Диміняца Ю. В.

Науковий керівник: Пентелейчук О. В.

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Інноваційна орієнтація підприємств та механізм управління інноваційною політикою промислових підприємств на сучасному етапі соціально-економічного розвитку

Автором запропоновано організаційно-економічний механізм управління інноваціями на промисловому підприємстві, основне завдання цього механізму, його принципи, реалізацію, можливість застосування в діяльності промислових підприємств визначених в статті етапів.

The author offered the organizationally economic mechanism of management of innovations on the industrial enterprise, basic task of the mechanism, its principles, implementation, possibility of application in activity of industrial enterprise phases are determined in the article.

Нині в Україні надзвичайно актуальним є дослідження всіх аспектів інноваційного підприємництва в умовах ринкових відносин. Адже інноваційне підприємництво на сучасному етапі соціально-економічного розвитку – один із найважливіших шляхів забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних ринків господарської продукції. На нашу думку, вийти з економічної кризи можливо лише за умови реалізації державної політики, спрямованої на розвиток інноваційної моделі економічного зростання. Лише шляхом введення інновацій можна швидко й ефективно трансформувати мале й середнє підприємництво і водночас забезпечити вихід на світовий рівень, що надзвичайно важливо для нашої держави з її величезним потенціалом індустріальної країни.

Теоретичні основи дослідження інноваційної діяльності та інноваційної політики закладені в роботах С. Глазьєва [1, 21], Є. Денісова, П.Друкера [2, 19], М.Кондратьєва, А.Сміта, Р. Солоу, Й.Шумпетера [1, 21]. Різні аспекти проблематики теорії і практики інноваційної політики досліджували також такі вчені, як К. А. Багріновський, Ю.М. Бажал, С.В. Валдайцев [2, 19], А.С.Гальчинський, М.В. Геєць, Н.П. Гончарова, В.А.Євтушевський, О.І.Желінська, А.А. Пересада, Р.А. Фатхутдінов, С.М. Ямпольський та інші [2, 19].

Інноваційна діяльність в загальнотеоретичному розумінні являє собою процес одержання, поширення і застосування нових знань у сфері розв’язання технологічних, конструкторських, економічних, організаційно-технічних та інших проблем, забезпечення функціонування науки, техніки і виробництва як єдиної системи [2, 20]. Метою інноваційної діяльності є отримання нового чи покращеного продукту, що вже виробляється [2, 20].

На макрорівні НТП реалізується у вигляді інновацій. У термін «інновація» автори найчастіше вкладають різний зміст. Тому, по-перше, вважаємо за доцільне розмежувати поняття «нововведення» і «інновація». Нововведення – оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності по підвищенню її ефективності [2, 19]. Нововведення можуть бути оформлені у вигляді: винаходів; патентів; товарних знаків; раціоналізаторських пропозицій; документацій на новий або удосконалений продукт, технологію, управлінський або виробничий процес; організаційної, виробничої або іншої структури; ноу-хау; понять; наукових підходів або принципів і т. д. [2, 19].

Вкладення інвестицій у розробку нововведення – половина справи. Головне – впровадити нововведення, перетворити нововведення на форму інновації, потім продовжити дифузію інновації. Інноваційний процес являє собою послідовний ланцюг подій, в ході яких нововведення визрівають від ідеї до конкретного продукту (послуги) та використовуються у господарській практиці [2, 20]. Цей процес відкриває нові ринки, додаткових споживачів, які оцінюють цей продукт як новий для себе.

Таким чином, інновація – кінцевий результат впровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту [2, 21].

Другий аспект розмежування понять полягає в тому, що нововведення можуть розроблятися для власних потреб (для впровадження у власному виробництві або для нагромадження), так і для продажу. По-третє, неправомірно в поняття «Інновація» включати розробку інновації, її створення, впровадження і дифузію. Ці етапи відносяться до інноваційної діяльності як процесу, результатом якого можуть бути нововведення або інновації [2, 21].

Виходячи із важливості інновацій для діяльності будь-якого підприємства постає питання про інноваційний менеджмент. Важливим завданням управління інноваційною діяльністю на підприємстві є розробка інноваційної стратегії підприємства, його генеральної місії та мети у формі системи довгострокових цілей інноваційної діяльності [1, 21].

Проведення державної інноваційної політики в промисловості неможливе без активного впровадження інноваційних ресурсозберігаючих заходів на кожному українському підприємстві. В свою чергу реалізація ресурсозберігаючої політики на макроекономічному рівні потребує формування розвинутого механізму управління інноваційним ресурсозбереженням на підприємстві, який охоплює всі питання виробничої, комерційної, науково-дослідної, постачальницької діяльності господарського суб’єкта, ефективно зацікавлюючи окремі підрозділи та служби підприємства у проведенні комплексних робіт з підвищення ресурсоефективності виробництва [3, 19].

В загальному вигляді структурою організаційно-економічний механізм управління реалізацією інноваційної політики на промисловому підприємстві може бути поданий як низка етапів, що в своїй сукупності утворюють комплексну систему управління ресурсозбереженням на підприємстві, яка може використовуватися для досягнення широкого спектра управлінських цілей за допомогою економічних методів.

Зокрема, такими цілями формуються на першому етапі зазначеного механізму на основі аналізу поточних та перспективних проблем підприємства, пов’язаних з інноваційним ресурсозбереженням, виступають оптимізація витрат на виготовлення нових промислових виробів підприємством з урахуванням резервів ресурсозбереження на всіх стадіях їх життєвого циклу; вдосконалення існуючої системи нормативів витрат ресурсів на підприємстві; активізація пошуку резервів ресурсозбереження на окремих ділянках виробництва з метою зниження рівня ресурсоємності існуючих виробів; зниження шкідливого впливу діяльності на навколишнє природне середовище за рахунок використання наявних резервів ресурсозбереження тощо [3, 20].

Конкретизація поставлених цілей шляхом формування низки відповідних завдань відбувається на другому етапі. Наприклад, цілі зі зниження рівня ресурсоємності існуючих виробів може містити такі завдання, як вдосконалення конструкції існуючих виробів у напрямі ресурсозбереження, забезпечення більш якісного постачання підприємства необхідними матеріалами (бажано підвищеної якості та за менш високою ціною), більш раціональна організація технологічного процесу виготовлення існуючих виробів і т. д.[3, 21].

На третьому етапі визначаються суб’єкти цільового впливу на поставлені завдання. На цьому етапі досліджується коло суб’єктів зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства – споживачів, конкурентів, органів державної влади, безпосередньо підрозділів підприємства, окремих робочих груп, які впливають на досягнення кінцевого результату ресурсозбереження, а також особливості об’єктів – технологічних процесів, виробничих ділянок, проміжної та кінцевої продукції, виробничих операцій тощо – для яких визначається їх сприйнятливість до зовнішніх впливів [3, 21].

Четвертий етап передбачає формування множин альтернативних варіантів інноваційних ресурсозберігаючих заходів (технічних, соціальних, організаційних, економічних, екологічних (природоохоронних)), виходячи з визначеного кола суб’єктів і об’єктів впливу. На цьому етапі також проводиться економічна оцінка ефективності заходів з урахуванням стадій життєвого циклу промислової продукції та відбір найбільш ефективних з них, які формують підсумковий комплекс заходів, що підлягає подальшій реалізації [3, 22].

На п’ятому етапі здійснюється підбір адекватного інструментарію для реалізації комплексу відібраних інноваційних ресурсозберігаючих заходів та визначаються джерела їх фінансування. Зазначений інструментарій повинен охоплювати застосування усіх методів управління: адміністративних, економічних, соціально-психологічних, з переважанням, на наш погляд, економічних важелів впливу. Зокрема, адміністративний інструментарій може передбачати посилення норм витрат ресурсів підприємством, а адміністративні стягнення за невиконання плану інноваційних ресурсозберігаючих заходів, перевитрату матеріалів та ін. [4, 150]. Як правило, його використання пов’язано з формуванням негативної мотивації у працівника і менш ефективне, ніж економічне стимулювання, що поєднує як позитивну, так і негативну мотивації. З метою економічного стимулювання реалізації інноваційних ресурсозберігаючих заходів на виробництві можуть застосовуватися премії, виплачувані за виконання та перевиконання плану з ресурсозбереження, досягнення незапланованої економії ресурсів, подання раціоналізаторських пропозицій з ресурсозбереження, а також відрахування з заробітної плати при невиконанні поставлених завдань щодо раціонального використання ресурсів [4, 151]. Психологічний інструментарій охоплює заходи морального заохочення працівників за досягнуті показники у сфері ресурсозбереження, поліпшення умов праці, нагородження грамотами, коштовними подарунками, присвоєння почесних звань. Паралельно з вибором інструментарію реалізації інноваційних ресурсозберігаючих заходів визначається конкретне джерело та можливості їх практичного використання для реалізації інноваційних ресурсозберігаючих заходів на макрорівні достатньо повно висвітлені у працях вчених [1, 21-24].

На шостому етапі відбувається практична реалізація інноваційних ресурсозберігаючих заходів через ухвалення та виконання відповідних управлінських рішень, а також здійснюється контроль за ходом їх виконання [4, 153].

Підсумковим етапом механізму є оцінка результатів впливу інноваційної ресурсозберігаючої політики на об’єкти управління. Для її проведення можуть використовуватися показники, які відображають ступінь зміни вихідних показників-індикаторів, зокрема зміну продуктивності праці, обсяги економії (перевитрати) ресурсів, зміну суми витрат на ремонт устаткування, зростання якості продукції та ін. На цьому етапі визначається рівень досягнення поставлених на початку циклу цілей та окреслюється коло проблем, що підлягають вирішенню у майбутньому та слугуватимуть для визначення цілей управління в наступному циклі. Після оцінки результатів впливу розглянутий цикл повторюється знову, забезпечуючи ефективне управління реалізацією інноваційної ресурсозберігаючої політики на підприємстві [4,151].

Отже, з метою стимулювання реалізації інноваційної ресурсозберігаючої політики на мікроекономічному рівні сформований організаційно-економічний механізм управління ресурсозбереженням на підприємстві, який охоплює всі питання виробничої, комерційної, науково-дослідної, постачальницької діяльності господарського суб’єкта, ефективно зацікавлюючи його окремі підрозділи та служби у проведенні комплексних робіт з підвищення ресурсоефективності виробництва. Головною метою такого механізму визначено максимізацію прибутку промислового підприємства за рахунок виявлення та практичного використання наявних резервів ресурсозбереження на всіх стадіях життєвого циклу виробу. До основних принципів функціонування організаційно-економічного механізму належать принцип системності, цілісності, довгострокової перспективи, нормативності, замкненої відповідальності служб підприємства за досягнення кінцевого результату ресурсозбереження, адекватного та оперативного відображення, врахування вартості упущених можливостей та економічного стимулювання.

Основними забезпечуючими напрямами реалізації інноваційної ресурсозберігаючої політики на макрорівні та формування відповідного організаційно-економічного механізму на промисловому підприємстві, на нашу думку, є:

- визначення стратегії розвитку промислового підприємства з урахуванням вимог інноваційного ресурсозбереження;

- розробка диференційованої системи стандартів підприємства щодо витрат ресурсів на одиницю виробленої продукції;

- вдосконалення системи зовнішньої та внутрішньої звітності підприємства з метою збору та аналізу інформації, що відображає поточний стан та результати впровадження інноваційних ресурсозберігаючих заходів на різних етапах життєвого циклу промислової продукції;

- запровадження системи контролю за виконанням вимог ресурсозбереження, встановлених підприємством, на кожній стадії виробництва;

- вдосконалення системи прогнозування та планування витрат ресурсів на підприємстві відповідно до системи внутрішньозаводських стандартів та досягнутих результатів інноваційного ресурсозбереження (з систематичним корегуванням стандартів підприємства, якщо досягнуті результати з ресурсозбереження дозволяють зробити їх більш жорстокими);

- формування системи фінансування інноваційних заходів з ресурсозбереження (пошук джерел фінансування, визначення оптимальних з точки зору співвідношення результатів та витрат інноваційних ресурсозберігаючих заходів);

- формування системи регулювання ресурсозбереження за допомогою різних методів управління: економічних - запровадження комплексу економічних санкцій (заохочень) для працівників у разі невиконання (виконання, перевиконання) ними вимог ресурсозбереження на підприємстві; адміністративних – застосування заходів адміністративного впливу до порушників встановлених вимог; соціально-психологічних – морального осудження (стимулювання) тощо; причому перевага має бути надана саме економічним методам регулювання як найбільш дієвим в ринкових умовах.

Список використаних джерел:

1. Бутенко О.Формування державної інноваційної політики // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – №1. – С.21–24.

2. Бутник О. Використання потенціалу формування інноваційного розвитку в сучасних економічних умовах // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. - №4. – С. 18–21.

3. Дацій Н. Формування нової інноваційної політики // Інвестиції: практика і досвід. – 2008. - №20 – С. 19–22.

4. Корінько М. Інновації у діяльності суб’єктів господарювання // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №5. – С. 149–154.