Кравчук Т.П., Пюро О.М.

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці

Науковий керівник: Урбан В.В.

РОЛЬ КЕРІВНИКА В ОРГАНІЗАЦІЇ

Постановка проблеми. Нагальною проблемою сьогодення є місце керівника в організації, що тягне за собою ряд підпроблем таких як: ефективне управління та раціональне використання владних повноважень, формування та збереження як власної репутації, так і репутації організації, а також формування лідерських рис. Адже, ефективне управління та раціональне використання влади сприяють стабільності та порядку вирішення різних проблем, що виникають під час діяльності, а лідерські навички значно поліпшують процес управління. Актуальність цієї теми полягає у тому, що особа керівника має об’єднувати в собі лідера, управлінця і простого громадянина, який буде зацікавленим у добросовісному виконанні покладених на нього завдань, не буде зловживати своїми повноваженнями, а також трудитиметься на благо організації, яку він представляє [1, c.149].

Аналіз основних досліджень і публікацій. Про роль керівника в успіху організації написано чимало робіт. Вивченням цієї проблеми займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, серед них: К. Боулдінг, С.Чейз, А. Г. Здравомислов, І. Кузьменков, М. Стародубська, А. Чернов, Д. Гуганова, Д. Ольшанський та інші.

Постановка завдання. У статті ми висвітлимо керівника в організації як людину, особистість та лідера, що допоможе підняти рівень професіоналізму та ефективності сучасних керівників. Адже керівник повинен вміти ставити задачі, визначати засоби досягнення поставленої мети перед організацією. Також він повинен визначати методи контролю діяльності організації, управляти думкою колективу. Але перш за все будь-який керівник має бути лідером, щоб наштовхувати працівників на повноцінну роботу та досягати високих результатів. Саме це потрібно для процвітання організації.

Виклад основного матеріалу. Центральною фігурою будь-якої групи або організації є сам керівник. Ефективність керівництва визначається “індивідуальним підходом”, тобто можливістю успішно вирішувати основні проблеми людських стосунків: уміння реагувати на непередбачувану поведінку підлеглих, подолання інформаційного “голоду” у колективі, чітке формулювання вимог до співробітників, встановлення з ними надійного зворотного зв’язку, здатність побачити та відрізнити хороше від поганого, правду від неправди, оскільки люди далеко не завжди правильно інтерпретують події і не завжди говорять те, про що думають. Такі керівники ставлять перед собою завдання дати людям можливість достатньо заробляти, отримувати задоволення від своєї праці, брати участь в управлінні організацією, створювати умови для самостійного вирішення проблем.

Ефективне керівництво припускає, що люди спільно координують ресурси, визначають завдання, висувають і підтримують ідеї, планують діяльність і так далі Колективна робота дозволяє відкрити нові можливості, колективний підхід — вирішувати проблеми спільно. Тим самим виробляється більше ідей, зростає інноваційна здатність, зменшуються можливості для появи стресових ситуацій [2, c.59].

Хто ж такий керівник: звичайна людина, яка досягає керівної посади “ і потом, і кров’ю” чи обдарована від природи людина, а можливий ще і третій варіант – особа, яка купила собі цю посаду, хоча навряд чи довго такі затримуються на своєму робочому місці за браком навиків та професіоналізму. Звичайно, керівник – це, в першу чергу, дар згори. Такі люди зазвичай з дитинства є ініціаторами всіх ігор і підбивають однолітків на всякі витівки, однак самі далеко не завжди лізуть в пекло. Він координатор, він генератор ідей, він дає напрямок. Але якщо дару немає, а керувати доводиться, то багато що у керівника можна виховати і поліпшити цілком “земним” чином [1, c.149].

Керівник – це високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свій професійний і науковий рівень, а лідер здебільшого не намагається зберегти систему, меншою мірою, ніж керівник, спирається на загальноприйняті управлінські методи, може нехтувати правилами управлінської ієрархії. Будь-який керівник, що турбується про ефективність своєї роботи, повинен прагнути стати лідером. Керівник повинен завжди бути готовим змінити свою думку і, якщо необхідно, змінити стиль керівництва. Керівник, який вибрав певний стиль лідерства і чітко його дотримується (оскільки цей стиль добре зарекомендував себе у минулому) може виявитися не здатним здійснювати ефективне керівництво в іншій ситуації і на іншій посаді. Керівник, який хоче працювати якомога ефективніше, отримати від своїх підлеглих максимальну віддачу, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль впродовж всієї кар’єри. Сучасний керівник повинен адаптувати свій стиль управління до конкретної ситуації, оскільки найефективніші керівники – це ті, хто уміють поводити себе по-різному – залежно від вимог реальності [1, c.150].

Основною проблемою керівників в організаціях є завоювання та утримання репутації як перед виробничим персоналом, так і перед фірмами-партнерами на вищому рівні. Взагалі цей фактор діяльності організації дуже часто залишається непомітним та здається невагомим, коли ця репутація є позитивною, але, як тільки в цій репутації з’являються негативні моменти, ці факти починають негативно впливати на репутацію організації. Взагалі, таке поняття як репутація керівника, на відміну від репутації компанії не може бути проданою, оскільки при продажі компанії її репутацію враховують як нематеріальний актив. Якщо компанія буде проданою керівнику з хорошим іміджем, то репутація фірми покращиться, за умови, що у попереднього керівництва вона була негативною [2, c.60].

Для успішного управління в сучасних умовах необхідний професійно підготовлений керівник-менеджер. Професіоналізм менеджера полягає, перш за все, в оволодінні спеціальними знаннями і навиками в області організації виробництва і управління, здатності працювати з людьми. Організація не може існувати без менеджерів. Керівники завжди повинні враховувати багатообразні дії, витікаючі як зсередини, так і ззовні організації, які роблять вплив на виконання завдання, що стоїть перед ними.

Сучасні керівники витрачають значну частину свого часу і роблять найбільш сильний вплив на функцію планування. Їх обізнаність про полягання справ в організації в цілому, відповідно до їх практичних знань про зовнішнє оточення організації, робить вищих менеджерів здатними очолити діяльність по плануванню.

Дія керівника на колектив починається з підбору і розстановки кадрів на різних ділянках. Розстановка кадрів повинна допомагати розкриттю особистих здібностей працівників, забезпечувати зростання ефективності сукупної праці всього колективу. Проте, неможна розглядати будь-яку управлінську діяльність керівника без детального вивчення його особистих якостей [3, c.10].

Отже, хороший керівник повинен володіти наступними особистими якостями: широким кругозором, жаданням знань, професіоналізмом, новаторством, творчим підходом до роботи; відчуттям розуміння ситуації; творчим відношенням до роботи, завзятістю, упевненістю в собі і відданістю справі; нестандартним мисленням, винахідливістю, ініціативністю і здатністю генерувати ідеї; готовністю до змін, відвертістю, гнучкістю і легкою пристосовністю до змін, що відбуваються; прагненням до співпраці, комунікабельністю і відчуттям успіху; емоційною врівноваженістю і стресостійкістю, психологічними здібностями впливати на людей; ситуаційним лідерством і енергією особи в корпоративних структурах; здатністю працювати в колективі і з колективом; умінням передбачати результат; внутрішньою потребою до саморозвитку і самоорганізації; здатністю і умінням ризикувати; здатністю діяти самостійно; відповідальністю за діяльність і за ухвалені рішення; здатністю побачити, виділити істотне; мистецтвом виконувати плани [1, c.152].

Загалом, міра впливу керівника на групу (організацію) не є величиною постійною: за одних умов лідерські можливості можуть зростати, а за інших — знижуватися. Отже, феномен керівника— це динамічний процес групи, який може бути доволі суперечливим: міра домагань лідера і міра готовності інших належних до групи осіб прийняти керівника як лідера, тобто його провідну роль, можуть не збігатися [3, c.11].

Висновки. В даний час люди краще утворені, забезпечені, вільніше мислять і менш схильні до чиношанування. Прагнення старанно працювати і підкорятися правилам, без сумніву, ослабіло, але ж це саме те, на що традиційно розраховували керівники і тому з кожним роком стає все важче боротися з потоком суспільних змін.

Тому участь керівника у досягненні трудовим колективом або окремим працівником поставлених цілей визначається перш за все змістом і якістю виконання ним функцій, передбачених посадовою інструкцією або положенням про підрозділ. На сучасному етапі в практиці роботи кращих підприємств, які працюють в ринковому середовищі при оцінюванні якостей праці керівника враховується рівень виконання ним таких основних ролей, кожна з яких складається з комплексу лідерських функцій керівництва: організатора трудового колективу, наставника працівника, виразника і захисника інтересів членів колективу, споживача, генератора та розповсюджувача інформації (знань).

Література:

1. Осадча Н.В. Репутація керівництва у контексті формування репутації підприємства / Н.В. Осадча // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – №10. – С. 149-152.

2. Левченко З. Культура етикету керівника – наука спілкування / З. Левченко // Вісник КІБТ. – 2008. – Вип.1. – С. 59-60.

3. Марцин В.С. Роль керівника в регулюванні інформаційних потоків управлінського процесу / В.С. Марцин // Економіка АПК. – 2009. – №11. – С. 9-11.