСИВНОСТІ ТА РИГІДНОСТІ У СПОРТСМЕНІВ ТА НЕ СПОРТСМЕНІВ

У сучасному спорті вищих досягнень склалася така ситуація, що на передній план виходить проблема психічної стійкості спортсменів до фізичних і нервових перевантажень. Тому особливу роль грає здібність особи|особистості| до регуляції свого психоемоційного стану|достатку|, який у певній мірі впливає на успішність спортсмена. Тому метою нашого дослідження було вивчення особливостей прояву тривожності, фрустрованості, агресивності та ригідності у спортсменів двох циклічних олімпійських видів спорту, а саме у легкоатлетів і академічних гребців та не спортсменів.

Наші дослідження проводилось на базі спортивної дитячо-юнацької школи «Локомотив» і кафедр фізичного виховання та спорту Дніпропетровського державного інституту фізичної культури та спорту і Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара. Контрольну групу складали особи, які займалися загальною фізичною підготовкою (перша група). Група легкоатлетів позначається як друга група, група гребців-третя. Кожна з досліджуваних груп складалася з 30 осіб, серед яких було по 15 дівчат та 15 чоловіків.

Методами дослідження слугували «Тест самооцінки агресивності, фрустрації, ригідності та тривожності» та тест «Баса-Дарки».

Як показали наші дослідження, у контрольній групі серед перелічених якостей найбільш високого рівня досягала ригідність (52,1 ± 2,1 бала), друге місце займала агресивність (44,7 ± 2,3 бала), на третьому місці була тривожність (44,0 ± 1,6 бала). Згідно отриманих, даних рівень тривожності не спортсменів незначно (всього лише на 0,7 бала) був відмінним від агресивності. Завдяки цьому можна відмітити, що ці якості розділили друге місце. Найнижчий рівень був притаманний фрустрованості – 42,0 ± 1,8 бала. Подібний прояв відмічених якостей пов’язано, скоріш за все, з характером відношення осіб контрольної групи до спортивної діяльності. Перш за все, у них відсутнє необхідне прагнення до успіху, яке притаманне спортсменам. Це може призводити до прояву мотиваційної ригідності, під впливом якої у спортсменів при виконанні спортивних вправ

проявляються такі риси як консервативність та шаблонність Додатковим фактором слугує афективна ригідність, що знижує загальний емоційний фон. Відсутність участі у спортивних змаганнях знижує рівні прояву тривожності та агресивності, а відносно невисокий емоційний тонус призводить до низького рівня фрустрованості, яка, як відомо, має місце в тих випадках, коли людина натрапляє на непоборну перешкоду, уявну або реальну, що призводить до негативних емоційних реакцій. Навіть якщо не спортсмен не в змозі виконати ту або іншу спортивну вправу, то це, у кращому випадку, закінчується виникненням недовгої негативної емоції, яка не має, як у спортсменів серйозних наслідків.

Зовсім інша картина спостерігалась у спортсменів, бо ступінь прояву досліджуваних якостей у легкоатлетів та гребців мав свої особливості. Зокрема, у групі легкоатлетів на перше місце вийшла агресивність (49,5 ± 2,2 бала), друге місце зайняла ригідність (45,8 ± 2,1 бала), тривожність та фрустрованість були відмінними між собою незначно, досягаючи 37,7 ± 2,2 бала та 38,1 ± 1,6 бала відповідно. Отримані дані свідчать про те, що в індивідуальних видах спорту, до якого відноситься легка атлетика, агресивність, як відносно стабільна готовність до агресивних реакцій у різних ситуаціях, слугує одним із компонентів прагнення до успіху на спортивних змаганнях. Що стосується тривожності, то вона, як правило, повинна триматися на найбільш оптимальному для спортивної діяльності рівні. При цьому у спортсменів індивідуальних видів спорту, скоріш за все, превалює особистісна тривожність, яка як відомо, активізується при появі певних факторів, які людина сприймає як загрозливі. Таким фактором може бути зустріч на змаганнях зі спортивним супротивником. Тому потрібно вміти регулювати свій психоемоційний стан, щоб уникнути розвитку стресу, як однієї із причин яка негативно впливає на успішність спортсмена.

Виникнення стресової реакції у стані тривоги обумовлене певним фізіологічним базисом. Справа в тому, що тривожність являє собою реактивний стан, який формується нервовою та ендокринною системами, які готують організм до боротьби. Виникає так звана функціональна система, у якій окрім нервової та ендокринної, що являють собою пускову точку, приймають участь серцево-судинна, дихальна, а також система гомеостазу. Це виражається в посиленні серцебиття, пітливості, почастішанні дихання, підвищенні артеріального тиску, загальної збудливості, зниженні порогів чутливості та ін. Тому що для тривожності характерна якість розтягуватись у часі і навіть становитися безперервною, це може призвести до розвитку стресу і дезорганізувати поведінку спортсмена. Саме тому так важливо, щоб рівень прояву тривожності був адекватний та корелював з рівнем фрустрованості для запобігання емоційної недостатності, розгубленості та невпевненості у своїх діях. Наші досліди саме це і підтвердили, оскільки ступінь прояву тривожності та фрустрованості в групі легкоатлетів практично був однаковий, що свідчить про вміння даної групи досліджуваних спортсменів контролювати свої емоції.

Зареєстрований у наших дослідах достатньо високий рівень ригідності у легкоатлетів являється доволі неочікуваним і представляє, на нашу думку, особливий інтерес для тренерів, оскільки цей поведінковий компонент обмежує можливість бачення об’єкту з різних сторін, що значно знижує гнучкість поведінки, а швидкість реакції необхідна спортсмену, так як ситуації у спорті змінюються блискавично.

Досліджена нами третя група гребців дала можливість отримати наступні результати. Перше місце серед досліджених якостей зайняла, також неочікувано, ригідність, яка досягала 52,9 ± 2,1 бала, друге місце належало агресивності 51,1 ± 1,8 бала. Тривожність та фрустрованість розділили між собою третє, оскільки рівні їх прояву досягали 46,2 ± 1,9 бала та 46, 4 ± 2,1 бала відповідно.

При поясненні нами виявлених нами фактів слід виходити, перш за все, з того, що академічна гребля являє собою командний вид спорту і тут бажання та вміння спортсмена підпорядковані загальній задачі. Як показали наші досліди, тривожність у гребців вища за аналогічні показники у легкоатлетів, також як і ступінь прояву фрустрованості. Це може бути пов’язано з тим, що крім особистісної тривожності у кожного спортсмена проявляється ще й ситуативна тривожність, в основі якої полягає клопотання про успішність виступу всієї команди. Ці переживання, нервозність підвищують рівень фрустрованості спортсменів. Що стосується тривожності, то високий рівень початкової тривожності у спортсмена обумовлює високу ймовірність того, що в умовах змагань у нього буде спостерігатися стан підвищеної тривоги, як реакція на загрозу, небезпеку, реальну або уявну. Такий стан призводить і до підвищення рівня прояву агресивності. Враховуючи різні точки зору стосовно трактовки поняття агресивність, а також наші дані про більш високий індекс ворожості у гребців, в порівнянні з легкоатлетами, можна припустити, що агресивність гребців являє собою реакцію людини на «ворожу» оточуючу дійсність, до якої можна віднести умови змагань.

Підвищений рівень прояву ригідності може бути пов'язаний з тим, що ригідність спортсмена у команді обумовлена взаємодією його особистісних якостей з особливостями групових дій, до яких відноситься ступінь складності задач, що стоять перед командою, наявність певної небезпеки, монотонність діяльності (одночасна робота веслами), тощо. Тут може мати місце не тільки мотиваційна, але й когнітивна ригідність, для якої характерна важкість перебудови сприйняття і процесу мислення при отриманні нової інформації, оскільки в даному випадку мова йде не про окрему людину, а про групу людей.

Отримавши конкретну інформацію відносно рівнів прояву тривожності, фрустрованості, агресивності та ригідності, притаманних контрольній та спортивним групам, ми провели далі порівняльний аналіз ступеню прояву вказаних якостей у не спортсменів та у спортсменів.

Виявилось, що всі досліджувані якості в більшій мірі проявлялися у гребців, друге місце по прояву цих якостей належало контрольній групі, найменш всього, за винятком агресивності, вони були виражені у легкоатлетів. Однак причини і мотиви подібного розподілу досліджуваних особливостей не можуть бути одноманітними.

Підвищений рівень, у порівнянні з іншими групами, тривожності, фрустрованості, агресивності та ригідності у гребців пов’язані, скоріш за все, з почуттям відповідальності за результат спортивної діяльності, обумовленої специфікою даного виду спорту, тобто його командним характером. Ця ж особливість полягає в основі підвищеної агресивності, оскільки добре відомим фактом є те, що групова агресивність завжди вища за індивідуальну. Подібний феномен був зареєстрований і в наших дослідах у вигляді більш низького, в порівнянні з гребцями, рівня агресивності у легкоатлетів і тим більш – в контрольній групі, члени якої не пов’язані між собою якими – небудь обов’язками.

Крім того, отримані нами дані можуть слугувати основою для застосування викладачами відповідних методів роботи для покращення фізичного виховання студентів, а також тренерами, як в індивідуальній, так і в груповій підготовці спортсменів циклічних видів спорту. Зокрема, викладачам кафедри фізичного виховання Дніпропетровського національного університету слід сфокусувати свою увагу на знижені рівня, з одного боку тривожності студентів, яка може бути наслідком їхньої неготовності до виконання діючих нормативів, а з іншого – на подолання високого рівня ригідності, яка має у своїй основі ту ж саму фізичну підготовку студентів або їх відверте ігнорування занять з фізичного виховання. Перед тренерами для оптимізації спортивної підготовки стоять більш складні задачі як по відношенню до індивідуальних, так і до командних видів спорту. Виходячи з наших даних, це, перш за все, стосується гребців, яким в першу чергу треба знизити рівень прояву ригідності, потім тривожності. Це може призвести до падіння рівня прояву агресивності і нормалізації, вслід за цим, рівня прояву фрустрованості, що призведе до поліпшення спортивних результатів.

У легкоатлетів для підвищення успішності спортивної діяльності необхідно контролювати рівень агресивності, потім ригідності, оскільки ці дві якості в силу жорсткої фіксації стереотипів обмежують творчість та гнучкість поведінки спортсмена, які так необхідні в індивідуальних видах спорту.

Таким чином, результати наших дослідів мають не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяють запропонувати певні рекомендації для оптимізації спортивної підготовки, як передусім, спортсменів, так і не спортсменів.

Література:

1. Анохин П.К. Биология и нейрофизиология уловного рефлекса, М: Медицина, 1968.-548с.

2. Берковиц Л. Агрессия: причин, последствия и контроль, СПБ: 2002.– 512с.

3. Румянцева Т.Г. Понятие агрессивности в современной зарубежной психологии // Вопросы психологи – 1991. -№1. – с.81-88

4. Практическая психодиагностика: методики, тесты / Сост. Д.Я.Райгородский, - Самара: БАХРАХ, 1998.- 699с

5. Самойленко Н.П., Немов Б.Л.Психологічний словник, К.:Генеза,2002.– 417с.

6. Сафін В.Ф. Стійкість самооцінки і механізм її збереження // Питання психології, 1975.– №3.– с. 62 – 72.

7. Спилбергер Ч. Д. Концептуальные и методологические проблемы исследования тревоги // Стресс и тревога в спорте. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 207с.