Кашпрук Ю. А.

Львівська комерційна академія

ІНСТИТУЦІЙНІ РЕФОРМИ У БАНКІВСЬКИХ СИСТЕМАХ

РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ

У світовій практиці немає єдиного підходу до інституційної побудови системи банківського регулювання. В значній мірі вона залежить від особливостей соціально-економічного та історичного розвитку тієї чи іншої країни, а також традиціями і характером її банківської системи. Так, особливості банківського законодавства США сприяли збереженню децентралізованої банківської системи. Банківське законодавство цієї країни розвивалося поступово, еволюційним шляхом, при чому основні етапи його розвитку часто були пов’язані із загальнонаціональними кризами. Основною ознакою законотворчого процесу в США було розуміння того, що роль уряду у сфері банківського регулювання повинна бути визначальною, щоб не допустити фінансової кризи.

Особливістю банківської системи США було й те, що у цій країні упродовж багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремих штатів, довгий час існувала децентралізована система банкнотної емісії. З 1864 по 1914 роки емісію здійснювало кілька тисяч банків. У 1913 р. був прийнятий Закон про Федеральну резервну систему, який визначав систему Центрального банку США та методи здійснення грошово-кредитної політики. Було створено 12 резервних банків по всій країні, які виконують функції депозитаріїв для резервів Федерального резервного банку. Законом МакФадена, що був прийнятий у 1927 році, було визначено, що регулювання філій центрального банку здійснює не федеральний уряд, а штат. Закон „Про банківську діяльність”, який був прийнятий у 1933 році, чітко розмежовував діяльність комерційних банків та інвестиційних компаній. Це призвело до різкого зростання кількості банків із філіями. У 1956 році був прийнятий Закон «Про банківську холдингову компанію», який дозволив банкам створювати холдингові компанії. У 1994 р. Конгрес зняв всі заборони, що стосувались територіальних обмежень діяльності філій банків. В результаті цього значно зросла кількість банків з філіями. Усе це дало можливість американським банкам успішно увійти в світову фінансову систему та укріпити свої позиції на міжнародному фінансовому ринку.

У 1999 р. відбулась системна банківська реформа у США, початок якій поклав Gram-Leach Bliley Act. Цей закон дав можливість істотно розширити сферу діяльності банків та інших фінансових інститутів і дозволив їх вихід на ринок страхових послуг. На сьогоднішній день банківське регулювання США ґрунтується на ліберальних принципах. Широкого розповсюдження набули процеси злиття банків.

Показово, на наш погляд, є банківська система Німеччини. Вона включає дві основні ланки:

1. Центральний банк (Німецький федеральний банк або Бундесбанк).

2. Комерційні банки.

Характерними рисами німецьких банків є: універсальний характер діяльності, присутність у вигляді пайової участі в капіталі німецьких підприємств, великий кооперативний сектор. Значну роль у країні відіграють земельні банки. Важливими інструментами впливу уряду на відтворення економіки є державні банки з особливими завданнями – «Банк відновлення», «Експортний банк». Основними джерелами фінансування у ФРН є банківські кредити, про що свідчить високий освітній рівень німців.

Зовсім інша ситуація склалася в Італії. На відміну від США та Німеччини, банківська система Італії є надмірно політизованою. Частка участі держави у банківській системі країни значно вища, ніж в інших розвинених країнах світу. Проте, в останні роки ця тенденція зазнає певних змін, що пояснюється широким розмахом приватизаційних процесів.

Процеси євроінтеграції банківництва в європейських країнах спонукали до реформування банківської системи Італії, сприяли чому наступні заходи:

· прийняття у 1990 році Закону Амато–Карлі, який започаткував приватизацію банківських установ;

· прийняття у 1994 році «Єдиного банківського кодексу», який надав можливість банкам вибирати будь-яку організаційну форму і розширювати спектр своїх послуг, головною висунув модель універсального банку, визначив конкурентний стан банківництва як ринкову норму.

Вагому роль у банківській системі Італії відіграють кооперативні банки, на долю яких припадає 30% у загальному обсязі наданих кредитів. В Італії немає спеціальних аграрних банків, зате функціонують універсальні банки і ощадні каси, які мають відділи аграрного кредиту. В цій країні запроваджено доволі високі гарантії вкладникам.

Характерною рисою розвитку системи банківського регулювання у розвинених країнах світу на сучасному етапі є посилення вимог щодо прозорості банківської діяльності. З цією метою, у більшості країн, за рекомендацією незалежної міжнародної організації FATF було створено державні органи фінансового моніторингу, основними завданнями яких є:

· збирання та обробка інформації про сумнівні фінансові операції і за наявності достатніх підстав повідомлення про них правоохоронних органів;

· забезпечення застосування у банках програм захисту від відмивання грошей та фінансування тероризму тощо.

Впродовж останніх років банківська практика розвинених країн світу все більше набуває загальних форм, спостерігається тенденція до уніфікації регулятивних вимог. У значній мірі це пов’язано із створенням у 1974 році Базельського комітету, основною метою діяльності якого стала координація зусиль національних регулятивно-наглядових банківських органів. Комітет надає можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями щодо побудови власної системи державного регулювання банківської діяльності з урахуванням специфіки соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни.

Протягом останніх років у всіх країнах світу ми спостерігаємо глибоку фінансову кризу, в результаті якої у більшості з них відбулося значне падіння ВВП та зростання безробіття. Уряди багатьох країн, у тому числі й України, звернулися за допомогою до Міжнародного валютного фонду. Серед найпоширеніших антикризових заходів, які вживалися урядами іноземних держав слід виділити: часткову націоналізацію комерційних банків із одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю; надання банкам державних гарантій за зарубіжними позиками в іноземній валюті; банки, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні галузі економіки; відбулась мобілізація заощаджень населення та повернення довіри до банківської системи.

Таким чином, розглянуті нами банківські системи провідних країн світу засвідчують, що розвиток банківської сфери та зрушення у фінансових відносинах були обумовлені законодавчо-інституційними перетвореннями в банківській діяльності, які формувалися у процесі історичного розвитку. Тому кожна з цих країн має свій особливий досвід інституційних реформ, який міг би стати корисним для оздоровлення банківської системи України.

Література

1. Авилова А. Реформа банковской системы в Италии / А. Авилова // Проблемы теории и практики управления. – 2005. – №3. – С.59-65.

2. Баранецький І. Світова фінансова криза: перші результати та уроки для України / І. Баранецький // Зовнішні справи. – 2008. – №12. – С.5-7.

3. Кушнеренко С.М. Оптимізація банківської системи України в контексті міжнародного досвіду: Автореф. дис. канд. екон. наук / С.М. Кушнеренко – К., 2004. – 18 с.

4. Реверчук С.К. Грошово-банківські системи зарубіжних країн. Навчально-методичний посібник / С.К. Реверчук – Львів: «Тріада плюс». – 2007. – 160с.