Глівінська
Д.А., Дімітрюк І.В., Ковальчук Н.О.
Буковинська державна фінансова академія
Шляхи підвищення рентабельності підприємств легкої промисловості України
На
сьогоднішньому етапі розвитку економіки кожне підприємство незважаючи на форму власності, тип чи розміри
ставить собі за мету в результаті фінансово-господарської діяльності здобути
якомога більше економічних вигод, тобто максимізувати свої прибутки.
Актуальність даної теми перш за все
визначається тим, що легка промисловість є однією з пріоритетних галузей
економіки нашої держави, якою можна завойовувати світові ринки, а особливо під
час економічної кризи.
Ще одним підтвердженням актуальності теми є величезна кількість праць при
дослідженні фінансових результатів в науковій літературі, зокрема це наукові
доробки багатьох економістів, бухгалтерів-практиків та теоретиків. Серед них
великий вклад у дослідження рентабельності підприємств зробили Ю Ченрій, О. Бородиння, С.І. Дорогонцов, Н.П. Шморгун, , О.Е. Шерягіна та
багато інших вчених – економістів.
Загалом на українських підприємствах легкої промисловості
спостерігається зменшення показників рентабельності з таких причин:
–
зменшення
чисельності населення;
–
прямі
інвестиції в легку промисловість в 2009 р., за попередніми даними, становили 140 млн. гри., проте
потреба галузі в інвестиціях на порядок вища [4];
–
зменшення попиту на
дану продукцію внаслідок зменшення платоспроможності;
–
зміна уподобань,
моди, до яких не можуть швидко пристосуватись вітчизняні підприємства;
–
майже 80 %
підприємств працюють на морально та технічно застарілому обладнанні [4];
–
на внутрішньому ринку
частка вітчизняних підприємств становить від 4% (трикотажні вироби) до 10 і 25%
(відповідно взуття та швейні вироби), не
кажучи про світові ринки [2];
–
відсутність якісної і дешевої сировини,відсутність центрів
постачання давальницької сировини на території України,
–
проблеми захисту
вітчизняного виробника, якого витісняють неякісні китайські товари тощо.
Розглянемо основні шляхи вирішення проблем на даному
етапі розвитку легкої промисловості. Класифікація великої різноманітності
чинників зростання показників рентабельності здійснюються за трьома ознаками:
1)
видами витрат і
ресурсів (джерелами підвищення);
2)
напрямками розвитку
і удосконалення виробництва;
3)
місцем реалізації у
системі управління виробництвом [5].
Практично найбільш важливою
слід вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі
управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо
виокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх
(народногоспо-дарських. Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх
чинників підвищення ефективності підприємства
неоднакові.
Технологічні нововведення,
особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не
найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За
принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і
продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації
трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.
Устаткування. Цьому
чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності
виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна
організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації,
забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно
зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення
змінності роботи, скорочення внутрішньо змінних витрат робочого часу тощо.
Матеріали і енергія.
Проблема економії і зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна
бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з
матеріаломістким і енергомістким виробництвом.
Вироби. Самі продукти
(вироби), їх якість та дизайн також є важливими чинниками ефективності.
Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної преваги у
конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Пропоновані
підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному місці,
у потрібний час і за розсудливою ціною.
Працівники. Основним
джерелом і визначальним чинником, зростання ефективності виробництва є
працівники – керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх
праці багато де в чому визначається методами, технікою, особистим умінням,
знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу.
Організація і системи.
Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і
нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на
підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих
і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності)
діяльності.
Стиль управління. Значний
внесок у зростання продуктивності виробництва робить сучасна добре організована
система управління. Складовою частиною такої системи є стиль управління –
типовий “м’який” чинник підвищення ефективності діяльності підприємства.
На рівень продуктивності
кожного окремого підприємства безпосередній чи непрямий вплив справляють
зовнішні чинники ефективності виробництва. Розглянемо їх детальніше, оскільки
їх завжди потрібно враховувати.
Державна політика, яка
істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну
діяльність урядових установ різноманітні види законодавства; фінансові заходи і
стимули; установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи;
макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і
приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур
невиробничої сфери тощо.
Інституційні механізми. Оскільки ефективність
виробництва, залежить від багатьох, непересічним завданням держави є створення
на національному рівні не лише відповідних економічних, соціальних, політичних
і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності
виробничо-економічних систем.
Інфраструктура. Важливою передумовою зростання
ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень
розвитку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і
соціальної інфраструктури. В сучасних
умовах усі підприємства у процесі своєї інноваційної, виробничої і
комерційної діяльності не можуть обходитись
без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж
праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової
інфраструктури.
Структурні зміни. На
показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко
впливають структурні зміни у суспільстві незалежно від якості управління
діяльністю окремих підприємств. Причому така взаємодія у довгостроковій
перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни
відображаються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення
продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного
виробництва [6].
Підприємствам легкої
промисловості потрібно зорієнтуватись на:
1)
громадян
з середнім рівнем доходів, адже саме вони створюють
основний попит на продукцію;
2)
співпрацю з
міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримання прибутку і
нашому виробнику;
3)
спроби збільшити сегмент реалізації на ринку товарів;
4)
застосування маркетингових засобів реалізації продукції;
5)
збільшення асортименту продукції;
6)
орієнтацію на довготривалі зв’язки з партнерами, а не
разову співпрацю тощо.
З метою забезпечення
економічного зростання в наступні роки доцільно по-перше, простимулювати ті галузі, які здатні максимально швидко
реагувати на зростання споживчого попиту; по-друге, почати структурну
перебудову економіки галузей з високим рівнем доданої вартості, в яких Україна
має конкурентні переваги; по-третє, дати хід масовій структурній перебудові
економіки. Все це дасть змогу стабілізувати фінансову ситуацію, а також
покращити показники рентабельності та підприємств в Україні.
Список використаної
літератури:
1.
Дієсперов В.С. Рентабельність і дохідність//
Економіка АПК/ В.С. Дієсперов – 2008. - №6 – С 57-64.
2. Дорогонцов С.І. Сучасні
проблеми технічного розвитку промисловості України// Економіка України/ [С.І. Дорогонцов, І.Л.
Наливайко]. – 2007 - №5 – 30-37 с.
3.
Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів
господарювання: Навч. посібник/ О.О. Терещенко. - К.: “КНЕУ”, 2006 - 554с.
4. Черній Ю. Негативні чинники впливу на роботу легкої промисловості України// Легка промисловість/ [Ю. Черній, О. Бородиння]. - 2009.- №3.- С. 6-7.
5. Шара Є.Ю. Моделювання фінансових результатів діяльності
підприємства // Наукові праці НДФІ/ Є. Ю. Шара. - 2008. - №3. - С. 100-104.
6.
Шерягіна О.Е. Методика аналізу фінансових
результатів підприємства //Формування ринкових відносин в Україні/О.Е. Шерягіна
- 2007.- №5.- С.60-64.