УДК 331.102.344:339.166.5(477)

Бережний В.М., Кравчук Ю.Б., Погорєлова А.С.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

ІННОВАЦІЙНИЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ:

КАДРОВА ПОЛІТИКА І ПОТЕНЦІАЛ

Теорія і практика переконливо доводять, що головним чинником тривалого економічного зростання країни, її добробуту є перехід на інноваційний шлях розвитку, а здатність країни до технологічних змін є визначальною ознакою конкурентоспроможності національної економіки. У сучасному світі співвідношення сил між державами, їх міжнародна вага визначаються саме порівнянням інноваційних можливостей, умінням ефективно і раціонально використовувати кадровий потенціал.

Обов'язковою умовою формування кадрової політики є розробка регіональних програм підтримки інновацій. В структурі управління обласних чи міських адміністрацій повинні бути положення даної політики, що мають містити набір основних проектів і заходів, реалізація яких направлена на розвиток конкурентоздатних виробництв і технологій, використання місцевих природних ресурсів, виробничого і кадрового потенціалів, створення продуктових і технологічних інновацій тощо.

Подальший аналіз дозволяє визначити слабкі сторони діяльності таких структур, а отже, розробити ефективну модель формування та розвитку кадрового потенціалу регіону.

Аналогічну структуру необхідно сформувати для інформаційного забезпечення інноваційного розвитку регіону. Цілісний комплекс інформаційного забезпечення буде включати: вищі учбові заклади регіону, науково-інформаційний центр, Інтернет-центр, бізнес-центри, консультативні фірми тощо. Використовуючи кадровий потенціал університетів, інститутів і наукових установ в інноваційній сфері можна значною мірою пришвидшити передачу інформації про наукові дослідження та їх результати до сфери виробництва.

Безумовним чинником, що визначає можливості інноваційного розвитку будь-якої економічної системи, вважається система освіти. У значній частині опублікованих до теперішнього часу робіт стосовно інноваційної діяльності прийнято, що істотним чинником, що визначає величину інноваційного потенціалу макроекономічної системи, є вища школа. Кожен регіон має на своїй території значне число структурних підрозділів вищої школи. Вважається, що кожне з них вносить певний внесок в забезпечення економічного розвитку регіону у вигляді наукової, науково-технічної продукції, а також при здійсненні підготовки фахівців високої кваліфікації.

Погоджуючись принципово з цією точкою зору, слід підкреслити доцільність аналізу умов її формування і функціонування. З нашої точки зору, роль вищої школи слід оцінити стосовно таких аспектів: 1) аналіз сучасних тенденцій економічного розвитку складних економічних систем, і зокрема регіональних утворень, в контексті оцінки розвитку вищої школи; 2) дослідження сучасних поглядів на роль освітнього комплексу у формуванні тенденцій розвитку макроекономічних систем; 3) виявлення особливостей розвитку освітньої сфери в регіональних економічних системах; 4) пошук можливих напрямів посилення взаємозв'язку в розвитку складних економічних систем і освітньої сфери в контексті активізації їх інноваційної діяльності.

Як правило, всі оцінки діяльності освітньої сфери будуються на підставі тези про безумовну наявність у неї значного інноваційного потенціалу. Ми також вважаємо, що освітня сфера інноваційна. Це обумовлено постійною роботою з новим матеріалом і виробництвом нового продукту (якщо так можна назвати контингент студентів, слухачів і нових фахівців, що виходять за її межі). Але ступінь її інноваційності не є безумовною. Більше того, у ряді випадків саме освітня сфера може ініціювати прояв консервативності розвитку. Сучасні тенденції у сфері освіти, які знижують якість підготовки, є проявом такого консерватизму, оскільки знижують загальні розміри інноваційного потенціалу макросистеми. В зв'язку з цим стає важливим не початкове припущення про інноваційний характер розвитку, а теза про дійсність інноваційного характеру освітнього комплексу.

Для реалізації кадрової політики регіону доцільно розробити цілісну динамічну систему, спрямовану на "розширене відтворення" високопрофесійних творчих кадрів, здатних до ефективної діяльності у інноваційному ринковому полі — науковців, інженерів, менеджерів, педагогів.

Доцільно створити систему інноваційної освіти, яка ґрунтується на трьох рівнях, в залежності від вікового, освітнього, професійного та ряду інших факторів.

Перший рівень (вікова група до 17 років) - майбутні кадри для інноваційної діяльності. На цій стадії першочерговими завданнями є виявлення пріоритетних здібностей у дітей, їх розвиток та забезпечення необхідним комплектом знань з класичних наук та основ прикладних - економіки, техніки, інформатики, управлінських наук тощо. Для цього необхідно провести реалізацію ряду державних програм, спрямованих на реформування шкільних програм та педагогічних технологій, системи дитячої та юнацької науково-технологічної творчості, яка має бути спрямована на формування нетрадиційного підходу до їх використання та удосконалення, навичок з планування своєї власної діяльності та діяльності колективу.

Другий рівень (від 18 до 50 років) - найбільш продуктивний сегмент інтелектуального потенціалу, люди які приймають безпосередню участь у розробці та реалізації інноваційних проектів. Це сьогоднішні управлінці, науковці, інженери, підприємці. На здійснення процесів поповнення та оновлення їх знань та на підвищення їх професійного рівня спрямована цілісна система вузівської та післявузівської безперервної освіти на основі сучасних підходів.

Третій рівень (від 50 років) - поєднання фундаментальних і практичних знань та життєвого досвіду, мудрості нації. Завдання держави - максимально ефективно її використати через залучення до викладацької діяльності, роботи у експертних та консалтингових структурах тощо.

Кожен рівень є відкритою динамічною системою, на яку впливають як інші рівні, так і зовнішні фактори. Кожен рівень, з природних причин, плавно переходить в інший, приносячи якісні та кількісні зміни у нього, та через системи ретрансляції знань – у інші.

Природно, що зміни у освіті спричинять зміни у науці. Завдання програми "Освіта-наука" - перебудова її структури у бік пріоритету вузівської, а не академічної, тому, що саме вузівська наука є найбільш динамічною та активною структурою. У ній поєднуються творче, нетрадиційне мислення та підприємницька активність молоді та досвід і знання академічних науковців. Це є той потенціал, який визначатиме пріоритети соціально-економічного розвитку у найближчому майбутньому, так як діяльність академічного сектору переживає глибоку кризу. Найбільш ефективною формою реалізації цього потенціалу є створення на базі навчальних закладів інноваційних структур різних рівнів складності, здатних координувати зв`язки у ланцюгу наука-виробництво-ринок.

Значна невизначеність інформації про напрями і темпи розвитку регіону робить планування організації навчання за новими напрямами підготовки та спеціальностями, фахівці з яких будуть потрібні підприємствам та організаціям регіону через декілька років, надзвичайно складною проблемою. Для визначення обсягів їх підготовки за напрямами та спеціальностями, що будуть потрібні національній економіці через такий термін, необхідне проведення цілеспрямованої роботи з прогнозування довго-, середньо- і короткострокових потреб регіону в спеціалістах з вищою освітою. Ці дослідження повинні базуватися на прогнозах розвитку економіки області, її окремих видів діяльності і підприємств.

В умовах недостатньої визначеності потреби у фахівцях, які будуть потрібні підприємствам та організаціям регіону через декілька років, доцільним є підсилення фундаментальної підготовки студентів. Заклавши міцну основу освіти, фундаментальна підготовка разом із здатністю до самоосвіти надасть змогу випускникам швидко нарощувати знання в майбутньому, дозволить їм легко адаптуватися до нових потреб ринку праці, при необхідності - перекваліфіковуватись. Взагалі фундаменталізація сприятиме реалізації сучасного принципу освіти - "навчання протягом усього життя".

Однією з проблем, що стримує формування кадрового потенціалу, є недостатнє фінансування освіти (наявність державних місць) і науки. Одним з важливих завдань у теперішній час є підвищення якості освіти.

Отже, інноваційність концепції формування кадрової політики в умовах ринкової трансформації полягає в наступному: 1) гнучка і адаптивна стратегія формування і розвитку кадрового потенціалу регіону; 2) активна участь у проведенні кадрової політики як на рівні регіону, так і на рівні підприємств; 3) визнання права багатьох суб'єктів вирішувати питання відтворення кадрового потенціалу; 4) гнучкі механізми і інноваційні технології кадрової діяльності; 5) безперервне оновлення інноваційних технологій; 6) соціальна відповідальність при формуванні, використанні і розвитку кадрового потенціалу регіону; 7) постійне оновлення технологій, методів і підходів при формуванні кадрової політики.

У зв’язку з необхідністю підвищення рівня кадрового потенціалу необхідним є інтенсифікація розвитку вищої освіти, що передбачає: 1) пошук і організацію навчання за тими напрямами підготовки та спеціальностями, які через декілька років будуть необхідними, для чого має проводитися відповідний постійний регіональний маркетинговий моніторинг; 2) підсилення фундаменталізації підготовки студентів на перших курсах, яка на останніх курсах повинна доповнюватися цільовою підготовкою за замовленнями підприємств, при залученні останніх до формування частини вимог до майбутніх спеціалістів; 3) визначення на державному рівні щорічної та перспективної потреби народного господарства в фахівцях тієї чи іншої спеціальності і на цій основі удосконалення планування вищої освіти; 4) збільшення кількості місць державного замовлення у ВНЗ, що дозволить залишитися в області частині молоді, яка в цей час виїжджає в інші міста і назад не повертається; 5) підвищення якості освіти у кожному з ВНЗ регіону за рахунок впровадження систем управління якістю підготовки.