Економічні науки / 16. Макроекономіка

Акмаєва Н.В., Відоняк Н.В.

Донбаський державний технічний університет

Проблема зростання боргової залежності України

На фоні розгортання світової фінансової кризи суттєвим за масштабами впливу дестабілізуючим чинником стала наростаюча боргова залежність, яка дестабілізує практично всі сегменти розвитку економіки України. Наслідком неефективної політики зовнішніх запозичень, яка полягає в їх надмірності і нераціональному використанні, є обмеження свободи проведення економічної політики в майбутньому.

Розробці теоретичних засад державного боргу та боргової політики присвячені праці видатних економістів минулого Дж.Кейнса, Т.Мальтуса, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, А.Сміта.

Боргова політика держави та управління зовнішніми запозиченнями знаходяться в колі наукових інтересів сучасних вітчизняних і зарубіжних авторів, серед яких Т.Бондарук, С.Буковинський, А.Вавілов, Ю.Пасічник та інші.

На їх думку, щоб удосконалити боргову політику держави потрібно сформувати цілісну систему законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державною боргу; визначити величини, склад та структурні параметри державного боргу, на які повинна орієнтуватись відповідна політика; встановити межі заборгованості (в тому числі визначення загального обсягу бюджетного дефіциту і відповідно обсягів запозичень, необхідних для їх фінансування); оптимізувати основні напрями використання запозичених коштів і визначення їх впливу на мікро- і макроекономічні показники [1, с.221-222].

Метою даної статті є дослідження зростання зовнішнього боргу України та виявлення впливу на нього банківських кредитів та міжфірмового боргу.

Тягар державного боргу країни може депресивно впливати на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів, зниження інвестиційної привабливості та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування.

Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя країни: дефіцит державного бюджету, розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції тощо.

Компанії не в змозі приймати обгрунтовані рішення, коли рівень інфляції високий, а державний бюджет виходить з-під контролю. Фінансовий сектор не здатен функціонувати, якщо в державі спостерігається гігантський дефіцит. Держава не ефективно надаває послуги, якщо вона вимушена виплачувати величезні відсотки за колишні борги. А економіка не зростає, якщо макроекономічне середовище не є стабільним і сприятливим. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, не вірне використання якого може призвести до суттєвих ускладнень чи навіть до фінансової кризи.

Нагромадження державного боргу в перехідній економіці України було спричинене певними суб'єктивними та об'єктивними факторами. Серед об'єктивних причин формування державного боргу слід назвати трансформаційний спад, викликаний процесами переходу української економіки від командно-адміністративної системи до ринкової; скорочення надходжень до бюджету через звуження податкової бази; незбалансованість торговельного балансу, переважання неефективних та енергомістких технологій тощо [2, с. 169].

Дію суб'єктивних чинників можна пояснити непослідовним та неефективним проведенням трансформаційної політики та фактичною відсутністю державної стратегії економічного розвитку, а також існуванням хаотичного і так званого «ручного» управління державним боргом, що у результаті наклало відбиток на його структуру та обсяги. Крім того, на збільшення державного боргу в Україні вплинули також такі специфічні чинники:

– структурна розбалансованість національної економіки,

– надмірне збільшення видаткової частини бюджетів за рахунок дотацій, які надає держава певним галузям (енергетика, вугільна промисловість та ін.);

– збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що дотуються;

– значний обсяг тіньової економіки;

– структура бюджетних видатків, що не відповідає наявним фінансовим можливостям уряду;

– прийняття державою боргів підприємств [5];

– прихований дефіцит бюджету — накопичення заборгованості бюджетними установами;

– нецільове використання бюджетних коштів;

– нерозвиненість фондового ринку,

Причому варто зауважити, що зовнішній борг складає майже три чверті загальної суми державного боргу. Таке співвідношення можна пояснити вигіднішими умовами запозичення на зовнішніх фінансових ринках, зокрема через покрашення кредитного рейтингу країни та більш низькою нормою фінансових позикових ресурсів у співвідношенні з внутрішнім ринком запозичень [3, с.59].

Зовнішні державні запозичення України використовуються здебільшого на поточні потреби, тобто для забезпечення стабільності грошово-кредитної системи, підтримки Державного бюджету та здійснення «критичного імпорту» (переважно енергоресурсів). І тільки невелика частина цих коштів спрямована безпосередньо на розвиток економіки [1,c.227].

Граничні обсяги зовнішніх запозичень слід формувати з урахуванням платежів з обслуговування боргу за певний період, достатності міжнародних резервів та виходячи з прогнозованої динаміки ВВП, експорту, обмінного курсу і національної валюти, стану платіжного балансу.

Загалом, вітчизняна практика формування державного боргу передбачає масштабну участь НБУ на первинному ринку ОВДП. Так, за деякими оцінками, у 1998—1999 рр. Національний банк України акумулював понад 70 % облігацій державної позики шляхом прямого викупу, тим самим здійснивши приховану грошову емісію (незважаючи на офіційні переконання про припинення емісійного фінансування дефіциту бюджету) [6].

Щодо зовнішнього державного боргу, то слід зауважити, що більшу його частину становить частина заборгованості перед міжнародними організаціями та урядами інших країн, що є типовим для ринків, які розвиваються [4].

Розглянемо структуру зовнішнього боргу та визначимо питому вагу міжфірмового боргу та боргу по кредитам у зовніньому борзі у таблиці 1.

Таблиця 1 – Зовнішній борг та його складові (1999-2008 рр.).

Рік	ВВП, млрд. грн.	Зовнішній борг, млн. грн.	Заборгованість країни по кредитам банків, млн. грн.	Прямі інвестиції: міжфірмовий борг, млн. грн.	Доля боргу по кредитам у зовнішньому боргу, %	Доля міжфірмового боргу у зовніньому боргу, %
1999	130 442	43435,0	1789,52	390,92	4,12	0,9
2000	170 070	42273,9	2227,83	507,29	1,2	1,2
2001	204 190	43082,7	2584,96	603,16	6,0	1,4
2002	225 810	45609,5	2928,13	729,75	6,42	1,6
2003	267 344	46729,0	3411,22	794,39	7,3	1,7
2004	345 113	43956,3	3818,04	791,21	8,69	1,8
2005	441 452	49506,0	7637,24	1039,63	15,43	2,1
2006	544 153	53487,9	13826,62	1904,17	25,85	3,56
2007	720 731	86023,1	33299,54	3311,89	38,71	3,85
2008	949 864	121170,9	47050,66	5064,94	38,83	4,18

Динаміку державного зовнішнього боргу можна прослідкувати за допомогою рисунку 1.

Рисунок 1 – Динаміка державного зовнішнього боргу за 1999-2008р.

На рисунку 2 порівняємо питому вагу міжфірмового боргу та боргу по кредитам у загальному обсязі зовнішнього боргу.

Рисунок 2 – Міжфірмовий борг та борг по кредитам у зовнішньому борзі

На основі проведених досліджень ми бачимо, що найменша доля боргу по кредитам у зовнішньому боргу спостерігалася у 2000 році (1,2%), а вже з 2005 почала стрімко змінюватися та у 2007 та 2008 роках темп росту досяг максимальної позначки, що дорівнює майже 40%. Що стосується долі міжфірмового боргу, то ми бачимо, що вона почала збільшуватися у 2006 році, але ці зміни були незначними.

Однією з найважливіших умов макроекономічної стабілізації є збалансованість бюджету і зовнішньоекономічних потоків, узагальнюючим показником яких є розмір зовнішнього боргу.

Конкурентною перевагою економіки України в розрізі оцінки макроекономічної стабільності всесвітнім економічним форумом, вважається низький рівень державного зовнішнього боргу 13,4% ВВП при оптимальних значеннях рівня боргової безпеки в межах 15-40%.

Проблема зовнішньої заборгованості України полягає не стільки в загальному обсязі боргових зобов’язань, скільки в його структурі. Негативна динаміка сформована переважно за рахунок запозичень банківського і корпоративного секторів, частка яких у структурі зовнішнього боргу зросла.

Залучення зовнішніх коштів слід здійснювати з урахуванням умов залучення (термінів і вартості), а також платоспроможності суб'єктів і можливостей надання державних гарантій, враховуючи можливе навантаження на державний бюджет. При формуванні боргової стратегії необхідно брати до уваги напрями використання зовнішніх запозичень, виходячи з пріоритетних напрямів розвитку економіки.

Література:

1. Ходжаян А.О. Боргова політика та її роль у забезпеченні макроекономічної стабільності //Актуальні проблеми економіки // науковий економічний журнал. – 2010-№2.

2. Гриценко А.А. Зростання корпоративного зовнішнього боргу України: макроекономічні наслідки та ризики для економіки // Фінанси України//науковий економічний журнал.-2007-№10.

3. Жовтанецький О.М. Особливості формування державного боргу в Україні // Вісник економічної науки України. – 2006-№1.

4. http://www.minfin.gov.ua

5. http://www.ukrstat.gov.ua

6. http://www.bank.gov.ua/Statist