Економічні науки/ 7. Облік і аудит

Ніколішина Л. О., студентка IV курсу

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ЗМІСТ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ І ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ

Постановка проблеми. Система управління грунтується на теоретичних засадах вчення про системи, системний підхід. У своєму складі вона має керуючу і керовану системи. Керуюча (суб'єкт управління) є су­купністю органів управління і управлінських працівників, яка характеризується відповідними масштабами діяльності, компетен­цією і специфікою виконуваних функцій, їй властива ієрархічна побудова, наявність кількох рівнів управління, наприклад: голова асоціації кооперативів — керівники кожного окремого кооперати­ву — начальники цехів (служб). Між рівнями існує певна підпо­рядкованість, а вся система здатна змінювати свій стан під впли­вом організуючих і дезорганізуючих факторів.

Аналіз останніх досліджень. Дослідження наукових праць М.І. Баканова, Т.М. Ковальчук, А.І. Муравйова,  В.К. Савчука, В.І. Самборського,  Р.С. Сайфуліна, Г.В. Савицької, А.П. Мищенко, А.Д. Шеремета, М.І. Яцкова   та ін. і діюча практика ролі аналізу в інформаційному забезпеченні управління свідчать про те, що є цілий ряд принципово важливих проблем, які потребують удосконалення.

Завдання дослідження. Метою проведення дослідження є вивчення ролі аналізу в системі  управління виробництвом.

Виклад основного матеріалу. Керуюча система складається з комплексу взаємопов'язаних підсистем, що виділяються за функціональними, елементними або організаційними ознаками, їх, своєю чергою, можна розглядати як самостійні, локальні системи, якщо вони мають вхід, процес (операції) і вихід, певну інформаційну сукупність, коло вирішу­ваних завдань. Вони становлять значний практичний інтерес, ос­кільки включають до свого складу економічний аналіз і спорід­нені з ним облік і звітність, прогнозування і планування, обробку економічної інформації тощо.

Керована система (об'єкт управління) включає сукупність ре­сурсів та організаційно-економічних умов, які супроводжують процеси відтворення на підприємстві, в колективі. До її складу входять як виконавці відповідних робіт, так і необхідні для цього обладнання, сировина і матеріали, продукція, енергія, а також підсистеми: технічна — сукупність засобів праці; операційно-тех­нологічна — прийоми одержання продукції і використання тех­нічних засобів; організаційна — різні форми організації і взає­мини людей у них; економічна — сукупність економічних зв'язків між складовими системи, а також ергономічна, соціальна (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 1. Схема виробничої системи сільського господарства

1- соціальна система; 2 - ергономічна  підсистема:- 3 — технічна підсистема;  4 —  предметно-ресурсна   підсистема;  5  —  операційно-технологічна підсистема; 6 — продукційна підсистема;  7 — економічна  підсистема;  8 — організаційна підсистема

За дослідженнями М.І. Яцкова [4], вона об’єднує вісім підсистем.

Основною серед них є економічна, яка покли­кана оптимізувати .весь ланцюг, внутрішньо протистояти дефор­маціям, що викликаються у цілісному організмі зовнішніми под­разниками.

Вказана система є виробничо-економічною, відкритою і вза­ємодіє із зовнішнім середовищем через організаційну підсистему. Остання формує виробничий процес, керує ним іззовні, а еконо­мічна — оптимізує і керує зсередини.

Деяких коментарів вимагає ергономічна підсистема, яка ви­никла у зв'язку із значним ускладненням технічних засобів і умов їхнього функціонування в сучасному виробництві, суттєвими змі­нами трудової діяльності людини, поєднанням у ній багатьох функцій. Дана підсистема концентрує у собі інтелектуальний по­тенціал виробничої системи сільського господарства. Призначення решти шести підсистем досить чітко окреслене їхніми назвами: соціальна, технічна і т. д.

Водночас усі вони тією чи іншою мірою мусять бути «підвлад­ні» економічному аналізу. Він забезпечує їхню роботу і розвиток тим, що досліджує фактичний стан на той чи інший момент, вза­ємозв'язки і взаємозалежності, причини відхилень від норми. За його допомогою відшуковують резерви, обґрунтовують шляхи роз­витку на перспективу в кожній підсистемі, виходячи з її суті, об'­єктів. Наприклад, у продукційній підсистемі провадиться аналіз виробництва продукції за видами, її наявності та руху, реаліза­ції, внутрішнього споживання тощо.

У процесі управління систему можна перевести в новий стан, або ж забезпечити її стійку рівновагу. Для цього треба цілеспрямовано впливати на підсистеми, забезпечувати їх інтеграцію у визначених рамках і ефективне функціонування. Саме це є запо­рукою успішної роботи підприємств.

Систему управління виробництвом треба аналізувати в горизонтальному і вертикальному планах. Перше дає змогу встанови­ти склад виробничих підрозділів і навіть окремих виконавців (на­приклад, кооперативів і їхніх працівників у складі асоціації), ефективність внутрішніх зв'язків, поділ праці, результативність новацій і водночас ефективність усієї системи управління з огляду зміни напряму діяльності, взаємодії складових частин [2].

Аналіз вертикального розрізу дає змогу встановити ступінчас­тість, ієрархію субпідрядності і субординацію управління. Тут ви­являються причинно-наслідкові зв'язки між різними структур­ними одиницями ієрархії, ланками і працівниками апарату управ­ління.

Між горизонтальними і вертикальними структурами системи управління неминуче виникатимуть суперечності, для згладжу­вання яких необхідно максимально використати зацікавленість керівників і виконавців робіт у наслідках, інтерес власності і власників [3].

Дослідження проблем управління треба здійснювати на прин­ципах системного підходу всіма економічними науками. Для вдо­сконалення системи управління виробництвом винятково важли­вою є роль економічного аналізу. Базуючись на системному під­ході, він передбачає дослідження діяльності підприємств, колек­тивів як єдиної системи, що дає змогу охопити умови, ресурси і результати діяльності кожної господарської одиниці, виявити нові можливості і через систему управління забезпечити їх реалі­зацію.

Про значення економічного аналізу для системи управління виробництвом в умовах приватизації і ринкових відносин свідчить досвід управління маркетингом.

За визначенням А.П. Мищенко [1], процес управління маркетингом складається з: 1) аналізу ринкових мож­ливостей, 2) добору цільових ринків, 3) розробки комплексу мар­кетингу, 4) втілення в життя маркетингових заходів (рис. 2).

Отож, першою складовою частиною, основою системи управ­ління маркетингом є економічний аналіз, а в цьому конкретному випадку — аналіз можливостей ринку. Він охоплює дослідженням цілу сукупність питань, оскільки будь-яке підприємство незалежно від форм власності му­сить вміти виявляти можливості, що відкриваються. Жодне підприємство  не може тривалий час покладатись на сьогоднішні товари і ринки. І для потреб аналізу треба володіти системою принципів, прийомів, методологічних засад дослідження і відповідною інфор­мацією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 2. Схема процесу управління маркетингом

Однак і на наступних стадіях системи управління тією або ін­шою мірою присутній економічний аналіз. Так, для добору цільо­вих ринків потрібен конкретний розрахунок обсягів попиту з ура­хуванням цілей і ресурсів фірми. Останнє вимагає аналізу капі­талу, виробничих потужностей, сировини.

Втілюючи в життя заходи маркетингу, доводиться аналізувати виконання річних планів, прибутковість і здійснювати контроль за виконанням стратегічних установок. Отже, фактичні дані порів­нюються з плановими завданнями на рік за кількістю та асортиментом продукції, сумами прибутків. Якщо мають місце відхи­лення, то аналізується добір факторів і ведеться розрахунок їх­нього впливу на ці відхилення за допомогою традиційних чи економіко-математичних методів.

В умовах, що склалися, економічний аналіз повинен вивчати ефективність різних форм господарювання і управління в цих формах. При цьому фактичні відмінності у факторах і умовах ви­робництва формують ситуації, в яких діють відповідні форми господарювання. Аналіз повинен виявити, наскільки повною є ця відповідність і як вона впливає на економічну ефективність робо­ти.

Разом з тим виникає конкуренція між різними формами господарювання, що неминуче посилює аналіз конкурентоздатності  різних підприємств. За таких умов і системи управління доводиться правильно прогнозувати тенденції і ситуації розвитку, також своєчасно приймати відповідальні рішення, здійснювати інвестиційну політику з урахуванням структурних змін та кон'юнк­тури ринку.

Висновки. На нашу думку, економічний аналіз займається ще й обгрунтуванням різ­ких форм господарювання та їх раціональних параметрів у кон­кретних умовах місця й часу, моделюванням взаємозв'язків і ком­бінацій факторів для потреб управління виробництвом у сільсько­му господарстві. В усіх розвинутих країнах аналіз ефективності господарювання є основою розробки механізмів регулювання еко­номіки через оподаткування, кредитну систему тощо.

Таким чином, економічний аналіз є важливим елементом в системі управління виробництвом, діючим засобом виявлення внутрішньогосподарських резервів, основою розробки науково обґрунтованих планів і управлінських рішень.

 

Список використаних джерел:

1.                       Мищенко А.П. Стратегічне управління: Навч. посіб.-Київ: «Центр навчальної літератури», 2004.-336с.

2.                       Савицкая Г.В. Аналіз хозяйственной деятельности АПК .-Мн.; Новое знание, 2001.- 687с.

3.                       Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств .-К.: Урожай, 1995.- 328с.

4.                       Яцків М.І. Теорія економічного аналізу .-Львів: Світ, 1993.-216с.